Розділ 29 (частина 3) . Про переговори та зізнання, яких ніхто не планував

Зерія помовчала. Потім кивнула — одним рухом. Торкнулась дзеркала на столі й сказала в нього кілька слів. Із дзеркала прийшла відповідь — коротка, жіночим голосом.

— Я й сам можу піти, — сказав Рей. — Я знаю напрямок.

— Ти ж уже зрозумів, — сказав ельф, — що ти не на Естароні.

Це не було питанням. Рей кивнув — повільно, як людина, яка визнає вголос те, що вже знала, але не хотіла формулювати.

— Це не інша країна. Не інший материк. Це інший світ. Оскур.

Рей мовчав. Він здогадувався — по магії, яка тут відчувалась інакше, по повітрю, що тиснуло не так, по рунах. Але одна справа — здогадуватись, і зовсім інша — почути це вголос.

— Так от, — продовжив Еларіон, — ти кажеш, що знаєш напрямок. Добре. А як ти плануєш потрапити на Естарон?

— Так само, як потрапив сюди, — сказав Рей. — Так само, як Ксандра потрапила на Естарон. Як та жінка — підозрюю, вона місцева. Як, зрештою, ви плануєте відправити того хлопця.

Ельф подивився на нього — з тим виразом, який буває у людей, коли вони вирішують, чи варто пояснювати, чи простіше промовчати.

Вирішив пояснити.

— Портали не працюють за адресою, — сказав він. — Для точки виходу потрібен орієнтир. Тут, на Оскурі, діє система порталів — із фіксованими точками входу і виходу. Є ще прориви простору, але для них потрібна жертва, енергія, що вивільняється при смерті, і теж орієнтир. І вони діють лише в межах одного світу.

Він говорив спокійно, розмірено — тоном людини, яка пояснює щось складне тому, хто має зрозуміти з першого разу.

— Я створив портал за оскурською технологією, але видозмінив його. Орієнтиром був мій родовий перстень — він тягнувся до родового маєтку. Цим шляхом пішла Ксандра. — Пауза. — Ще одного персня — ані для тебе, ані для мене — у мене немає.

Рей відчув, як щось холодне осіло в животі.

— Тобто я можу увійти в портал, — сказав він повільно, — але ви не знаєте, де я вийду.

— І чи вийдеш узагалі, — сказав Еларіон. Без жорстокості. Просто — факт.

Рей подивився на Зерію. Та сиділа нерухомо, склавши руки на столі, і дивилася на нього з тим самим оцінливим виразом, із яким зустріла біля дверей.

— Ліра, — заговорила вона, — судячи з твоєї розповіді, планувала переміститись у межах Естарону. Але твоє втручання збило портал. Напрямок змінився — і її затягнуло в пастку.

— У пастку? — перепитав Рей.

— Я активувала якір. На власній крові. — Зерія говорила коротко, діловито, як людина, яка описує технічну процедуру. — Кровний якір був налаштований на Ліру. Коли вона опинилась у міжпросторі — маяк перенаправив портал і витягнув її сюди. — Вона помовчала. — Але ми були впевнені, що вона на Оскурі. Як вона потрапила на Естарон і хто їй у цьому допоміг — я поки що не з'ясувала.

І додала — з інтонацією, яка не допускала сумнівів:

— Та й не думаю, що тобі підійде її шлях.

— А того хлопця тоді як? — запитав Рей.

Ельф і Зерія переглянулись. Щось промайнуло між ними — мовчазне, миттєве, як жест між людьми, що давно навчились розуміти одне одного без слів.

— Тарен — гончак, — сказав Еларіон. — Його спеціалізація — шукати людей по сліду. У тому числі портальному. Він увійде в мій портал і спробує пройти по сліду Ксандри. Минуло не надто багато часу — є шанс, що слід не вивітрився, і він вийде там само, де вона три місяці тому.

— А якщо вивітрився? — запитав Рей.

— Тоді він не вийде, — сказала Зерія. — Або вийде деінде.

Вона сказала це з тією ж спокійною діловитістю, з якою говорила про пастки й якорі. Наче загубитись між світами чи вийти в жерлі вулкана було не трагедією, а допустимим відсотком похибки.

Рей стиснув підлокітники крісла.

— Тобто я тут застряг.

— Не обов'язково, — сказав Еларіон. — Тарен візьме з собою твою кров і створить на Естароні пастку для тебе — таку саму, як тут була створена для Ліри. Ти ввійдеш у портал, і вона з великою ймовірністю тебе притягне.

— З великою ймовірністю, — повторив Рей. — Тобто не точно.

— Не точно, — погодився ельф. І додав, піднявши ліву руку — ту, із залізним браслетом: — Але як альтернатива — можеш залишитись тут.

Браслет тьмяно блиснув у рунному світлі. Рей дивився на нього — і розумів усе, що стояло за цим жестом. Не погрозу. Констатацію.

Ельф опустив руку.

— Але є й хороша сторона. Є можливість зняти твоє прокляття.

Рей завмер.

— Ви можете зняти прокляття?

— Є кілька варіантів. Але це потім. Зараз — малюй карту.

Рей малював. Ельф тим часом писав — довгий лист на тонкому темному пергаменті, чорнилом, яке мерехтіло в рунному світлі. Патриція дрімала біля крісла, і її муркотіння заповнювало паузи між скрипом пера.

Коли Рей закінчив карту, Зерія відкрила шухляду стола й дістала невелику пляшечку з темного скла — не більшу за мізинець — і тригранний ніж із вузьким лезом.

— Руку, — сказала вона.

Рей подивився на ніж. Потім на пляшечку. Потім на Зерію.

— Для якоря, — пояснив ельф із дивана. — Тарен створить пастку на Естароні. Для цього потрібна твоя кров.

Рей простягнув руку. Зерія взяла його палець — коротко, без зайвої делікатності — і вколола тригранним лезом. Біль був точковий, гострий, як укус комахи. Кров виступила темною краплею, і Зерія підставила пляшечку, чекаючи, поки та наповниться на третину. Потім закоркувала — щільно, одним натиском — і поставила на стіл.

Рей притиснув палець до долоні. Зерія витерла ніж об тканину і прибрала його назад у шухляду.

— І ще дещо, — сказала вона, не дивлячись на Рея. Тон був такий, яким кажуть речі побіжно, між іншим — і саме тому їх варто запам'ятати. — Не давай свою кров першому-ліпшому. На крові можна побудувати не лише пастку. Прокляття, підпорядкування, зв'язок, від якого не відкараскаєшся. — Вона нарешті подивилась на нього. — Вважай, що тобі пощастило: ми хочемо тебе повернути, а не прив'язати.

Рей мовчки кивнув. Палець ще пульсував.