Розділ 28. Про балахони, невдалі рішення та місця, де краще не приземлятися.

Рейнар Глейсборн. Або те, що знову від нього залишилося.

Дракон пролетів приблизно милю на північ, перш ніж Рей усвідомив проблему. Справа була не в проклятті — артефакт у кігтях і Патриція, яка обвилась навколо лапи і шиї, тримали його під контролем. І не в напрямку — дракон відчував Ксандру десь попереду, на північному заході, і тягнувся до неї, як стрілка компаса. Не у втомі — хоча крила вже горіли від напруги, адреналін тримав.

Проблема була значно прозаїчніша. Він знову був голий.

Точніше — дракон був у лусці, і його це влаштовувало. Але десь між «зараз» і моментом, коли відбудеться зустріч із Ксандрою, Ілларісом та незнайомою дівчиною з косичками, стояла трансформація. А після трансформації — Рей. Без нічого. Знову.

Це ставало традицією. Поганою, принизливою, вкрай незручною традицією, яку Рей вже почав сприймати як особисту помсту всесвіту за щось, чого він точно не робив. Або робив, але в минулому житті.

Перший балахон залишився розірваним на піску десь біля кліток. Другий — той, що висів на мотузці поруч із першим, — усе ще мав бути на місці. Шатро стояло на околиці табору, далеко від центру, і якщо в таборі досі панує хаос від подвигів Патриції з верблюдами та його власного ефектного прольоту...

Дракон розвернувся.

Рей просто штовхнув один образ: мотузка, балахон, швидко. Дракон прийняв рішення повернутися як своє — концепція одягу залишалася за межами його інстинктів, але пасажиру всередині було видніше. Їхня співпраця поступово набувала форми: дракон летів, Рей думав, обидва страждали.

Патриція обвивала шию дракона і мурчала. Для рослини, яка ще кілька годин тому була обпалена, покалічена і ледь повзала по болоту, вона почувалася підозріло добре. Прокляття, темна магія, залишки бойових заклять — Патриція їла все з однаковим задоволенням. Її пагони набули здорового темно-зеленого кольору, око крутилося жваво, і час від часу вона клацала пащею в повітрі — ловила нічних метеликів, які мали нерозважливість пролітати повз дракона.

Табір горів смолоскипами. Навіть з висоти було видно метушню — силуети бігали між шатрами, хтось ганявся за останнім верблюдом, хтось стояв групами, розмахуючи руками. Дим від вогнищ піднімався вгору рваними стовпами. Хаос — створений Патрицією і ним самим — ще тримався, хоча вже починав вщухати. Кілька шатер скраю стояли темними — мабуть, там уже махнули рукою на все й полягали спати. Мудрі люди.

Дракон заклав широке коло, шукаючи потрібне шатро. Рей орієнтувався по загорожі для верблюдів — зламаній, порожній, тій самій, звідки Патриція випустила тварин на волю. Шатро мало бути ліворуч, за…

І тоді він побачив дещо інше.

За табором. За останнім рядом шатер, на відкритій рівнині, де пісок був рівним і куди ніхто з табірних метушників навіть не дивився — фіолетове мерехтіння. Холодне, рване, зовсім не таке, як тепле полум'я смолоскипів. Воно лизало пісок і здіймалось спалахами, наче хворий вогонь.

Балахон міг почекати.

Дракон пішов ширше, набрав висоту. Достатньо високо, щоб не привертати увагу фігур внизу. А просто так задирати голови вони не будуть — у них вистачало своїх справ. Знизу деталі проступали поступово, з кожним колом.

Знизу було коло. Велике, викреслене на піску.

Навколо нього — силуети. Рей нарахував шість фігур: одна всередині кола, чотири навколо. Один пооддаль тримав споряджених верблюдів. Від кола підіймався запах — той самий кислий, гнильний, від якого дракон шарахався ще на болоті. Той самий, що стояв над висушеним тілом шаманки і рунами на землі.

Ті самі руни. Рей упізнав візерунок навіть з висоти — ламані лінії, гострі кути, фіолетове сяйво. На болоті вони були мертві, згаслі, вичерпані. Тут — палали.

Дракон кружляв. Рей спостерігав.

Від табору підійшли ще дві фігури. Вони вели когось між собою — третю фігуру, яка рухалась нерівно, повільно, з тією мертвою покірністю, яку дає важке дурманне зілля. Підвели до кола. Фігура увійшла всередину і лягла. Просто лягла на пісок.

Одна з фігур біля кола присіла поруч із тим, що лежав. Щось робила — Рей не бачив деталей, тільки рух рук. Потім та, що стояла в центрі кола, підняла руку. Блиснув метал. Кинджал.

Рей не знав, що саме тут відбувається. Не знав мови, не знав ритуалу, не знав, хто ці люди. Але він бачив коло з болота. Бачив висушений труп у його центрі. І бачив, як кинджал піднімається над тим, хто лежить на піску без волі і без вибору.

Дракон склав крила.

Тіло ринуло вниз — стрімко, мов камінь, з Патрицією, що вчепилась у шию міцніше, відчувши зміну напрямку. Рей навіть думку не встиг сформулювати про якість цього плану — а план був жахливий — поки земля неслась назустріч.

Фігури внизу росли, ставали більшими, конкретнішими. Фіолетове світло виривалось з-під ніг, тіні метались по піску. Жінка з кинджалом стояла в центрі кола — рука піднята, лезо горить.

Кинджал опустився.

Дракон запізнився.

Кров потекла по рунах. Коло спалахнуло — фіолетове змінилось на багряне, яскраве, живе. Пісок задимів. І над колом, прямо в повітрі, простір тріснув — наче невидиме скло, по якому вдарили зсередини. З тріщини хлинуло багряне світло, і вона почала розповзатися, ширитися, перетворюючись на рваний розрив із пульсуючими краями.

Жінка з кинджалом встигла лише підвестися. Повернула голову вгору і побачила те, що на неї летіло. Її очі широко розкрились від здивування.

Дракон побачив розрив — і спробував загальмувати. Розправив крила, вивернув хвіст, напружив кожен м'яз, щоб змінити траєкторію. Повітря вдарило в мембрани крил з такою силою, що в плечових суглобах хруснуло. Дракона розвернуло — але інерція кількох сотень фунтів луски і кісток, що падають з висоти, річ невблаганна. Фізику неможливо скасувати — ні магією, ні панікою, ні щирим бажанням бути деінде.

Дракон влетів у групу боком, зачепивши жінку з кинджалом крилом, зносячи вогневика плечем, збиваючи шамана хвостом. Інерція протягнула всю цю купу — людей, дракона, Патрицію — прямо через розрив, який висів у повітрі.