Розділ 25 (частина 2). Про болота, кров і зустрічі, на які не чекали

Напившись, дракон обережно переклав артефакт із лапи в зуби — ланцюжок повис із пащі — і почав обходити ділянку, нюхаючи землю. Його ніздрі — широкі, з тонкою внутрішньою мембраною — розбирали запахи так, як Тиндаль розбирав склад зілля: шар за шаром.

Тут пахло вогнем. Не стихійним — направленим, гарячим, злим. Вогняні маги.

Тут пахло природною магією — знайомою, дикою, панічною. Ксандрина. І хтось ще.

І щось, від чого дракон відсмикнув морду і зашипів крізь стиснуті зуби — ланцюжок артефакту задзвенів. Кислий запах. Гнильний. Неправильний. Не стихійна магія, не природна — щось чуже, щось, що не належало цьому місцю, цьому потоку, цьому світу.

Ніяких слідів, що вели б звідси. Ніхто не пішов звідси пішки. Прийшли — так, сліди ніг із кількох напрямків. Але пішли — ні. Зникли. Просто зникли.

Дракон рушив у бік кислого запаху. Десять кроків, п'ятнадцять — і на сухому острівці, обрамленому жовтою, хворою травою, знайшовся малюнок. Символи, викреслені на землі — кривуваті, ламані лінії, що складалися в щось, чого Рей не впізнавав, а дракон — відчував. Неправильні. Хворі. Від них тхнуло тим самим кислим, гнильним.

У центрі малюнка лежало тіло.

Жінка.

Висушена — вся волога, все життя витягнуті, залишилась лише шкіра на кістках, натягнута, потемніла. Балахон кочівників. Руки складені на грудях, і на правій долоні — руна, що вже не світилась, але залишила опік на мертвій шкірі.

Шаманка.

Шаманка кочівників, яку використали для чогось.

Що тут відбулося?

Дракон не цікавився мертвими. Дракон піднімав голову, повертав її на схід — туди, де Ксандра, жива, далеко, але жива, і їй потрібна допомога, потрібна зараз, негайно, летіти.

Ні. Рей стиснув контроль — не над тілом, але над рішенням. Зрозуміти. Спочатку — зрозуміти.

Тут вогняні маги, кочівницька магія, мертва шаманка, зниклі сліди. Ксандра билась.

Хтось забрав Ксандру.

Дракон зревів. Не гучно — глухо, низько, вібрацією, від якої болотяна вода пішла дрібними хвилями. Рев не для залякування. Рев відчаю.

Паща розкрилася, і ланцюжок дзенькнув об землю. Артефакт випав.

Прокляття миттєво вдарило холодом, нагадуючи про себе, і дракон рефлекторно, одним блискавичним рухом підхопив камінь передньою лапою, міцно стиснувши кігті.

Щось ворухнулося збоку.

Дракон крутнувся — швидко, хвіст мазнув по купині — і завмер, спираючись на три лапи.

Із заростів повзло щось зелене. Повільно, нерівно, по болотяній грязюці. Купка рослинних пагонів, переплетених між собою, на шести коренях-лапах, з яких дві волоклися безсило. Жовте око — тьмяне, напівзакрите — крутнулося, знайшло дракона й зупинилося.

Звук. Слабке клацання. І тихе, зламане мурчання.

Патриція.

Дракон не зрозумів. Рей — зрозумів.

Патриція — без горщика, обпалена, з половиною пагонів обламаних і почорнілих — повзла до нього з тією ж невблаганною наполегливістю, з якою ловила мух. Добралась до лапи дракона і вчепилась. Всіма коренями, всіма пагонами, що ще тримались, — обвилась навколо щиколотки й притиснулась до луски.

Мурчання стало голоснішим.

І — холод відступив. Не зовсім, не повністю. Але прокляття, що повільно отруювало канали, раптом натрапило на щось, що поглинало його швидше, ніж воно просочувалось. Патриція пила прокляття, як в цілительні, — з тим самим задоволеним хрипінням, яке замінювало їй вираз щастя.

Рей тільки зараз помітив: навколо його лап болотяна вода покрилась тонкою кіркою льоду.

Дракон обнюхав рослину. Дмухнув на неї — холодним повітрям, від якого на пагонах оселився іній. Патриція клацнула пащею, але не відпустила лапу.

Летіти.

Потрібно летіти.

Рей зібрав те, що лишилось від волі, і штовхнув дракона. Злітай. Вона — там. На сході. Ти її чуєш. Летимо.

Дракон розправив крила. Патриція, відчувши рух, перекинула один із пагонів через крило й затягнула.

Крило заклинило.

Дракон ривком піднявся — і його повело вправо, різко, небезпечно. Він рикнув — коротко, різко. Не на ворога. На рослину, що заблокувала йому крило.

Патриція відпустила. Пагін зісковзнув, і рослина — з тією ж практичністю, з якою підходила до всього в житті — обвилась навколо лапи щільніше, а один вільний пагін закинула на шию дракона.

Дракон подивився на рослину, що висіла на ньому. Рослина подивилася на дракона єдиним оком. Мовчазна домовленість — з тих, які укладаються без слів, коли обом зрозуміло, що обговорювати нічого.

Крила вдарили по повітрю. Хлюпнуло болото. Патриція стиснулася на лапі, і вони злетіли — вдвох, у нічне небо, на схід, слідом за відчуттям, що тягнуло дракона через темряву.