Розділ 10( частина1). Про драконів, які не питають дозволу

Рейнар Глейсборн.

Кайден пішов годину тому, залишивши після себе два недоїдені яблука, книжку, яку Рей не просив, і новину, від якої він досі не міг вирішити — радіти чи панікувати.

«Зустрів Ксандру на сходах. Випустили вчора. Виглядає нормально. Казала, зайде пізніше».

Пізніше.

Рей дивився в стелю і був щиро, глибоко, принципово вдячний, що вона не зайшла зараз. Тому що він не мав жодного уявлення, як на неї зреагує. Він — Рейнар — мабуть, зміг би. Кивнути. Сказати «добре виглядаєш». Може, навіть витримати розмову хвилин п'ять, перш ніж сказати щось катастрофічно чесне.

А от те, що сиділо за другим шаром каналів і час від часу ворушилося, наче здоровенна ящірка в занадто маленькій печері, — воно реагувало інакше. Воно реагувало на все, що стосувалося Ксандри, з інтенсивністю, яка не передбачала ані ввічливих кивків, ані коротких розмов, ані, власне, жодної поведінки, прийнятної в стінах навчального закладу.

З Беатріс було простіше. Вона приходила сьогодні вранці — бездоганна, як завжди, з тим своїм оксамитовим «одужуй, любий», від якого хотілося перевірити, чи немає отрути в чаї. Дракон на неї не зреагував взагалі. Абсолютний, цілковитий нуль. Наче її не існувало. Для дракона Беатріс Лаенвальд мала приблизно таку ж емоційну вагу, як шпалера на стіні — поки не намагається впасти тобі на голову, можна ігнорувати.

Що, з одного боку, спрощувало ситуацію. З іншого — робило його брехню Алверу ще більш очевидною.

Рей перевернувся на бік. Патриція простежила за ним оком і клацнула пащею — не агресивно, швидше як нагадування, що вона тут, на варті, і все під контролем. Маленький паросток на підвіконні теж ворухнув пагоном.

Рей подумки подякував рослинам. Вголос дякувати зубастій папороті він поки що був не готовий — залишки гідності не дозволяли.

Двері відчинилися. Алвер ввійшов — безшумно, як завжди, наче підлога під ним мала особисту домовленість не скрипіти.

— Виглядаєш краще, — констатував він, сідаючи на стілець, який Кайден залишив у позиції «максимально розвалитися».

— Так і є, — Рей сів на ліжку. Тіло слухалося значно краще, ніж вранці. — Голова ясна, канали стабільні. Артефакт тримає рівно.

— Радий це чути. — Алвер схрестив руки на грудях. — До речі, не знаю, чи це тобі цікаво, але студент Ґрант сьогодні несподівано змінив свідчення. Раптово, без видимих причин. Тепер, за словами інспектора Ріта, хлопець готовий розповісти про кожен свій проступок, включно з тими, про які, підозрюю, навіть сам Ґрант ще вчора не здогадувався.

Рей промовчав. Потім:

— Знаю.

Алвер підняв брову.

— Знаєш.

— Це проблема, — сказав Рей рівним тоном. — Сьогодні вночі я прокинувся в палаті Ґранта. Стояв над його ліжком. Рука — з кігтями — була за долоню від його горла.

Алвер не ворухнувся.

— Ґрант не спав, — продовжив Рей. — Знаєте такий погляд, коли людина зрозуміла, що це кінець, і вже навіть не намагається?

— Бачив таке, — Алвер кивнув.

— У нього не було сил навіть закричати. — Рей стиснув щелепу. — Я ніколи не нападаю на тих, хто не може захиститися. Але дракону в мені, схоже, ця етика незнайома. Він діяв у повній упевненості, що це правильне рішення, і, мабуть, дуже засмутився, коли я перехопив контроль.

— І?

— Порадив Ґранту зізнатися. Вийшов. — Рей зробив паузу. — Мабуть, Ґрант сприйняв мою пораду серйозно.

— Уявляю, — сухо відповів Алвер. — На його місці я б теж переглянув свою життєву позицію.

— Але я не контролюю його цілодобово, — Рей подивився Алверу в очі. — Уночі контроль слабшає. Дракон рухається самостійно. Я боюся заснути й прокинутись над трупом Ґранта. Або…

— Або?

Рей помовчав. Потім зітхнув.

— Або в жіночому гуртожитку.

Алвер на мить завмер.

— Теж над трупом? — уточнив він із такою незворушністю, наче обговорював прогноз погоди.

— Ні, — відповів Рей. — У дракона, наскільки я його зрозумів, є рівно два базові інстинкти. Перший — усунути загрозу. Другий — продовжити рід. Увесь його внутрішній світ вичерпується цими двома пунктами. Ніяких проміжних варіантів на кшталт «поговорити» або «познайомитися ближче» він не передбачає.

Повисла пауза.

— Сподіваюся, — обережно промовив Алвер, — що продовження роду він планує з нареченою.

— Ні, — коротко відповів Рей.

— Так, — Алвер повільно видихнув. — Це дійсно проблема.

Він піднявся, пройшовся до вікна і назад — два кроки в кожний бік, більше палата не дозволяла.

— Я поговорю з Ферналем, — сказав він. — У нас є методики тимчасового блокування рухової активності під час сну. Стародавні, але перевірені. Їх розробляли для молодих воїнів із нестабільною магією.

— Або щось інше, — додав він, подумавши. — Є ще один варіант — седативний контур на артефакт. Додатковий шар, який пригнічує імпульси другого каналу, поки ти спиш. Рієнель зможе накласти його за кілька годин.

— Постарайтеся до вечора, — сказав Рей. — Я не спав минулу ніч. І не збираюся не спати наступну.

— Обов'язково, — Алвер зупинився біля дверей. — Не хотілося б пояснювати ректору, чому його студент ходить уночі коридорами з кігтями і сумнівними намірами.

— Половина намірів цілком конкретна, — буркнув Рей. — Це і лякає.

Алвер ледь помітно стиснув губи.

— Тримайся, Глейсборне. Два тижні. Потім — ліс, Джерело, і ми розберемося з твоїм… співмешканцем.

Він вийшов. Двері тихо клацнули. Рей відкинувся на подушку й подивився на Патрицію.

— Хоч ти мене розумієш, — сказав він рослині.

Патриція повернула до нього око з виразом глибокої, філософської байдужості та клацнула зубами на муху.

Рей вирішив вважати це співчуттям.