Розділ 7 (частина 1) Про пробудження та речі, яких не виправити.

Рейнар Глейсборн.

Спочатку був холод.

Не той звичний, що жив під ребрами, згорнувшись у клубок, як старий знайомий, якого давно перестаєш помічати. Інший. Глибокий, тотальний, такий, ніби хтось виморозив кожну клітину тіла зсередини і забув увімкнути опалення. Холод був скрізь — у кістках, у м'язах, у чомусь глибшому за м'язи, чому Рей не знав назви, але що болісно пульсувало при кожному вдиху.

Потім — голоси. Ельфійська мова, приглушена, як крізь товщу води. Рей розбирав окремі слова — «канали», «стабільний», «компенсація» — але вони ковзали повз, не затримуючись у свідомості.

Потім — тепло. Чужа магія, м'яка й обережна, торкнулася його грудей, наче хтось поклав теплу долоню на замерзле скло. Артефакт відгукнувся — слабким, тремтячим імпульсом. Живий. Ледь-ледь, але живий.

— Канали реагують, — голос. Незнайомий, з легким акцентом. — Піднімаю його.

Ще одна хвиля тепла — сильніша, глибша. Вона пройшла крізь Рея, наче сонячне проміння крізь лід. Щось зсередини відгукнулося, ворухнулося — неохоче, болісно, як тіло, яке занадто довго лежало нерухомо.

Рей розплющив очі.

Стеля. Біла. Цілительня. Він уже лежав тут раніше — двічі, після особливо невдалих тренувань зі стихійної магії, коли його власний лід вирішував, що контроль — це необов'язкова опція.

Поряд професорка Мейв, її карі очі дивилися на Рея з сумішшю полегшення та професійної суворості.

— З поверненням, Глейсборне, — тихо сказала вона.

Рей спробував піднятися на ліктях. Тіло здавалося важким, налитим свинцем, але слухалося.

— Не рухайся, — пролунав незнайомий голос, спокійний, професійний. — Повільно. Дай тілу звикнути.

Рей, звісно ж, повернув голову. Шия відгукнулася тупим болем. Біля ліжка стояло двоє.

Алвер Ар'єнталь та незнайомий ельф із попелястим волоссям, зібраним у тугу косу, та обличчям, перетятим тонкими білими шрамами.

— Рієнель Ферналь, — відрекомендувався він. — Цілитель. Не хвилюйся, я старіший за деякі дерева в цьому парку і, на відміну від них, маю цілительську освіту.

Рей хотів відповісти, але горло було сухим, як пергамент. Вирвався лише хрип.

Алвер простягнув склянку. Рей узяв — і ледь не випустив. Пальці тремтіли. Рейнар Глейсборн, який міг заморозити озеро одним жестом, не міг утримати склянки з водою. Він стиснув зуби й випив.

— Сьогодні вівторок, — сказав Алвер. — Ранок. Ти був непритомний із суботи.

Три дні. Парк. Тривога — гостра, фізична. Біг алеями. Ґрант. Ксандра на землі. А далі — провал, як вирвані сторінки. Уривки: горло Ґранта під пальцями. Кігті — крижані, не його. Потім — Ксандра. Її обличчя. Її голос.

«Я дуже злякався».

Він це сказав. Уголос. Їй. І ще щось про шаманку та жертвоприношення. Рей на мить заплющив очі, подумки оцінюючи масштаб катастрофи. Враховуючи, що з нього зазвичай і кліщами годі було витягнути більше двох слів, — результат виявився вражаючим. У поганому сенсі.

— Як почуваєшся? — запитав Ферналь.

— Чудово.

Ельфи переглянулися. Ферналь підняв брову .

— «Чудово». За чотириста років практики кожен мій пацієнт, який відповідав «чудово», насправді почувався десь між «жахливо» і «хочу померти». Спробуй ще раз.

— Терпимо.

— Ближче. Тепер конкретно — що відчуваєш?

— Слабкість, — сказав Рей. — Канали порожні. Артефакт ледь тримає.

— Це все?

Рей замовк на мить.

— Щось змінилося, — сказав він нарешті. — Не можу пояснити точніше. Відчуття, ніби всередині переставили меблі, поки я спав.