Пролог

Важливо: Це друга частина дилогії. Книгу рекомендовано читати суворо після першого тому — "Все (не) за планом"

***

Алвер Ар’єнталь. Столиця Естерону. 

Алвер Ар’єнталь стояв біля високого вікна відведених йому покоїв і дивився на столицю Естерону. Місто внизу жило своїм метушливим людським життям — карети, маґмобілі, перехожі, вуличні торговці, чиї голоси долинали навіть сюди, на четвертий поверх східного крила палацу. Усе це рухалося з тією самою характерною людською поспішністю, з якою люди робили будь-що — від ранкового чаю до важливих державних рішень.

Йому це було знайомо. Він бачив це двісті років тому. Він бачив це п’ятсот років тому. Деталі змінювалися — зараз каретами правили інакше, маґмобілі взагалі були новиною, — але темп залишався тим самим. Люди завжди поспішали так, наче боялися, що життя закінчиться, поки вони чекатимуть.

Утім, воно й закінчувалося.

Алвер відсторонився від вікна. На столі лежав порядок денний на найближчий тиждень — складений людським секретарем за всіма правилами столичного етикету, тобто майже нечитаємий через кількість формул ввічливості. Алвер пробігся очима по списку. Сьогодні була неділя, день умовного відпочинку, а далі починалося справжнє випробування дипломатією.

Завтра, в понеділок — урочистий обід у Колегії Магів. У вівторок — церемоніальне підписання попередніх протоколів про обмін студентами. У середу — нескінченні засідання торгових комітетів. У четвер — відкриття виставки магічних артефактів. У п'ятницю — зустріч із Палатою Лордів та вечірній прийом у короля. У суботу — ще один урочистий обід, бо чого ж їм не пообідати перед дорогою, і нарешті, ввечері — від'їзд до Вайтстоуна.

Шість днів церемоніальних посмішок, тостів за дружбу між народами і пояснень, чому ельфи насправді не збираються знову закриватися за Завісою найближчим часом.

Хоча, по-чесному, могли б і передумати. Особисто Алвер уже двічі за цей тиждень про це задумувався.

Дипломати з людського боку поводилися так, наче ельфи могли зникнути, щойно хтось відведе погляд. Сипали ініціативами, пропозиціями, проєктами спільних досліджень, торговельними угодами, культурними фестивалями. На третій день Алвер серйозно почав підозрювати, що десь у глибинах королівського апарату хтось склав список усього, чого людство не встигло запропонувати ельфам за двісті років, і тепер цей список методично відпрацьовували по пунктах.

«Обмін студентами» в цьому списку був пунктом сорок сьомим. Сам Алвер, плануючи місію, про обмін не думав узагалі — це людська ініціатива, яку ельфійська рада прийняла з тим самим виразом, з яким приймають подарунок від далекого родича: ввічливо, формально, без особливого ентузіазму. Місія задумувалася зовсім для іншого. Але про це людським дипломатам знати не обов'язково.

Місія задумувалася для Вайтстоуна.

Алвер сів у крісло — м'яке, обтягнуте темно-зеленим оксамитом, із золотою бахромою, яка, на думку людей, символізувала повагу до високого гостя, а на думку Алвера — просто збирала пил. Підняв келих із трав'яним відваром, який ельфійський помічник заварив йому зранку, бо людський чай Алвер пив виключно з ввічливості і ніколи — з задоволенням.

Вайтстоун. Його родовий замок. Точніше, те, що від нього лишилося після двохсот років, протягом яких люди завзято перебудовували замок на Академію, прибудовуючи нові крила, прокладаючи нові коридори і, наскільки він знав з донесень банкіра, замуровуючи цілі сектори, до яких не змогли підібрати ключа.

Замок, у якому загинув його молодший син.

Думка про Еларіона, як завжди, прийшла з тією старою тупою тінню, яку Алвер уже навчився носити так, щоб вона не заважала ходити. Двісті років. Можна було б припустити, що за двісті років біль притупиться остаточно. Він і притупився — для Алвера. Для його дружини — ні.

Лессаріа й досі чекала, що Еларіон повернеться.

Не говорила про це вголос — вона була ельфійкою з трьохсотрічним досвідом дипломатичних замовчувань, — але Алвер бачив. У тому, як вона зупинялася біля його старого крісла в саду. У тому, як кожні кілька десятиліть просила майстрів полагодити замок на дверях його кімнати, який уже сто разів полагодили й сто разів занедбали. У тому, як вона жодного разу не дала згоди на ритуал поминання — формально через те, що тіло не знайшли, а ритуал без тіла неповноцінний; насправді — через те, що поминати треба мертвих.

А потім, півтора місяця тому, з банку надійшло повідомлення.

Алвер пам'ятав той ранок дуже чітко. Кур'єр, ельфійський банкір особисто, бо такого роду повідомлення не передавали через посильних. Запечатаний пакет. Усередині — копія банківської виписки, копія записів артефактної перевірки, копія родового персня в детальній замальовці.

Дівчина. Ім'я Ксандра. Прізвище Ар'єнталь. Молода, сімнадцять-вісімнадцять років за людськими мірками. Прийшла в банк сама, з родовим перснем, який не може носити ніхто, крім прямих нащадків роду. Артефактна перевірка підтвердила: вона дійсно з родини. Безпосередня родичка. Кров не бреше, а артефакти Ар'єнталів брехати не вміли в принципі — Алвер сам брав участь у їх калібруванні триста років тому.

Звідки вона взялася. Хто вона така. Чому з'явилася саме зараз.

На жодне з цих запитань Алвер не мав відповіді. Точніше, мав десяток гіпотез, від обнадійливих до зовсім фантастичних, і жодна з них не пояснювала всих фактів одночасно.

Лессаріа, дізнавшись, вимагала їхати того ж дня.

Той момент Алвер теж пам'ятав. Дружина не підвищила голосу — вона ніколи не підвищувала голосу, — але в кімнаті раптом стало холодніше, рослини в горщиках завмерли, а слуги непомітно зникли. «Алвере, — сказала вона тим самим рівним тоном, яким зазвичай попереджала про неминучі катастрофи. — Ми їдемо. Сьогодні».

Алвер тоді сів навпроти неї і дуже терпляче пояснив, що «їдемо сьогодні» — це чудова ідея, але має кілька технічних особливостей. Завіса розкривається офіційно лише з обох боків. Прохід без офіційного супроводу можливий, але тоді в'їжджаєш на людську територію як порушник, без права вимагати прийому, без юридичного статусу, без можливості зустрітися з кимось вищим за начальника прикордонної застави. Дівчина, яку артефакт визначив як родичку, опиниться під захистом нелегально прониклих ельфів — що, м'яко кажучи, не покращить її становища.