Пролог (частина 1)

Важливо: Це друга частина дилогії. Книгу рекомендовано читати суворо після першого тому — "Все (не) за планом"

***

Алвер Ар’єнталь. Столиця Естерону. 

Алвер Ар’єнталь стояв біля високого вікна відведених йому покоїв і дивився на столицю Естерону. Місто внизу жило своїм метушливим людським життям — карети, маґмобілі, перехожі, вуличні торговці, чиї голоси долинали навіть сюди, на четвертий поверх східного крила палацу. Усе це рухалося з тією самою характерною людською поспішністю, з якою люди робили будь-що — від ранкового чаю до важливих державних рішень.

Йому це було знайомо. Він бачив це двісті років тому. Він бачив це п’ятсот років тому. Деталі змінювалися — зараз каретами правили інакше, маґмобілі взагалі були новиною, — але темп залишався тим самим. Люди завжди поспішали так, наче боялися, що життя закінчиться, поки вони чекатимуть.

Утім, воно й закінчувалося.

Алвер відсторонився від вікна. На столі лежав порядок денний на найближчий тиждень — складений людським секретарем за всіма правилами столичного етикету, тобто майже нечитаємий через кількість формул ввічливості. Алвер пробігся очима по списку. Сьогодні була неділя, день умовного відпочинку, а далі починалося справжнє випробування дипломатією.

Завтра, в понеділок — урочистий обід у Колегії Магів. У вівторок — церемоніальне підписання попередніх протоколів про обмін студентами. У середу — нескінченні засідання торгових комітетів. У четвер — відкриття виставки магічних артефактів. У п'ятницю — зустріч із Палатою Лордів та вечірній прийом у короля. У суботу — ще один урочистий обід, бо чого ж їм не пообідати перед дорогою, і нарешті, ввечері — від'їзд до Вайтстоуна.

Шість днів церемоніальних посмішок, тостів за дружбу між народами і пояснень, чому ельфи насправді не збираються знову закриватися за Завісою найближчим часом.

Хоча, по-чесному, могли б і передумати. Особисто Алвер уже двічі за цей тиждень про це задумувався.

Дипломати з людського боку поводилися так, наче ельфи могли зникнути, щойно хтось відведе погляд. Сипали ініціативами, пропозиціями, проєктами спільних досліджень, торговельними угодами, культурними фестивалями. На третій день Алвер серйозно почав підозрювати, що десь у глибинах королівського апарату хтось склав список усього, чого людство не встигло запропонувати ельфам за двісті років, і тепер цей список методично відпрацьовували по пунктах.

«Обмін студентами» в цьому списку був пунктом сорок сьомим. Сам Алвер, плануючи місію, про обмін не думав узагалі — це людська ініціатива, яку ельфійська рада прийняла з тим самим виразом, з яким приймають подарунок від далекого родича: ввічливо, формально, без особливого ентузіазму. Місія задумувалася зовсім для іншого. Але про це людським дипломатам знати не обов'язково.

Місія задумувалася для Вайтстоуна.

Алвер сів у крісло — м'яке, обтягнуте темно-зеленим оксамитом, із золотою бахромою, яка, на думку людей, символізувала повагу до високого гостя, а на думку Алвера — просто збирала пил. Підняв келих із трав'яним відваром, який ельфійський помічник заварив йому зранку, бо людський чай Алвер пив виключно з ввічливості і ніколи — з задоволенням.

Вайтстоун. Його родовий замок. Точніше, те, що від нього лишилося після двохсот років, протягом яких люди завзято перебудовували замок на Академію, прибудовуючи нові крила, прокладаючи нові коридори і, наскільки він знав з донесень банкіра, замуровуючи цілі сектори, до яких не змогли підібрати ключа.

Замок, у якому загинув його молодший син.

***
 

Від автора:

Вітаю у продовженні історії! Рада, що ви зі мною.

Планую викладати по одному розділу щодня, розділяючи його на дві частини: ранкову о 08:00 та вечірню о 19:00. Можливі незначні зміни в графіку, але намагатимусь дотримуватися темпу.

Дякую, що читаєте! Не забувайте ставити лайки, коментувати та підписуватися на сторінку автора, щоб не пропускати оновлення. Приємного читання! ✨