Розділ 13

Море шуміло хвилями набігаючи на скелі, небо було важке й похмуре, а в густих хмарах виднілися зрідка спалахи блискавок.

– Твоя Душа все ще в замішанні?! – спитав Він.

– Тепер так завжди! – тихо відповіла Вона.

– Пора тобі перестати звинувачувати себе... – Він легенько торкнувся її своїм крилом.

– Повертайся в моє життя, я дуже сумую за Тобою, – прошепотіла Вона, розчиняючись у шумі хвиль.

– Я прийду… – відповів Він.

* * * 

Хтось легенько тряс її за плече, вона зовсім не хотіла розплющувати очі, їй щойно снився сон, який вона тепер відчайдушно намагалася осягнути. Але видіння розтануло, і пам'ять одразу віднесла його в найдальший куток. Ліка ледь не заплакала і розплющила очі.

– Я тебе образив? – Джон нахилився до неї, помітивши сльози на її очах.

– Не ти… – хрипким голосом відповіла Ліка.

Джон випрямився і озирнувся, переконавшись, що в кімнаті більше нікого немає, подивився на свою дівчину.

– Я вийшов на п'ять хвилин, ти зустрічалися з коханцем? – Він блиснув своїми синіми очима з глузливим жахом.

Ліка розсміялася, вмить забувши, що засмутилася через сон, що відлетів у небуття.

– Який ти молодець...

Джон, який не очікував такого почути, на секунду зніяковів.

Ліка підвелася з ліжка, обійняла його і прошепотіла:

– Я люблю тебе... – вона легенько поцілувала його в губи.

Аватар зовсім забув, навіщо він розбудив кохану, але, як завжди, знову втрутилася Доля, пролунав стукіт у двері, і трохи збентежена Ісіда сказала, заглянувши в кімнату:

– Доброго ранку! Шон каже, що все готово, щоб відправити вас додому.

– Так, дякую! – відповів Джон Ісіді, яка миттєво зникла за дверима.

– Я згадав, навіщо прийшов тебе розбудити, Принцесо! – сказав Джон, згрібаючи Ліку до себе.

І не встигла вона цього усвідомити, як знову опинилася в ліжку, але цього разу в обіймах коханого.

– Нічого страшного, якщо ми залишимося ще трохи, вони почекають… – проричав Аватар.

Через деякий час всі зібралися в відсіку Дідла, який Шон Кан тримав як кабінет.

– Ми будемо використовувати КДРЗ четвертого покоління, він буде новіше Дідла, я його ще й трохи покращив. Якраз вчасно, щоб отримати можливість протестувати новий пристрій...  – Якусь секунду він задоволено посміхнувся, але, не вагаючись, знову продовжив: – Я хочу сказати тобі відразу, Джоне, після того, як ви перенесетесь додому, ти повинен неодмінно видалити пристрій, який я підключив до Панелі керування! Зроби сам або скажи мені через 23 роки, але технології ніхто не повинен бачити. Є ті, хто багато віддасть за цей пристрій. А є й ті, хто може забрати життя за можливість володіти Каскадом.

– Каскад?! – Джон здивовано підняв брову. – Що може робити ця штука?

– Якщо коротко, то цей пристрій вступає в реакцію з будь-якою матерією і обходить її стороною, а точніше, проходить крізь неї, не порушуючи ні її структуру, ні матеріального простору, з яким вона взаємодіє.

– За рахунок чого?  – запитала Ліка, чітко розуміючи, про що говорить Шон Кан, на відміну від Джона, який слухав мовчки.

– За рахунок мікро-зсуву Часу, – відповів Шон, задоволено посміхаючись.

– Тобто Зоряна Фортеця, в якій ми зараз знаходимося, працює за тим же принципом? – перепитала Ліка.

– Так, мікро-зсув… – знову відповів Шон.

– На квантовому рівні… – пробурмотіла дівчина.

– Здається, я єдиний, хто не розуміє, про що ви говорите, – сказав Джон.

– Я теж мало що розумію, – відповіла Ісіда, підтримуючи сина.

– Все дуже просто. Дідл – це великий військовий КДРЗ, це носій, вантажівка, тягач, бойовий Атомник, або, як у нашому випадку, літаючий будинок з універсальною системою для життя і захисту. І незважаючи на те, що він Трансформер і може істотно економити Простір, він все одно величезний, йому потрібно багато вільного місця, добре, що Космос великий. Але зараз Дідл знаходиться всередині ще більшого Корабля, і займає в ньому близько тисячної частини загальної площі. До речі, мені сподобалося, як його називала твоя дівчина.

– Зоряна Фортеця! – голосно вигукнув маленький Геб.

Ісіда взяла сина на руки.

– Ходімо, синку, пограємо у твоїй кімнаті, а тато нехай поговорить з нашими гостями.

Шон провів їх поглядом і продовжив:

– Я весь час думав, що якщо побудувати такий величезний Корабель, то навіть якщо в Космосі буде багато вільного місця, все одно буде невигідно його утримувати. Адже це не стаціонарний будинок або, скажімо, Місто з будинками, а Корабель, а значить, він повинен літати, і, так би мовити, втискатися і розміщуватися в густонаселених районах. Можливо, не у всіх, можливо, на відстані, але все ж таки. У нас є Мандрівники, стародавні Кораблі, побудовані не нами, але вони вузькі, довгі, і в основному колись служили для перевезення колоністів в сплячому стані, можливо, я перебільшую, але ні про який комфорт або зручне розташування у такому Кораблі не могло бути й мови, а якщо на ньому немає човнів або катерів, то він взагалі марний, як довго можна перебувати в ньому, якщо у немає можливості потрапити на планету за провізією, я знову перебільшую, але думаю, що моя ідея зрозуміла. Ось чому я розробив Каскад, який вирішує такі завдання за допомогою квантового зсуву. І тепер моя Зоряна Фортеця може бути практично будь-де!