Примарні латаття

— Хто ж такі всі ці люди і що вони роблять у моєму будинку?

Дівчина спробувала зупинити групу дивно одягнених людей і спитати їх, але люди її не помітили і пішли далі залами садиби. Дівчина вкотре знітилася і злякано відскочила в куток кімнати. Може це на стільки важливі гості, що з ними краще не розмовляти?

Люди, які прийшли до її будинку, поводилися по-різному. Спочатку прийшли ті, хто наводив лад, а потім ті, що роздивляються кімнати. Перші, в основному, були галасливими чоловіками, які не правильно розставили меблі в чайній кімнаті, але головне, що ці люди привели її будинок в порядок. Другі — люди в дивному одязі просто приходять сюди вдень і розглядають інтер'єри. І перших, і других об'єднує один важливий факт, вони її просто не помічають.

Дівчина розгладила складки на білій сукні і подумала про латаття на ставку. Вона завжди любила там гуляти. Біля води теж багато дивних людей, але зараз сутеніло і поряд із ставком нікого не було. Вона подивилася на маленькі дерев'яні сходи, що вели до води. Там на глибокій чорній водній гладі були круглі листи і ніжно-рожеві квіти латаття з гострими пелюстками. Дівчина акуратно спустилася сходами до води і потяглася до рослини. Вона вже майже торкнулася кінчиками пальців рожевої квітки.

— МИ ВИКЛИКАЄМО ДУХ ОЛЬГИ!

Дівчина стрепенулась і з жахом відскочила від ставка.

— МИ ВИКЛИКАЄМО ДУХ ОЛЬГИ!

Вона відчула, як її висмикнули зі своїх роздумів і раптово опинилася в бальному залі садиби. Там за столом зі свічками, взявшись за руки, сиділи люди, яких оточували прилади. Вони повторювали:

— МИ ВИКЛИКАЄМО ДУХ ОЛЬГИ!

Від раптового крику дівчина шарахнулася вбік і врізалася в один із приладів. Вона пройшла крізь нього, але прилад захитався і люди припинили повторювати фразу. Вони звернули увагу на прилад.

— Не кричіть. Чому ви так кричите? Чому я вас чую?

Дівчину захлеснув жах. Вона хотіла втекти із зали, але не могла відійти від столу більше, ніж за кілька метрів.

— Ми змогли увійти з нею в контакт!

Жінка з червоним волоссям і кулоном, що хитається в руці, звернулася до неї:

— Ольга, навіщо ти турбуєш відвідувачів садиби?

— Я нікого не турбую. Це вони приходять у мій будинок і не звертають на мене уваги. — обурилася дівчина.

— Чи знаєш ти Ольга, що це більше не твій дім?

— Це мій дім! — схлипуючи від жаху, відповіла дівчина.

— Це не твій дім. Ти померла багато років тому, застрягла в цьому будинку і не хочеш його покидати. Твоя садиба зараз – музей. Ти турбуєш людей, які приходять на екскурсії. Навіщо ти лякаєш їх?

Голос червоноволосої жінки з кулоном звучав суворо. Дівчина хотіла втекти. Хотіла не чути цих страшних слів. Хотіла зникнути і вдати, як і раніше, що її зовсім не хвилювало, що вже дуже давно вона почувала себе дивно, прозорою, непомітною. У неї не було жодних фізичних почуттів та відчуттів. Вона не ходила по землі, а подумки переміщалася по різних частинах будинку та саду. Її постійно непереборно тягло до латаття біля ставка.

— Я привид?

Жінка довго не відповідала і дивилася на свій кулон, що коливається.

— Так, ти привид. Ти не пам'ятаєш, як померла?

— Я не хочу це пам'ятати. Я хочу до свого латаття.

— Ти дуже посварилася зі своєю двоюрідною сестрою.

— Ні…

— Під час сварки вона спочатку зіштовхнула тебе сходами, що ведуть до води. А потім…

— Ні, я не хочу це чути!

— А потім вона кинула в тебе камінням.

— Ні!

Дівчина злякано і благаюче похитала головою, бо починала згадувати описані події.

— Вона нанесла тобі багато травм, проломила голову і кинула твоє тіло у ставок.

Ольга згадала, як вони кричали одна на одну із сестрою. Вони ніколи не могли порозумітися. Маруся була дуже грубою та жорстокою дівчиною. Усі її розваги зводилися до знущання зі слуг і тварин. Ольга довго намагалася зберігати розсудливість та правила етикету. Але раптом вона не витримала і зважилася дати відсіч злобній кузині. І дарма…

Ольга пам'ятала, як вони кричали одна на одну. З протилежного боку ставка це бачили купу гостей. Але ніхто не встиг допомогти і ніхто не зміг її врятувати. Усе сталося так швидко.

Маруся раптом зненацька зіштовхнула її зі сходів, і Ольга полетіла по них кубарем. Вона встигла тільки злегка підвестися на ноги, як у її плече влетів камінь, наступний зачепив долоню, якою дівчина намагалася закритися від розлюченої кузини. Маруся схопила ще один великий камінь із гострими краями і кинулася до Ольги. Люди на іншому боці ставка, які почули крики, хотіли допомогти дівчині, але було запізно. Камінь у руці Марусі з розмаху приземлився на щоку Ольги. Дівчина відчула у роті уламки зубів та кров. Наступний удар переламав кістки на руці. Вона спробувала закричати від болю, але наступні удари сипалися головою. Ольга встигла зрозуміти, що очі залила кров. Помітила, що її кидають у ставок. Зрозуміла, що вода зімкнулась над нею. Але все це було вже не важливо. То був кінець.