Крик сходів

— Загибла працювала вчителькою хімії. Я теж у школі хімію не любила, але не стільки.

Слідча підняла очі від папки з документами і перед її очима знову постала побачена на місці злочину картина. Молода дівчина лежала на сходах старої садиби, а нині багатоквартирного будинку, ніби просто спіткнулася і впала. Все б нічого, ось тільки в неї замість ніг у тулубі були вставлені палиці. А так це був майже звичайний труп. Заплетене в коси і підібране темне кучеряве волосся, бежевий тренч, просте світло-рожеве плаття. Вбивці навіть про чорну сумочку з документами не забули і про туфлі, які поклали поряд із трупом.

— Дідько, це точно не пограбування і не битовуха. Може помста колишнього учня, хоча… звичайно, наврядче. Я б швидше сказала – маніяк.

— А чому ти відкидаєш версію з помстою?

Слідча сьорбнула каву зі стаканчика, принесеного хлопцем. Відчула, як гарячий еспресо обпалює язик. Пишуть же на стаканчиках для таких дур, що напій гарячий.

— Ти сам подумай. Можна не любити якогось учителя. Можна його навіть ненавидіти і в стані афекту вдарити цеглою по голові, пирнути ножем. Але викрасти людину, роздягнути, знеболити, відрізати хірургічною пилкою ноги, вставити палиці, злити всю кров, потім одягнути назад, непомітно принести і покласти на сходи цього будинку. Чи не надто складно для помсти? Схоже, скоріше на маніяка.

— Може комусь ну дуже занизили оцінки, і він вирішив принизити вчительку.

Хлопець усміхнувся і від цього його приємні риси обличчя стали ще симпатичнішими.

— Ян не неси нісенітниці. Це схоже на маніяка. Поки що це перша така жертва, але можуть бути й інші. У дівчини навряд чи були вороги. Її біографія звичайніше нікуди.

— Що ти дізналася?

— Народилася у селищі Мартовське. Закінчила школу із золотою медаллю. Вступила до нашого пед-університету. Навчалася добре. Після навчання два роки працювала у державній школі, потім три роки у приватному ліцеї. Знімала однокімнатну квартиру на околиці міста. Сусіди кажуть, що вона була дуже тиха, нікого не приводила. Вони навіть не чули, коли вона йде-повертається. Вона мала кілька приятельок з універу, але ні друзів-подруг, ні хлопця в неї, я так розумію, не було. Таку непомітну і не цікаву людину треба ще пошукати. Що по школі?

Ян тяжко зітхнув.

— По школі теж, що й у тебе. Нічого незвичайного. З колегами та керівництвом суто ділові відносини. Була привітною і гарною виконавицею, але не надто товариською. Ні з ким не дружила, близько не спілкувалася. Діти, я так зрозумів, її не дуже любили. Оцінки ставила справедливо і суворо, швидше навіть занижувала, але батьки практично не скаржилися, а якщо й скаржилися, то вона легко знаходила з ними спільну мову. Таке в обох школах. Вона вела хімію у сьомих класів. Це десь дванадцять-тринадцять років, зараз тим, у кого вона вела в першій школі вісімнадцять-дев'ятнадцять років і вони вже студенти, а отже, могли вчинити цей злочин цілком.

— Могли то, могли. Але сам подумай. Більшість екс-школярів радісно забувають про школу та переключають свою увагу на виш, роботу, стосунки. В дев'ятнадцять нікому немає справи до вчительки, що занизила оцінки в сьомому класі. Але це стосується нормальної людини, а якщо не всі її учні були нормальними?

Дівчина зробила ковток кави, покрутила каблучку на великому пальці.

— Ян, тобі доведеться перевірити ще раз усіх її колишніх учнів. А я поїду до лабораторії, може, у них є ще якісь дані, а потім ще раз заїду на квартиру жертви.

— Зроблю, товаришу капітане. Тебе до лабораторії підкинути, бо мені сорока на хвості принесла, що твоя машина на СТО?

Дівчина посміхнулася.

— Підкиньте, старший лейтенанте. Я за кілька хвилин підійду.

— Чекатиму тебе в машині.

Хлопець вийшов із кабінету, але за секунду відчинив двері.

— Інго, ти будеш каву?

— Ні, я ще першу склянку не допила.

І хлопець знову вийшов із кабінету. Інга швидко поклала всі документи в папку і закрила її в сейфі. Окинула поглядом кабінет. Білі стіни, практично чорні меблі, ідеальна чистота та порядок. Усе на своїх місцях. Вона підійшла до невеликого круглого дзеркала. Тут також був ідеальний порядок. Легкий нюдовий макіяж, темне волосся, зібране у високий хвіст волосинка до волосинки. Сіра кофта в обтяжку, заправлена ​​в чорні кюлоти, що практично повністю закривали замшеві чорні ботильйони. На плечах кобура із пістолетом. Мінімум найпростіших прикрас. Простий стильний одяг, який тим не менш добре підкреслював струнку фігуру. Все, як має бути у співробітниці поліції. Інга посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі, задоволена своїм зовнішнім виглядом, і, накинувши чорне пальто, вийшла з кабінету.

Спускаючись сходами, вона машинально відповідала на вітання. Ян сидів у чорному позашляховику за кермом. Вона сіла поруч, поглинута думками про дивний злочин.

— Сперечаємося це колишній учень.

— На що? — пожвавішала дівчина.

— На що хочеш.

Інга засміялася.

— Зараз я найбільше хочу, щоб мою машину полагодили. А давай, хто не має рації, миє машину іншому.

— Згоден.