Розділ 9

     -   Чому ти мені допомагаєш?- раптом ледь не викрикнула я, параноїдальні думки переслідували мене.- Яка тобі від цього вигода?

     -   Невже люди не можуть щось зробити просто так, допомогти давній знайомій? Чому ти шукаєш тут якийсь підступ?- здивувався Вадим.

      -   Тому, що на світі дуже мало чесних людей.

      -   Можливо, все зовсім не так, як тобі здається на перший погляд. Не потрібно створювати думку про всіх на основі одного невдалого знайомства. От подивися хоча б на відділок,- сказав він і кивнув на скляну стіну, яка відділяла його кабінет від решти й водночас давала змогу тримати весь відділок під контролем.- Бачиш, он хлопця з кількома стаканчиками в руках?

      -   Ну так,- відповіла я, побачивши цього хлопця.

      -   Кожного дня він купує чотири порції кави та роздає її тим, хто надто втомлюється і немає часу, щоб купити самому. А он далі йде дівчина з теками в руках. Це найкращий наш слідчий. Коли в неї завершується робота, вона не йде додому, а питає, кому потрібна допомога і в разі необхідності навіть залишається понаднормово та приходить у свої вихідні.

     -   А там, бачиш, привели двох наших постійних клієнтів. Вони останнім часом зачастили з бійками в барах, як тільки зустрінуться, починають поводитися як кіт з собакою. Один з них якраз заспокоює іншого.

     Я поглянула на них. Вони якраз намагалися незграбно обійняти один одного з наручниками на руках.

     -   Останнім часом, ми геть забули, що таке бути людьми, не бачимо нічого окрім наших смартфонів. А потрібно просто відірватися на секунду від віртуального світу та поглянути навколо.

     -   Люди геть зачерствіли,- продовжив Вадим через кілька секунд.- Проте це ж не складно, допомогти бабусі перейти через дорогу, перенести важкі сумки, віддати на благодійність те, що тобі вже не потрібно. Або просто підмінити когось на роботі. Але через те, що постійно втуплюємося в гаджети, не бачимо того, що комусь потрібна допомога або просто не хочемо цього помічати, прикриваючись телефоном, як виправданням.

     Я слухала Вадима і не могла з ним не погодитися. Він має рацію. Ми бачимо та сприймаємо навколишній світ не таким, який він насправді та поводимо себе не так, як повинні були б. «Рожеві окуляри» віртуальності, абсолютно нас змінили.      Ми залежимо від їхнього впливу та ховаємося за ними, а повинні завжди бути собою та робити так, як підказує серце.

     -   Ти маєш рацію. Пробач мені за все і щиро дякую за допомогу.