Розділ 7

     -   Ксеню, це ти?- раптом почувся чийсь голос, який мені когось нагадував. Але згадати не могла. Поволі підняла голову і подивилася на чоловіка, якого я точно десь бачила.

     -   Що ти тут робиш?- запитав він, зрозумівши, що це таки я.

     -   Хто ти і як мене впізнав?- неймовірно здивувалася, адже була в масці та капюшоні.

     -   Ми ж були однокласниками. Та впізнав, бо вже давно знайшов твою сторінку і підписався. Ну, а це - твоя фірмова маска,- пояснив він і я нарешті почала пригадувати його.

     Рівно п’ятнадцять років тому цей хлопець запропонував мені зустрічатися, а я обізвала його слабаком та відшила від себе подалі. Тоді мені це говорили мало не на кожному кроці, бо була справжньою красунею, а Вадим володів нічим не примітною зовнішністю та і його майже ніхто не помічав. А я хотіла зустрічатися з тим, хто справді гідний моєї уваги.

     Але, що ж сталося тепер, після тієї жахливої аварії? Зараз уже я володію нічим не примітною зовнішністю та ховаюся під шарами одягу, а він – просто красень, з яким, мабуть, хоче зустрічатися кожна.

     -   Привіт, Вадиме,- сказала підходячи до нього.

     -   То, що ти тут робиш?- знову задав він мені те саме питання.

     -   Та от приходила до відділка, бо дані до моєї сторінки викрали та я не можу відновити до неї доступ. А там все моє життя. Та й сорок тисяч перекинула за рекламу цієї сторінки. Виходить, ні на що віддала останні гроші,- розповіла все, нічого не приховуючи, давньому знайомому.

     -   Оце так історія,- нарешті сказав Вадим, трішки подумавши.- І що тобі відповіли? За твою справу візьмуться?

     -   Сказали, що це не їхня спеціалізація,- зітхнула я.

     -   Пішли назад. Впевнений, ми щось придумаємо,- сказав він, але коли я залишилася стояти на місці, взяв за руку і потягнув у середину.