РОЗДІЛ 7 – До всього звикаєш!

До селища Аерон не поспішав, дівчина була цьому невимовно рада. Наступного дня, як і обіцяв шаман, взяв її з собою до лісу, наповнювати годівниці для різної нечисті, яку Аерон лагідно називав духами. А ось у Рити після близького знайомства з деякими із них, язик не повертався назвати їх просто духами.

Наповнювати годівниці було не складно, удвох вони впоралися швидко. Виглядали ці годівниці дивно, як старий пень який розташувався посередині маленької квіткової галявини. В центрі пня кругле заглиблення, в якому лежало каміння за формою схоже на гальку, з висіченими рунами. Щоб наповнити годівницю, треба було покласти руки на каміння, заплющити очі, зосередитися, подумки посилаючи в долоні енергію, а вже потім її перенаправляти камінню. Після таких дій написи на рунах починали світитись яскравим зеленим світлом. У Аерона виходило все швидко, Рита ж призвичаїлася тільки з третього разу, далі все пішло набагато простіше.

Від одного такого місця до іншого вони пересувалися стежками відчиненими лісовиком, що значно прискорювало пересування лісом. На очі Риті лісовик так і не захотів з’явитися. Вона хмурилася, її сильно душила цікавість, дуже хотілося поглянути на цього лісового духа, чи відповідав його образ тим казкам, які розповідали у її рідному світі? На її запитання шаман відмахнувся, відповідав дуже стисло. Наприклад – «що це, мабуть, найдавніший дух, досить примхливий, з’явиться, тоді коли сам вирішить та вважатиме, що час нарешті настав». Він йому теж не часто траплявся на очі. На запитання, як же він виглядає, шаман дав неоднозначну відповідь. Виявилося, що в лісі мешкає не один лісовик і вони всі різні на зовнішність. Ліс був поділений на певні ділянки, які визначали саме лісовики, шамани тільки наглядали за однією або відразу декількома ділянками, все залежало від можливостей конкретної людини та її здібностей. Бувало таке, що шамани заходили на чужу територію, допомога завжди віталася. Ворожнечі між шаманами не було. Хоча, як правило, на своїй ділянці відповідальності стільки роботи, що часу не вистачає на щось інше. Тут би ноги додому дотягнути, куди ще йти до чужої ділянки? Крім наповнення годівниць для духів було ще безліч роботи, до речі, звичайних тварин вони теж підгодовували. Ще Аерон робив запаси лікувальних трав, дивився, де ділянки лісу вимагають особливого догляду, де потрібно посадити нові саджанці. Як він визначав, куди треба іти саме зараз? Ліс сам кликав! Слідкуючи за тим як працює шаман, Риті почало здаватися, що робота Аерона чимось нагадує роботу лісничого, тільки з глибокою містичною складовою.  

Взагалі їй тут дуже подобалося – серед дерев, загадкових стежок, сонячних променів, шелесту листя та легкого вітру. Вона, що звикла до міської метушні, ніколи б і не подумала, що настільки полюбить дикий і загадковий світ природи.

Поруч із шаманом вона відчувала себе в безпеці, крім того Аерон, беручи її з собою, завжди переймався додатковою охороною і безпекою. Обвішав її з ніг до голови різними оберегами. Шаман увесь час був поряд, розповідав, показував на власному прикладі, навчав слухати музику природи. Збоку все виглядало легко, на практиці було набагато складніше. Хоча потрошку відчувати ліс Рита починала, навіть кілька разів відчула, коли щось змінювалося в навколишньому просторі. Коли вона з переляканими очима хапала його за руку і ділилася новими враженнями, Аерон усміхаючись заспокоював, казав, що все гаразд, просто деякі цікаві духи близько до них наблизились, але небезпеки для них не несуть. Декілька разів вона помічала, як завмирав вже сам шаман, прислухаючись до звуків, ховаючи її собі за спину, як Рита не намагалася визирнути з-за спини чоловіка, але вловити, що відбувається попереду них не могла. Така турбота чоловіка гріла її душу. Коли Аерон продовжував шлях, дівчина просила роз'яснень, виявилося, що вони кілька разів натрапили на ведмедів та зграю вовків. На її питання чи весь час тварини такі миролюбні, відповідь була – «зазвичай, ні, зараз їм щастило, траплялися ситі, миролюбно налаштовані звірі». Вони не бачили небезпеки з боку людини, та йшли геть своєю стежкою. Таке везіння тішило бо інакше їм довелося б йти на секретні стежки лісовика. Рита нічого не мала проти них, але гуляти живим лісом було куди приємніше.

Так вони гуляли лісом до пізнього вечора, їли те, що ліс посилав. Правда той не скупився, ягід Рита наїлася вдосталь, ще Аерон смажив гриби та коріння якихось рослин. Все це було смачно і поживно, смажені коріння, на смак чимось нагадували печену картоплю. Тільки повернувшись до хижки, Рита зрозуміла, як вона втомилася і як у неї гудуть ноги.

– З'явилися, не запилилися, – зустрів їх з порога Рижух. – Руки мийте та їсти сідайте!

На столі на них чекала каструлька з ароматним супом, миска з пиріжками, а ще глечик з теплим компотом. Та й у передпокої все блищало, явно домовід постарався, так дівчина вирішила називати про себе маленького шкідливого домашнього духа.

Аерон поставив величезний кошик, наповнений всякою всячиною, яку вони зібрали в лісі, біля столу, сам попрямував до вбиральні, махнувши Риті рукою, щоб та йшла за ним.

Рита, звантаживши з плечей невеликий рюкзак, наповнений різними травами, які збирав шаман, не змогла стримати емоцій. Вона настільки була втомлена, що думки про прибирання домівки чи приготування їжі її пригнічували, а тут все виявилося вже готовим! Ось з неї і полізли як з рогу достатку "добрі" почуття.

– Скарб ти справжнісінький, моя ж ти господарочка! – вона підскочила до нічого не підозрюючого Рижуха, підхопила  його на руки обіймаючи, цмокнула в щоку. Той не чекав від неї такої підстави, тому в першу мить здивувався та впав у ступор. – Дай я тебе ще поцілую, подяка тобі величезна!