Глава 2

Приготування завершені. З дзеркала на мене дивиться гарненька і сексуальна вампірша.  Посміхнувшись своєму відображенню застигаю. Декілька секунд геть не дихаю. Щось дивне коїться зі мною. Таке враження, що за мною знову хтось слідкує. Різьким рухом розвертаюся, але в кімнаті лише я. Підбігаю до вікна, яке чомусь відкрите, хоча я добре пам'ятаю, що зачиняла його. Холодний потік повітря вдаряє в обличча. Мороз йде по шкірі, розходячись по всьому тілу, яке вдягнене в довгу сукню з величезним розрізом на лівій нозі. Визираю з вікна. Але там нікого немає. Зовсім нікого. Розумієте? Жодної живої душі.... Світло починає миготіти. Люстра хитається. Дверцята шафи повільно відчиняються, видаючи неймовірно жахливий скрип.
Це все, ще більше мене починає лякати. А найбільше, що налякало, так це крики моїх рідних, і звуки, ніби в домі бігає ціла зграя людей. Кілька хвилин і все припиняється. Жодного шороху, крику чи стуку.

Швидко вибігаю з кімнати, спускаючись на перший поверх будинку.
- Мамо..... Тато.... Том... Ви де всі поділися? - Кричу занепокоєно.
Бігаю по всьому домі шукаючи своїх рідних. Але жодного з них не знаходжу. Їх ніби і не було вдома. Але ж були! Точно були! Вони всі разом пекли печиво, поки я збиралася. Запропонували і мені приєднатися, але я відмовилася. Тато ще поглузував, що ніхто зі мною не поділиться моїми улюбленими смаколиками.

Мені стає так лячно, як ніколи в житті. 
Забігаю на кухню і бачу страшну картину. Всі мої найрідніші люди в світі, лежать на підлозі. Підбігаю до них. Починаю їх ворушити, але все марно. Жодної дії від них. Очі закриті. А найстрашніше те, що вони всі холодні, ніби .... померли. 
Руки тремтять, сльози починають вимальовувати тоненькі доріжки на обличчі. Я не вірю в те, що бачу. Не вірю власним рукам, які відчувають могильний холод від тіл близьких. 
Цього не може бути, але я відчуваю запах сирої землі. Могильний запах.  Звідки він взявся у нашому домі? Моя мама дуже гарна домогосподиня. Це в моїй кімнаті безлад, а от в неї все ідеально чисте. Завжди.

Холод огортає мене від думки, що в моєму домі відбувається якась .... чортівня.

Я маю щось зробити! Маю чимось їм допомогти! Та не знаю, чим і як...

..
Зробивши глибокий вдих, намагаюся знайти тремтячими руками в кожного з них пульс. Хочу відчути його і зрозуміти, що все це лише гра. Це все гра. Вони просто розігрують мене. Вони навмисно постояли біля холодильника, щоб стати холодними. Навмисно не відчиняють очі і мовчать. Зараз вони переконаються, що я достатньо налякана, і всі разом крикнуть : " Хеллоуїн".
Але жодного пульсу, жодного стуку серця не має. Лише невеличкі сліди на шиї, під якими запеклася кров. Зазвичай у фільмах такі рани лишаються після укусу .... вампіра. Ця думка викликає в мене істеричний сміх.

Ні. Ні. Ні. Цього не може бути! Не може! Насправді такого в житті не буває.... Всі ці фільми про вампірів лише вигадка. Це всього лише жахастик. Плід чиєїсь уяви.

Підхопившись  на ноги, хапаю телефон, щоб викликати швидку. 
Але, замість гудків, чую тихий шепіт "Моя...".  Налякана почутим, впускаю телефон на підлогу.
- Що за чортівня? Що тут коїться? Хто тут? - Кричу, вірячи, що мені хтось відповість і все поясне.
Та чи треба казати, що жодної відповіді не чую? Лише знову відчуваю чийсь морозний погляд. А ще... Таке враження, що біля мене хтось пройшов. Ніби торкнувшись мене, залишив холодний дотик на моєму плечі.
Але я нікого не бачу. Та добре чую якусь мелодію.