***

Спочатку Денис знайшов мензурки. Цілу купу мензурок. На горищі. В селі. У бабусі, до якої приїхав відпочивати в саду, з ноутбуком на колінах, під гудіння бджіл. Бабуся Люба була не рідна, але саме до неї його колись возили батьки. Так що коли захотілося кудись далеко-далеко за місто, вона згадалася першою.

Звідки ті мензурки на горищі взялись? В дитинстві Денис на горище лазив, але нічого подібного там не бачив. Здається. Адже діло було дуже давно. Зате вони знайшлися саме тоді, коли були потрібні. Склеїти їх скотчем між собою, а потім приліпити до товстої картонки. Чим не пан-флейта? Флейта Пана.

І звучить, хоч не так, як потрібно, але звучить. Ось дивина.

Але звучання біло не таке як слід, і мелодія не вийшла.

Денис відклав свій витвір і замислився.

Ці флейти повинні десь продаватися. Обов'язково повинні. А в Інтернеті можна купити будь-що.

***

Німфи, вони жили в очереті. Місцеві їх називали русалками, але ж у русалок мають бути хвости. А дівчата, що виходили з очерету, ходили на гарних ніжках. І танцювали також. Втім, дівчата були в цілому прекрасні.

Денис усміхнувся. Тепер він їх заманить. Адже все було зовсім не так.

А як?

***

Дівчина на пошті була довгоноса, конопата та допитлива. А ще їй не вистачало чоловіка. Денис це відчував. З недавніх пір він почав відчувати чомусь. Але це неважливо.

Важливим був паперовий пакет. Крізь нього відчувається пласка коробка. А в ній захована флейта. Флейта Пана.

Довгоноса дівчина щосили посміхалася і намагалася розпитувати.

Денис теж посміхався, але про флейту їй не сказав.

Не потрібно їй того знати, прилипливій.

***

Сонце світило яскраво та схвально.

Так, погано, коли чудові дівчата танцюють без музики. Обов'язково потрібна музика. Саме та, яку дуже давно для них написав один грецький бог.

Забутий бог, але ж бог?

Тополя згідно хитнула маківкою, а горобці зірвалися з куща бузку і розлетілися в різні боки, глузливо цвірінькаючи. Горобці взагалі люблять глузувати. Бо дурні. Вони сміються з ластівок, які вміють ліпити гнізда під дахами, а потім займають ці гнізда взимку. Вони хихикають над синичками, що зникають із сіл із приходом тепла, і дивуються, що люди перестали розвішувати по гілках шматочки сала.

Так, горобці дурні.

А ластівки постійно зайняті. Вони розсікають повітря вузькими крилами, ловлять комах і поспішають віднести здобич пташенятам. У ластівок немає часу на глузування.

Денис дійшов до ставка і посміхнувся.

Прекрасні дівчата мають танцювати під музику.

***

Мелодія спліталася. Не одразу, а поступово, крок за кроком, день за днем.

Сусідські біляві дівчатка сиділи на паркані і із захопленням спостерігали за Денисом, який дмухав у з'єднані разом трубочки різної довжини.

У мелодію, що поступово народжувалась, впліталися посмішки дівчаток, сонячні промені, розчерки ластівок в небі, аромат квітів і шелест вітру в листі. Навіть теплий пил, у якому купалися кури, вплітався. Німфам буде приємно. Вони давно перестали танцювати за денного світла. Навіть уночі танцюють не часто.

Тяжко танцювати, коли ніхто на ці танці не чекає.

***

А потім прийшла та сама ніч.

Денис виліз у вікно, щоб не турбувати бабусю. Посміхнувся тонкому місяцю і поспішив до ставка.

Скоро. Скоро. Дуже скоро.

Шепотів вітер.

Швидше. Швидше. Швидше.

Підганяли коники.

Іду. Іду. Іду.

Стукало серце.

Дівчата не повинні нудьгувати. І не повинні танцювати без музики, навіть якщо бог, який написав для них мелодію, давно пішов. Кудись.

Куди йдуть боги?

І чому вони не вертаються? Адже їх чекають.

І сумують.

Хоча раніше розбігалися… злякано сміючись.

***

Вітер морщив поверхню ставка. Місяць сріблив ці крихітні хвилі.

Денис сів на березі і трохи помилувався.

Ще трошки, зовсім трохи.

Ось хмара пропливе, закривши на кілька хвилин серп місяця.

Вітер пошелестів у очереті і доніс до Дениса тихий сміх.

А ось тепер настав час.

***

Денис підніс до губ флейту Пана, і полилася тиха мелодія, наче сама собою. Комиші зашаруділи без допомоги вітру. Коники притихли, а потім заграли на своїх скрипках, вплітаючи їхнє звучання в музику для німф.

Для виманювання німф.

Німфи люблять музику.

І танці.

Найсміливіші навіть у людських танцях беруть участь. А потім гості на весіллі не можуть згадати, чия це родичка так хвацько витанцьовувала. Або куди поділася та дівчина, через яку побилися половина парубків.

Мелодія лилася та лилася.

У очеретах захихотіли.

Пошепталися трохи.

І найсміливіша ступила на берег. Обережно пройшла по траві босими ніжками. Чи пропливла? Застигла, змахнула руками, ступила, ще раз ступила і закружляла, закинувши голову, наче підставляла обличчя місячним променям.

Музика прискорилась. Вона летіла вперед і вперед, до неба і разом з нею летіла німфа. І сміялася.

І вітер сміявся.

***

Денис пропустив той момент, коли з'явилися решта дівчат. Він грав. Вкладав у музику самого себе. Він сам був музикою. Захоплено летів слідом за німфами, смикав їх за волосся, сміявся разом із ними. І дарував тепло літнього дня, про яке вони вже майже забули. Віддавав полиновий запах і дзижчання джмеля над ромашками. Пташиний щебет і миготіння різнокольорових крилець метеликів над калюжею. Неповторне поєднання диму та меду з пасіки. Музика ставала строкатою, як квітучий луг.

Денису теж хотілося танцювати. Тільки не тепер, колись потім. Зараз він може збитися, зіпсувати мелодію. І німфи засмутяться, а вони й так надто часто сумують.

Прекрасні дівчата не повинні сумувати. Вони мають летіти та сміятися, як зараз, поки звучить мелодія.

***

І насправді все було зовсім не так. Не боялися німфи козлоногого Пана. Хіба можна боятися того, хто дарує музику та радість? І не перетворювалися на очерет. Вони там просто мешкали. Не всім жити в деревах.