After

Записки 00:01 : Якщо вже розходитись, то назавжди. Але чомусь нав'язлива доля зводить нас, і вперто штовхає мене в твої обійми. І коли я хочу вибратись з них, раптом стає тепло. Та знову штовхнувши мене від тебе по злому залишає на самоті. Що це? Що з нами не так?…

...

Елізабет хотіла вірити що все ще буде добре, та оглянувшись назад тільки згадала приємні спогади які приносили масу болі. Вона пішла. Зупинилась у готелі ближче до роботи, підшукуючи ще одну.

- Ти сьогодні краще виглядаєш О'Харо. А тепер до роботи. - сказав начальник задоволено посміхнувшись. Вручив Лізі проект на нову анімацію, і пішов попиваючи каву. - Так кохана, сьогодні буду рано.

Чоловік радісно промовив ці слова а Лізі із середини пронизив нестерпний біль. Ех вже цей Нік, дає про себе знати. Вона подивилась на проект, о ні, вона не підведе нікого. Сіла і почала працювати як ніколи, тільки зосередженість допомагала їй не думати про життя. І ось вона майже закінчила, не погано, за три години впоралась.

- Нічого собі! - промовила С'ю. С'ю це сусідка Елізабет на роботі, добра та мила дівчина, майже завжди щиро дивувалась а її русяві кучерики підстрибували в легкому танці на плечах. У С'ю було ідеальне лице. Це навіть лицем не назвеш, обличчя!

- Що? - Лізі повернулась і помітила погляд С'ю. - Нічого такого, просто робота.

- Але яка! В тебе талант! І як ніхто не помічав?

- Ти мене переоцінюєш. - спокійною посмішкою сказала Елізабет. - Наш ще в кабінеті?

- Так. Але це серйозно!

- Перестааааааааань. - протягнула вона і засміялась. - Ти занадто багато дивуєшся!

- А от і ні. - ніби ображено посміхнулась С'ю і спробувала також гарно постаратись. Лізі постукала в кабінет, після кивку увійшла. Начальник округлив очі.

- О'Харо, так швидко? Чи це тільки скетчовий? - він взяв флешку з рук дівчини.

- Ні, це повністю. - чоловік передивившись відео чуть було не впав.

- Сьогодні… мушу визнати дуже гарно постаралась, гарно і швидко. - він був готовий танцювати. - Ця фірма в нас в кишені, О'Харо! Буде так далі, премію будеш мати!

Елізабет кивнула, і вийшовши з кабінету подумала що все не так погано. Взяла речі і попрощалась з колегами які ще допрацьовували проекти. Вона пройшла до готелю. Піднявшись в свій номер вона зняла весь верхній одяг, і переодягнулись у щось зручніше. Сіла на стіл і поклала голову на руки. Закрила очі і все почало перетворюватись у сон.

Харпер подзвонив у двері. Та ніхто так і не відкрив. В сенсі? Пішов у здовж вулиці. Він знав що її більше там не буде. Ішов і дивився вгору. Раптом наткнувся на якусь дівчину. У неї були русяві кучерики і світлі обриси обличчя.

- Вибачте, - вона допомогла піднятись йому бо ж вона не впала. - Нік Харпер?

- Ми знайомі? - він потріпався і здивовано глянув на неї.

- Так, точніше ні, не зовсім. Я про вас з розповідей знаю. Я С'ю. - вона простягнула руку.

- І як же ви мене впізнали? - хлопець потиснув руку.

- Елізабет О'Хара розповідала. - широко посміхнулась С'ю. - Потрібно сліпим бути щоб вас не впізнати. - але вона засмучено подивилась на торт. Він геть розквасився при падінні.

- А ви не знаєте де живе Лізі? Елізабет? - "Лізі?" - хитро подумала С'ю, - В протилежному напрямку, повертаєте на право далі бачите готель. Там 28 номер.

- Дякую! - Харпер уже відбіг.

- Знайомий значить? Ну ну, Ліз, ну ну… - вона радісно підняла торт який вже не спасти. - Чаювання явно відміняється. - дівчина широко посміхнулась і розвернувшись пішла в інший бік.

Роздався дзвінок у двері. Непевно С'ю. Вона встала і відкрила двері, за дверима був задиханий Нік. Вона здивувалась а він без роздумів підійшов до неї і поцілував. Чи зможе він без губ яких торкатись було великим задоволенням? Він не знав, і не знав що буде далі, але знав що робить зараз. Взяв її на руки і подивився у здивовані очі. Її руки автоматично погладили скули. Він посміхнувся.

- Не зайдеш?… - спитала пошепки Лізі.

- Зайду… - відповів він так само. Поніс її у напрямку спальні поклав на ліжко і просто ляг поряд. Обійняв її за талію і вони так лежали.

- Ти… звідки знаєш де спальня? - спитала тихо Лізі.

- Жив тут.

Їй навіть не хотілось спитати чому. Хотілось лежати лежати і лежати. От так, не рухатись. Все таки вона повернулася до нього обличчям, Нік обійняв її ще сильніше і поцілував у лоба. Лізі думала що все ще спить. Та це не так.

- Я зійду з розуму через тебе.