During

Записки 02:05: Що стається коли нас нема? Що робиться там, де нас нема? Там краще? Там гірше? Чи добре там де нас не має? Або краще тому, з ким нас немає. Чи все таки гірше? Заплутатись легко, так само легко як і роз'язати, просто потрібно пам'ятати як ти заплутався. З кожної ситуації є вихід.

...

Як би там було, а встати з підлоги на якій Елізабет так і заснула, довелось. Дівчина втомлено подивилась на себе в дзеркало. Привела себе в порядок і пішла на роботу. Звісно ж, вона запізнилась.

- О'Харо! Скільки тобі казати, робота це не додому тобі приходити! Ти думаєш, скільки мені тебе терпіти? - начальник здригнувся побачивши чорні кола Лізі, яких вона так і не змогла позбутися. - О'Харо, ти хвора?

- Не знаю. - відповіла вона якось байдуже. Та звісно цілу ніч спати на холодній підлозі.

- Сьогодні, вихідний в тебе, перевірка якщо приїде жахнеться тебе, іди виспись. - начальник не давши нічого сказати пішов, а Елізабет розвернувшись пішла. Та спати не хотілось. І що далі? Пройшла пройтись біля озера. Хотілось сягнути у воду та вона просто дивилась. Качки собі пливли. Вона купила кави і час від часу попивала її із паперового стаканчика. Вона робила це настільки повільно що напій став холодним. Може до того як вона зустріла Ніка вона б викинула це, та зараз пила холодну каву, яка чомусь нагадувала помиї. Все їй нагадувало помиї. Подивившись у воду вона побачила знайомий силует. Нік? Дівчина настільки нахилилась над водою, що чуть не впала. І коли руки зіслизнули з холодного поручня її за талію вхопили сильні знайомі руки. Вона як обпечена відскакнула від Ніка.

- Ти чого, дурепа чи що?! Втопитись хотіла?!

- Я? Втопитись? Ти ідіот напевне. Чому мені топитись?! - вона подивилась на нього згори вниз. - Я не просила твоєї допомоги!

- Та якби не я ти б уже давно…

- Я. НЕ. ПРОСИЛА. ДОПОМОГИ. - сказала гостріше Елізабет. А Нік помітив її темні кола.

- Лізі, я..  Ми- - та вона його перебила.

- Немає ніяких ми. - гарячі мов кров сльози зібрались в куточках очей і тихо зіслизнули по щоках. Вона повільно відійшла коли він підійшов. Харпер взяв її за руку, на якій була чорна рукавичка. Елізабет видьоргнула та рукавиця залишалась в його руках.

- Послухай мене! - вигукнув хлопець та вона тільки відійшла ще далі.

- Твій час закінчився. - дівчина розвернулась і побігла кудись в інший бік. У його руках була рукавичка. Він мовчки запхав її до кишені. Завтра прийде, зараз краще не потрібно. Лізі вибігла до квартири. Замкнула двері, просто спокійно сіла на ліжко. Провівши рукою по атласній тканині, мозок згадав що було тоді. Здається ніби все ще десь там на підлозі валяються поцілунки, вони все ще гарячі. Вона взяла до рук подушку де лежав Нік. 
Вдихнула знайомий запах який так ранив її душу. Піднявши простирадло знайшла якийсь лист. Її старий лист. Він писав листа до неї. Так мило. Підлітки тоді не вміли думати. Читати було б занадто боляче. Вона взяла папірець і сховала в рюкзак. Лізі встала і почала збирати речі, нічого їй робити на цій квартирі...