Все буде Україна!

Два ангели зустрілись на небі. Дівчинка та хлопець. Дівчинку звали Вета. Хлопчика Бек. Дивні імена, але в іншому світі трапляються тільки дива.
Бек і Вета були незвичайні анголи. Вони мали тільки руки, тобто кисті рук, та губи. Володіння цим, дозволяло їм змінювати свої власні образи щоденно. В первозданному образі у Бека та Вети губи - яскраво червоні, під уявним підборіддям - чорний бантик у Бека, червоний - у Вети. А на руках чорні рукавички у Бека, червоні з мошечками - у Вети. 
⦁    
Як вони потрапили у дивний світ, вони не знали. Але він їм дуже подобався. Тут росли квіти-дзвіночки, які розмовляли дзвінкими голосами. Тут дзюркотливими голосами розмовляли водоспади. Тут лепетливим голосом розповідав цікаві історії могутній вітер. Тут різнокольорова веселка малювала на небі вишукані візерунки.
Друзі мандрували по дивному світові і відкривали для себе нові почуття добра, любові та милосердя.
⦁    
Недалеко від дивовижного світу, жила країна Україна.
Україна наполегливо працювала над створенням власного дивосвіту. Вона творила добро та любов через своїх мешканців. Люди країни України будували, садили, малювали, вишивали, співали, танцювали. Інколи не виходило. Вони самі визнавали свої помилки, виправляли їх, і знов працювали. Творчий потенціал українців зашкалював та викликав світлі хвилі у Всесвіті.  
⦁    
Єва була веселою, гарною дівчинкою! Вона дуже любила гарні сукні та чудові шпильки для волосся!
Єву прикрашав її друг, Адам. Його пристрастю була створення дизайнерського одягу, і свої експерименти він випробував разом із Євою.
Цей тандем зробив багато цікавих луків, які сподобались видатному дизайнеру Віталію Жух. Він запросив друзів на показ прет-а-порте в Одесі в березні місяці.
В цей час море прогріває одеське повітря своїм теплим подихом. Дома відкривають вікна для теплого сонця. Вулиці звільняються від застарілого снігу. Люди піднімають обличчя вгору, на зустріч морському теплому повітрю.
До кінця лютого місяцю вони не знали, що в небі можна побачити не тільки сонце, хмари або пташок.... 
⦁    
Чорна бомба вилетіла із гармати. Вона летіла над землею і видивлялась, де живе дівчинка Єва, аби вибухнути страшним ударом в її оселі!
Єва жила з мамою та татом. Вона тихо мріяла про братика, але не наважувалась сказати про це батькам. Тато служив в збройних силах Україна і завжди був на поготові в разі.... В якому разі, Єва, на разі, не здогадувалась. І коли тато одного ранку сказав тільки одне слово-війна, Єва зрозуміла, що означає "в разі".
Мама миттю стала серйозною, до страху серйозною. ЇЇ обличчя закаменіло, вона благаючим поглядом вчепилася в очі тата, який, начебто виновато, відвів їх вбік.
Тато пішов на війну. Це слово для Єви було новим. Вона уявляла, що це місце, де збираються самі чоловіки і вагаються на силу м'яз. Єва була впевнена, що її тато цій війні переможе, бо він був сміливим та сильним. А ще він був теплим і запашним. Як свіжеспечена булочка.
На думку Єви, вхід жінкам та дітям на війну був заборонений. А ще бабусям та дідусям, тому що її бабуся та дідусь благали виїхати в безпечне місце з Києва, на що мама не погодилась. Бо тут був тато...
⦁    
Бомба страшенно посміхалась та видивлялась, коли вона буде пролітати над Батьківщиною Єви. Ось вона пролетіла над Харковом, Черніговом.  Попереду була точка вибуху - Київ. В домі Єви.
⦁    
У Єви була гарна кімната. Рожеві стіни і світлі меблі створювали атмосферу щохвилинного свята. Єві подобалось читати книжки під мереживним абажуром настільного торшеру. Вона приміряла свої гарні сукні перед круглим дзеркалом в ажурній рамці. Вона солодко спала в своєму великому ліжку, стискаючи в обіймах улюбленого ведмедика Соню. Так було і зараз.....
⦁    
Добро та Зло вібрують на різних частотах, тому, скільки існує світ, він гойдається із зла в добро, і навпаки. Щоб Добру бути в перевазі, потрібно свято вірити в його.
Мама в цю трагічну ніч не спала. Вона два дні не отримувала звістки від тата. Мама стояла перед вікном в своїй кімнаті, і молилась за нього. Вона благала Господа Бога, щоб він не допустив зникнення, або поранення, або смерті тата. Вона молила Богородицю Діву про те, щоб всі люди дружили один з одним. Вона просила всіх Ангелів Охоронців оберігати своїх дітей та дорослих. Але, сталось по іншому.
⦁    
Бомба наближалась до Києва. Вона клацала кривими зубами, гучно сміялась в передчутті смерті дівчинки, та, витріщивши очі, шукала будинок Єви.
Наразі вона його побачила. Бомба нахилила вперед вибухове тіло і полетіла прямо у вікно затишної спальні Єви!
О Боже, о, Діво Маріє, о, Ангол Охоронець! Де ви? Чому не відвернули напрямок бомби, чому не закрили залізними жалюзями вікно, чому Єва не поїхала до бабусі з дідусем із Києва?
⦁    
Бомба залетіла в вікно спальні, і яскравими уламками розлетілась по кімнаті дівчини. Один з них залетів на книжкову полицю та розкидав книжки. Другий уламок влучив у шафу з одягом і звідти сукні, кофтинки та спіднички розлетілись по всій спальні. Найулюбленіша сукня Єви накрила її тіло, в яке вразив самий гарячий уламок.
Життя закінчилось на війні, в якій діти не приймають участь .
⦁    
Невідомо, скільки років іде запекла боротьба між Добром та Злом: за душі всього живого, за тіла живих істот, за землі планет Всесвіту, за води небесні та земні, за простір світобудови. Найвища перемога в цій боротьбі - не зруйноване створіння, не втрачене житття.
⦁    
Адам не знав, що почалась війна. Він закрився в своїй майстерні для того, щоб йому ніщо не заважало закінчити пошив сукні для Єви. 
Коли він подзвонив Єві, щоб вона приїхала на примірку, вона не взяла слухавку. Адам витримав півдня і вирішив з сукнею з'їздити до Єви.
На проїжджій частині він побачив довгу чергу з машин, заповненими людьми, тваринами та речами. Обличчя дорослих були зтурбованими та розгубленими. Адам дуже здивувався. Він ще раз набрав телефонний номер Єви. Слухавку взяла її мама.
І тут у Адама обірвалось серце. Воно впало в прірву війни та смерті.
⦁    
Адам зростав без тата. Мама не знала, куди він подівся, коли хлопцеві було 7 років. Батька він майже не пам'ятав. Він запізно приходив додому, гучно розмовляв з мамою, сміявся, інколи сварився. І тихо кудись уходив рано вранці. Перед цим, він заходив до спальні Адама, цьомав його у лоба, гладив по голові і тихо виходив. Адам, дивлячись йому в спину, не уявляв, як такий кремезний чоловік, може так тихо ходити.
Мама була гарною жінкою. Адамові здавалось, що їй дуже не вистачає чоловіка, тому він намагався швидко вирости і бути гідною парою для мами. Адам дуже хотів, щоб мама була щасливою з ним. Він шукав ті миті, коли мама посміхалась. І він знайшов. 
⦁    
Мамі подобалися гарні сукні. Адам опанував секрети створення жіночого одягу. В нього це гарно виходило. Мама порадила йому шити одяг для інших дівчаток.
⦁    
Адам побачив Єву, коли вона вийшла на прогулянку з розпущеним волоссям. Пухкі локони світлих волос розвивалися на вітрі, огортаючи струнке тіло дівчини.
Адам, не вагаючись, привітався з незнайомкою, маючи намір дізнатися її ім'я. Єва відповіла на привітання, і дзвінко його назвала.
"Як у Біблії", - подума Адам, і зав'язав розмову з красунею. Виявилось, що вона живе в сусідньому домі, вчиться в сьомому класі в тій самій школі, де і Адам рік тому. Навіть вчителі були однаковими.
Адам підсвідомо відчув близькість з Євою, але не звернув на це увагу.
⦁    
Дружба Адама і Єви переросла в співпрацю. Єва стала моделлю для його дизайнерського одягу. Адам вигадував ідеї вбрання, Єва давала рекомендації щодо прикрас та зачіски, і вони разом творили нові образи.
Вони готувались до весняного показу в Одесі.
⦁    
Нема Єви. Вона в небі. Літає поміж хмарок.
Нема Адама, який любив дівчинку, маму, роботу, красоту та волю в почуттях, діях та творчості.
Нема того світу, який він створював 18 років!
Світ перетворився на довгу чергу із людських страждань, іспитів, смертей та каліц до перемоги!
Адам перетворився на людину із сили, люті і безстрашності, теж до перемоги! 
⦁    
Коли порушується в світі баланс між добром і злом? Що виступає відправною точкою для початку війни в будь якому світі? 
⦁    
Адам залишився в своїй квартирі. Мама поїхала в безпечне місце, Адам пообіцяв, що скоро її дожене.
Вечір в Києві, на диво, видався теплим. Весна тільки почала зазирати в Україну. На небосхилі плавали світлі хмари, які не заважали сонцю гріти Україну. Адам, стоячи біля свого будинку, втомлено подивився в небо.
"Де ти, моя люба дівчинко Єва? - думав Адам, - Як тобі там? Краще, ніж із твоєю мамою і татом? Із твоїми друзями і зі мною? Чи вдягнута ти в гарне вбрання? Чи заплетене твоє волосся в тугу косу?"
На очах у Адама з'явилися сльози, які затуманили йому погляд. Він не побачив загрози.
В небі летіла смертельна ракета, яка націлилася відібрати у Адама життя. Вона яко мога тихіше наближалась до крапки, якою був Адам із місця, звідки її випустила гармата. Ракета пролетіла Донецьк, Дніпро, бачила багато ненависних їй дітей, але вона летіла в Київ, де біля свого будинку стояв Адам, хлопець, який допомагав своїм сусідам з їжею, ліками та добрими словами. Ракета ненавиділа тих, хто робив добро!
Вона тишком долетіла до Адама і яскравими уламками розлетілась по подвір'ю. Один уламок зламав стару грушу, плодами якої пригощались усі діти. Другий зніс дитячу гойдалку, на якій бавились діти. Інші розлетілись в сусідньому дворі. Що вони там наробили, Адам вже не бачив.... Самий великий уламок від ракети повалив Адама на землю, яка зігріла його весняним теплом, але Адам його не відчував.
Він відчув розгубленість, відчай та біль. 
⦁    
Бек і Вета вже дізнались про всі цікавинки дивовижного світу. Вони могли самостійно мандрувати гарними квітковими лабірінтами, плавати по швидких струмочках, милуватися барвами веселки. Друзі були дуже добрими анголами. 
Вони відразу приходили на допомогу, хто цього потребував. Квіти-дзвіночки тривожно дзвеніли про допомогу, водоспади доставляли їх до місця пригоди по маршруту, який малювала веселка. Вітер нашіптував про те, що сталось. 
Бек і Вета підв'язували зламані квіти, розбирали кам'яні завали на водоспадах, протирали веселку від бруду. Звідки з'являвся бруд та інші негаразди, друзі не могли збагнути.
⦁    
Бомби продовжували вилітати із гармат в направленні міст України, в яких жили діти та їх мами в своїх оселях. Так як жінкам був заборонений вхід на війну, вони чекали своїх мужніх чоловіків вдома.
Мама Єви також чекала її тата. Вона знала, що він сильний та мужній, і в своєму двобої з війной, обов'язково переможе.
Але все було не так просто.
Страшна бомба знову цілилась в маленького хлопчика в дитячому візку, якого мама везла до садочку. Бомба розлетілась на гарячі уламки, один із яких назавжди закрив очі маленькому хлопчикові.
⦁    
В ту саму мить в дивному світі поламалась квітка-дзвіночок. Вітер прошепотів Беку і Веті, на якій поляні сталась пригода, водоспад підхопив друзів і поніс в тому ж напрямку, а веселка освітлювала шлях до місця призначення. 
Бек і Вета впорались зі справою швидко, але на питання, чому відбуваються уламки квітів, відповіді так і не отримали. Ні вітер, ні квіти, ані водоспад не розповідали їм про це.
І вони вирішили дізнатися про це самостійно.
⦁    
Вони по черзі не спали, зазирали під усі квіти, занурювались в усі водоспади, дивились навкруги з веселки, але нічого не знаходили. Залишалось тільки відправитися в мандрівку із Вітром. Він часто вилітав з дивного світу, а куди, ніхто не знав.
Тільки як полетіти з вітром, щоб він не помітив? 
І Бек вигадав Веті незвичайний маскувальний костюм, який він створив із пушинок кульбабок, тендітних квіткових пелюстків та прикрасив його вітряним мереживом. Волосся Вети він сплів із колосків, а рукавички розфарбував у світлу фарбу веселки.
Такою красунею Вета непомітно зачепилась за широкий рукав гарного вбрання Вітра, який робив вечірній обліт дивовижного світу. Вона, розхитуючись в потоці повітря, міцно трималась за рукав і пильно дивилась вперед.
⦁    
 Нічого незвичайного вона не помічала. Дивний світ, який освітлювала велика нічна зірка, був як на долоні. Квіти, пагорби, водоспади, стояли в спокої. Тільки Вітер розносив пахощі від квітів, від яких Вета знепритомніла. 
⦁    
Раптом вона почула невідомі звуки, і розплющивши очі, вона побачила Війну. Війна гризла невідомий Веті світ своїми брудними зубами, розкушуючи будинки, мости, машини та дерева. Вона керували своїми зубастими бомбами, направляючи їх влучати в маленьких, беззахисних дітей. Війна крутила червоними від крові очима в різні боки, видивляючись нову жертву.
Вета жахнулася. Їй стало зрозуміло, чому ламаються квіти аж у дивному світі! Хвилі від вибухів і стогін від смерті розповсюджувались страшними хвилями на весь всесвіт, благаючи про допомогу. Вета згодна була залишитись в цьому страждальному світі і самотужки рятувати дітей від Війни. Вона вже готова була розтиснути маленькі ручки в білих мережевих рукавичках, щоб спуститись до маленької дівчинки та врятувати її від зубастої бомби, як Війна, побачивши Вітер, з риком кинулась на нього, страшно клацаючи зубами.
Вітер різко змінив напрямок польоту. Вета дивом не відчепилась від рукава свого друга. Вони спіраллю піднімалися вгору. Жахіття війни залишилось в прирві.
⦁    
Вета не могла прийти до тями. Бек допомагав їй зняти забруднену сукню, переодягнути рукавички, витерти сльози. Він її не впізнавав. 
Легка і прозора Вета стала темною і засмученою. Дзвінки квіти її не тішили, шепіт водоспаду її не веселив. Фарби Веселки вона не прибірала. Тільки Вітер міг допомогти Бекові. Але, як в нього запитати, що сталось, коли Вета була з ним? Адже вони, без дозволу, порушили кордони дивовижного світу. Бек чекав потрібного моменту, щоб отримати у Вітра відповідь на його запитання. І він настав.
⦁    
Бек із Ветою прокинулись від шуму. Квіткові дзвіночки галасали тривогу. На шляху у водоспада, невідомо звідки, виникли кам'яні завали. Вода вийшла зі свого русла і затоплювала квіткові луки. Квіти молили про допомогу у Бека та Вети. Друзі розкидали каміння, але це в них виходило надто повільно. Допомога Вітра була б в нагоді. Але її не було. Вітер захищав маленьких дітей від смертельних зубів Війни.
Але йому це тяжко вдавалося. Війну підтримували зубасті бомби, а Вітер був один. Через це він знову не зміг врятувати шістьох діточок, і з відчаєм повернувся в свій дивовижний світ.
Вітер побачив, як Бек і Вета героїчно розчищають шлях для води, і він вирішив просити їх про допомогу.
Вета дуже цьому зраділа. Якби вона розповіла Бекові про те, що вона бачила в невідомому світові дитячі очі, наповнені страхом перед Війною, Бек не повірив би. Його внутрішній світ був не знайомий з вбивчою силою Війни.
⦁    
Друзі дивовижного світу згуртувались біля Бека, Вети та Вітру для порятунку беззахисних дітей від зубастої Війни. Вони чекали допоки невідомий знак для початку дій. Що треба робити, вони теж не знали. Вони довірились Вітрові, який відвідував інші світи і мав необмежений досвід для прийняття рішення.
Війна була безжалісним та хитрим суперником для друзів дивовижного світу! Щоб перемоги Війну, їм треба було бути дуже обачливими! Для цього Вітер вилітав в світ Війни для оцінки ситуації. 
⦁    
Одного ранку, Вітер прилетів додому, і швидко розбудив Бека і Вету, щоб запобігти біді в іншому світі.
Страшна зубаста бомба вилетіла із гармати і попрямувала в Харків, щоб розбитися на гарячі шматки в кухні семирічної дівчинки Мар'янки, яка снідала смачні млинчики із вишневим джемом.
Бомба залетіла в кухню та її уламки влучили в плиту. На кухні миттєво спалахнула пожежа. Мар'янка гучно заверещала і в її очах спалахнув страх. Це і треба було Війні. Страх викликає смерть, а смерть - це перемога Війни.
Щоб цього не сталось, Вітер придумав план. Бек створює Веті костюм, який зможе загасити пожежу. І вони разом врятують Мар'янку.
Бек миттю створив потрібний костюм! Він сплів із крапель Водоспаду прозору сукню для Вети, заплів коси із цівків води, переодягнув білі рукавички, якими вона ціпко взялась за рукав Вітра. Вітер зробив коло вздовж дивовижної планети та крізь яскраву зірку, вилетів у світ Війни.
⦁    
Вета вчасно виплеснула свою водяну сукню на пожежу в кухні Мар'яни. Вогонь погас, мама дівчини забігла в кухню і побачила щасливі очі своєї доньки!
Війна скрутилась від злості! "Хто зупинив смерть! Хто запалив щастя в очах дівчиська! - кричала Війна, - Ніхто не має права протистояти злу!" 
В цей час Вітер із Ветою спіраллю піднімались вгору до своєї дивовижної планети.
⦁    
Вдома у Вети та Бека, було все гаразд. Квіти дзвірінькали, водоспад дзюрчав, веселка раділа поверненню друзів додому.
Дивовижний світ цвів та сходив пахощами. Замріяні Бек та Вета проходжувались по ньому, розглядаючи нові квіти та струмки. Ніщо не засмучувало їх настрій.
А ось Війна лютувала. Вона зрозуміла, що їй хтось намагається протистояти. До цього часу Війна була не переможна. Всі планети, які зустрічались їй на шляху, вона безжалісно знищувала. Вона ненавиділа маленьких веселих дітей, їх безхмарний блиск в очах, їх довірливість світові. Не можна нікому довіряти! Треба бути підозрілим, злим та жорстоким! Війна намагалась створити світ по своїм правилам. До цього часу в неї це виходило. І ось перша невдача! 
Вона з новими зусиллями стала навально наступати на маленьку зелену країну, яку звали Україна. Країна страждала і задихалась від болю і жалю до своїх земель, лісів, тварин та рослин. Вона нічим не могла допомогти своїм маленьким, безпорадним дітям. Україна плакала.
Це відчувала Вета. Їі друг Бек теж був занепокоєний. Вони просили Вітер, щоб він частіше довідувався до України.
І ось Вітер розхвильований повернувся з розвідки. Війна розбушувалася. Вона випустила чергову бомбу на дитячий майданчик, де грались багато маленьких дітей. Вони катались на гойдалках, крутились на каруселях, пекли пасочки з піску. Дітей доглядали мами, які сиділи на лавочках поряд із своїми дітьми.
Страшна зубаста бомба зі зловісною посмішкою мітила в ціль.
⦁    
В цей час Бек створив для Вети повітряний костюм із квіткового пилку. Косу сплів із пестиків, а волоси прикрасив тичинками. Красуня Вета та Вітер вилетіли в Україну.
⦁    
Вони випередили бомбу. Вета розпилила пилок перед злими очима бомби, вона стала чхати та збилася з курсу. Впала в чистому полі. Нажаль, уламки бомби розлетілись та поранили чудові рослини та маленькі комахи...
⦁    
Тато Єви та багато мужніх чоловіків також боролись із Війною. Їм було важко протистояти проти вибухової сили бомб. Але, коли друзі із дивовижної планети стали їм допомагати, вони відразу це відчули. Ця допомога надала героїчним чоловікам додаткової сили. Вони з більшими зусиллями стали завдавати перешкод на польотному шляху бомб.
⦁    
Але і Війна не відступала. Наступну бомбу вона випустила в напрямку дитячого садочка, який охороняв разом із своїми побратимами, батько Єви. Якщо бомба упаде на дах садочка, то від уламків можуть загинути не тільки дуже багато діточок, а і її батько!
Бекові треба було терміново створювати надзвичайний костюм для Вети, щоб захистити маленьких дітей.
⦁     
Велика бомба вже клацала зубами в передчутті дитячої солодкої крові на своїх брудних губах. Вона мріяла побачити жах у сотнях очей цих маленьких, чистеньких потвориськ людського роду! Їі мрія наближалась з кожною секундою.
І тут вона побачила веселку, яка мала бути намальована на даху садочку. Але, ціль мала бути ще за декілька секунд. Але, мить спливала і бомба, загарчав диким сміхом, влетіла в дах!
Бомба вибухнула і розлетілась гарячими уламками у глибокі води Дніпра! Вона влучила в Вету, сукня якої була створена із різнобарвних кольорів веселки! Вета, в останній раз зрадівши тому, що зробила добро, розчинилась на маленькі складові добра, і посіяла їх на могутніх схилах Дніпра.
⦁    
У тата Єви відновився зв'зок із її мамою. Мама від щастя, що знайшовся тато Єви, сміялась, і, одночасно плакала, через втрату доньки! 
⦁    
Вітер до друзів повернувся один. Бек засмутився до плачу, що Вета не повернулась. Він звинувачував себе в тому, що створив правдоподібний костюм для Вети, який спровокував її загибель. Водночас, він був розлючений на Війну, яка руйнує мир та добро. 
Відтепер, він із Вітром стали захисниками добра!
Це відчувала і Війна. На фоні попередніх негараздів, вона вирішила сама вступити в протиборство.
⦁    
Тато Адама був військовим. Багато років тому, він поїхав на іншу планету, щоб набути кращих військових навичок. Він прибув на порожнє місце, де не було ані рослин, ані тварин.Чорний пісок на землі та похмурий горизонт в небі. Серед цих похмурих днів він набував силу, злість і лють, поступово звикаючи до самотності та забуваючи про дружину і сина Адама, які в нього залишились в чудовій країні Україна.
До тата Адама із чорних хмар стали насуватися гармати, він опанував ними і став головним в гарматній зграї. З часом його людський вигляд перетворився на потвору з великою головою, кривавими очима і повним ротом кривих зубів. Він став Війною.
⦁     
Озброєна Війна летіла на Україну, щоб одним вибухом знищити її, в якій жило так багато щасливих дітей! Війна забулась про почуття любові до дітей через спрямування своєї енергії на силу та перевагу!
Вітер із Беком вилетіли на супротив вчасно. Перетнувши зірку, до Бека повернулось його тіло. Гарного хлопця 18-річного віку. Друзі на великій швидкості летіли на зустріч вбивчій силі.
Несподівано Війна на своєму шляху побачила знайомий силует, який нагадав їй давні часи. Забуте почуття любові теплом окатило іі тіло. Вона аж пригальмувала, але вага бомб, які вона несла із собою для знищення України, потягнула її донизу. Війна знов набрала швидкість, але невидима стіна не давала їй рухатись. 
Вітер з усіх сил тримав Війну своїми хвилями високо в небі. Війна, щоб не впасти з бомбами разом, стала випускати їх по одній із своїх рук. Бек, за допомогою сили Вітру, зіштовхували їх в повітрі, щоб вони розривались, і смертельні уламки не долітали до землі.
В поле зору Війни знов потрапив Бек. Вона забарилася, відкопуючи в своїй чорній душі згадку про видиме. "Невже це Адам, мій син?" - з гіркотою, і, в одночас, гнівом, подумала Війна. З одного боку, вона ненавиділа дітей, з іншого - це був її син. Щоб не потрапити в стан жалості, Війна з ненавистю кинула бомбу в Бека. 
Бек іі зловив і вперше зазирнув Війні в очі. Хвиля причетності до Війни пробігла по тілу Бека. Але він, не звертаючи на це уваги, замахнувся на Війну бомбой, яку зловив. На мить Війна зрозуміла, що їй кінець.
"Синок, я твій батько!" - з жалістю сказала Війна. Бек на мить зупинився. Швидко пролетіли в пам'яті часи, коли він та мама жили разом. На хвильку почуття жалості і теплоти струснуло душу. Але життя без батька, туга та жалість до мами, відтіснили теплі почуття. Тим більше, Війна ніяк не була схожа на тата.
Бек знов замахнувся. А Війна стала розповідати, як вночі він підходив до його ліжка, цілував його в лоба та гладив по голові. "Так, було таке. Та що з тобою сталось? Чому ти став таким страшним та жорстоким?" - голосив Бек.
"Дуже давно я хотів стати сильнішим та загартованішим! Але самотність завадила мені стати добрим і щасливим! Я пішов по шляху меншого спротиву! Став жорстоким." - на мить очі Війни посвітлішали, обличчя вдавало покаяння. 
Бек розгубився, Вітер послабив силу, а Війна прорвалась крізь перешкоду та з шаленою швидкістю полетіла в бік України.
Бек потрапив під град бомб. Вони розривались в повітрі, наштовхуючись одна на одну, та Бек опинився в епіцентрі вибухів. Він посіяв Україну насінням любові. 
Війна побачила загибель свого сина. Вперше вона поблизу побачила в очах дитини, свого сина, сум, жалість і біль від так рано насильно втраченого життя.
Серце Війни, скалічене від жорстокості, розірвалось. Війна ганчіркою полетіла на землю.
⦁    
Тато Адама зателефонував його мамі. Мама від щастя, що знайшовся тато Адама, сміялась, і, одночасно плакала, через втрату сина!
Амінь.