Глава 13

Ранок почався не з будильника:

-Та хто ж до мене дзвонить з самого ранку?- прокинулася сердитою, починається поганий ранок.

Дивлюся на телефон, мама? Що сталося з самого ранку???:

- Маша, збирайся додому!!! - почула від мами хвилювання.

- Що сталося?- те, що спало на думку мені запитати.

- Твій брат потрапив у аварію!!!- в мене сльози.

- Не може бути, вчора я його бачила, як він потрапив у аварію? Де він? Що з ним? - стільки питань у моїй голові.

- Приїжджай додому, тоді поговоримо - не встигла я ще щось сказати, як мама відключила телефон.

Що сталося? Це взагалі якийсь абсурд. Діма вміє водити машиною, але ж, що сталося? Буду значить збиратися, як раз на автобус встигну прийти.

Пройшло дві години, як я приїхала додому. У мене сльози не знаю, з чого почати розмову з батьками? Чи краще не питати нічого? І так у них проблем достатньо.

Я увійшла у свій будинок, чую знайомий голос, такий знайомий, що я ніде його не переплутаю. Саша тут???

- Дякую, синку, що врятував нашого сина!!! Якби не ти, не знаю, що було б - мама почала ще більше плакати.

- Та ви, що не плачте, ваш син одужає не переживайте. Він у вас сильний!!! - пишався Саша Дімою.

Я думаю, як зайти у кімнату, краще постукаю у двері.

- Маша....

- Мамо, не плач, з братом все буде добре... - почали плакати.

- Нам потрібно поїхати до Діми, ти будеш з Сашею вдома, а ми з татом поїдемо в лікарню.

- Ні, я теж поїду з вами - я теж хотіла побачити свого брата.

- Ні, ти залишишся. Нас все одно не пустять, але все ж запитаємо у лікаря, як він?

- Добре, але потім я до його поїду.

- Добре, донечко поїдеш.

Мама з татом поїхали, а я пішла переодягнуся і вмию обличчя після своїх сліз.

- Сонце, у тебе все добре? - перш, ніж запитати він до мене постукав у двері.

- Так, не переживай! - повернулася до нього, Саша підійшов до мене обережно обійняв мене, а мої руки піднялися до його плечей. Він так ніжно мене обійняв, настільки, що мені стало набагато легше.

- Не хвилюйся, з твоїм братом все буде добре, він у вас сильний, правда?

- Так, правда - то правда. Він завжди допомагав мені з важкими речами. Переносив телевізор і так далі.

- Я, напевно, піду, а ти відпочивай - хлопець підійшов не поспішаючи до дверей.

- Ні, не йди будь ласка!!! - взяла його руку, і тоді ми зблизилися з ним, ця відстань тільки для поцілунку. Тільки цікаво чи буде у мене перший поцілунок чи ні?

Якщо сподобалася історія, то поставте зірочку, і напишіть коментар чи продовжувати історію, будь ласка 💙💛