Розділ 16

Я повернулася разом з Бернаром за столик в готельному ресторанчику, і офіціант приніс каву й десерт. Я насолоджувалася останніми хвилинами поруч із чоловіком, який сьогодні змусив мене відчути, що значить бути бажаною жінкою.

— Я від’їду на кілька хвилин. Мені треба заправитися, — промовив Філіп, швидко допиваючи каву, й поглянув на мене. — А ти, Адель, почекай мене поки що тут, у ресторанчику. З тераси буде добре видно, коли я повернуся, — махнув він у бік фургона, потиснув руку Бернарові, прощаючись, і пішов до своєї машини.

Ми з Бернаром залишилися наодинці, і він взяв мене за руку, поцілував пальці. Потім прихилився ближче й злегка торкнувся моїх вуст своїми губами. Дивився таким поглядом, який мені хотілося назвати закоханим, але я боялася зурочити, навіть думати про це не хотіла, відганяла думки, щоб самій не повірити, що справді дуже подобаюся Бернарові, що він закохався…

— Ага! — раптом почула я за спиною голос, сповнений люті. — Он воно що! Ти тут не просто так, не по роботі!

На місце, де щойно сидів Філіп, плюхнулася яскрава білявка, вродлива, одягнена у стильний брючний костюм. Її карі очі метали блискавки. Якби могла, вона, здавалося, спопелила б мене на місці. Демонстративно закинула ногу на ногу, схрестила руки перед собою і, презирливо дивлячись на мене, промовила:

— І тобі подобаються такі сірі миші? Напевно, для різноманіття підчепив собі цю хвойду? Бернаре, я скучила. Ти ж бачиш, я приперлася аж сюди, у цю глуху провінцію заради тебе. А ти зовсім цього не цінуєш! І не треба мені брехати, що це твоя нова дівчина!

— Марі, замовкни, — незадоволено проговорив Бернар, випустивши мою руку. — Навіщо ти приїхала? Між нами все скінчено! Вже два місяці, як все в минулому!

— А я так не думаю, — Марі раптом поглянула на нього гостро й незадоволено. — Я вагітна! Між іншим, від тебе! Так що нам потрібно детально обговорити наше майбутнє весілля та мої пологи. Я не збираюся позбавлятися цієї дитини, якщо така думка з’явилася в тебе зараз! — Вона примружила очі, схилилася ближче, поставивши лікті на стіл, майже уткнувшись Бернарові в обличчя незадоволеним лицем. — Наші батьки давно чекають нашого весілля! Не думала, що ти так легковажно до цього ставишся. Злиття двох наших корпорацій створить велику компанію, що конкуруватиме на світовому ринку із собі подібними. Бернаре, це мільйони грошей, мільярди! Невже ти хочеш відмовитися від такого майбутнього? Я бачу, ти граєшся в бідного?! Але гратися і бути ним — то різні речі! 

— Я не бізнесмен, ти це знаєш, — відповів чоловік спокійно, але видно було, що він трохи напружився й обдумує слова Марі.

“Цікаво, він думає про майбутню дитину чи про мільйони?” — подумала я якось розсіяно.

Потім підвелася й промовила до Бернара:

— Я... піду. Дякую за каву та десерт. І за... компанію. Дуже приємно було познайомитися.

Потім повернулася до Марі і впевнено виштовхнула із себе слова, які давалися дуже важко:

— Ми просто знайомі. Я говорила вам вчора про це по телефону. Чи не говорила? Та не важливо! Я вам не суперниця.

— Просто знайомі не сидять з самого раненька у кав’ярні і не цілуються та не воркочуть, як голубки. Іди й більше ніколи не з’являйся у житті Бернара! Він мій. Все буде так, як хочу я! — очі жінки блиснули ревнощами та роздратуванням.

“Ото вона стерво, — подумала я, — з’їсть і не подавиться!”. Мені навіть стало трохи шкода Бернара, який за характером був, як я зрозуміла, спокійним та м’яким.

— Марі, зупинись! Не вигадуй дурниць! Жодного весілля не буде! Якщо навіть ти вагітна, в чому дуже сумніваюся, то я не збираюся вірити тобі на слово! — озвався Бернар. — Адель, я теж піду з тобою, — звернувся він до мене.

Але я гордо задерла підборіддя й відрізала:

— Не варто! Краще обговоріть злиття ваших компаній. А також майбутнє весілля, — я розвернулась і пішла геть. Від готелю і від чоловіка, який на мить змусив мене повірити, що казки бувають не лише у книгах, але й у житті…

Бернар гукав щось мені услід, але я лише прискорила кроки. Незабаром виявила, що бреду якимись незнайомими вулицями, і сльози градом течуть по моєму обличчю.

Ось і все. Закінчилася моя романтична пригода у провінційному містечку. Приїхала зла відьма — і всіх розігнала, як буває у казках.

Зупинившись, я саркастично посміхнулася сама до себе, дістала із сумочки серветки та дзеркальце й почала витирати сльози, приводити себе до ладу.

— Візьми себе в руки, Адель. Нічого не сталося. Все так, як завжди. Твоє життя залишиться сірим і нецікавим. Таким же, як і ти, сіра мишко! Та жінка має рацію, покохати таку, як я, неможливо.  Хіба що провести одну ніч… Просто прийми це, — отак заспокоюючи себе та рухаючись незнайомою вулицею, я вийшла до моря…