Розділ 10

Розділ 10

Коли ми під’їхали до першого із трьох сіл, зовсім маленького, лише на два десятки будинків, мою увагу  привернула худенька сива бабця в сірому пальто з поїденим міллю хутряним коміром. Побачивши нас, вона активно замахала руками. 

 — Підвезти її? — Філіп поглянув на мене, як на головну. 

 — Так у нас тут і місця в кабіні немає, — сказала я. — І в неї ще такий великий мішок!

 — Тоді зупинимось і скажемо, що, якщо вона погодиться їхати в кузові, ми її беремо? — запропонував Бернар. 

 — Так, спитай її, Філіпе!

Водій, спинивши машину, підійшов до літньої жінки і завів з нею розмову. Я не чула, про що вони говорять, та бачила, що бабуся, вислухавши Філіпа, активно закивала.

 — Мабуть,  вона згодна, —  сказала я Бернару. А потім зойкнула. — Ой, її мішок ворушиться!

Якось невчасно згадався труп у кузові і я подумала — раптом бабця маніячка? Убила когось, розчленувала і запхала в мішок?

Тим часом необачний Філіп підхопив мішок з розчленованим тілом і поволік його до кузова, а бабця подріботіла за ним. Я ж сиділа, як на голках. 

 — Може, там якась домашня тваринка, — заспокоїв мене Бернар. 

Я трохи видихнула. Дійсно, чому так панікувати? Раптом там кіт або собака?

Філіп повернувся, важко дихаючи, і сів за кермо. 

 — Я й не думав, що ця свиня така важка! — видихнув він, витираючи піт з чола. 

 — Яка свиня? — не зрозуміла я. 

 — В мішку у старої свиня. Везе її в подарунок своїй сестрі на день народження. У сусіднє село!

 — Оце так подарунок! — зареготав Бернар. 

 — Ну, видно в неї життєвий девіз: чим багаті — тому й раді, — Філіп завів двигун, і фургон плавно рушив з місця. 

Мені здалося, що у кузові щось гримнуло, наче ящик упав. 

 — Не треба було її брати, раптом свиня щось переверне, — сказала я, стривожено озираючись.

 — Адель, це ж не кінь чи корова, всього лиш маленьке поросятко, — Філіп махнув рукою. — Не хвилюйся ти так! Ти взагалі дуже тривожна, я тобі принесу м’ятного чаю, як повернемося додому…

 — Якщо те “маленьке поросятко”, яке ви ледве закинули в кузов, щось пошкодить, то саме ви будете компенсувати збитки, — суворо промовила я. Уявила, як свиня, опинившись в замкненому просторі, де, до того ж усе гуркоче і хитається, втрачає рештки свого свинячого здорового глузду і починає метатися по кузову. І як ящик перевертається, і звідти на бабцю випадає закривавлений мужик у трусах! Від такого видовища зі старенькою може статися серцевий напад, і в кузові нашого фургону буде цілих два трупи!

Я аж застогнала, коли це собі уявила. Не могла дочекатися, коли ми дістанемося до села, де жила бабусина сестра. Та все ж дісталися, і вона, закинувши мішок зі свинею собі на спину, бадьоро зачовгала сільською вулицею. Я ж хутко побігла до кузова, гукнувши Філіпу:

 — Перевірю, чи свиня там не насвинячила!

Щільно зачинивши двері, роззирнулася навколо. Здається, все було в порядку. Ящики стояли під стіною, як раніше. Лише біля одного валявся наповнювач, ніби у ньому щось шукали.

Погане передчуття затопило мою душу.

Я підбігла до ящика, біля якого лежали шматочки пінопласту, і відкрила його. Так, це був він — ящик з трупом! Я побачила темне кучеряве волосся і заплющені очі мерця.  Мене почало нудити, і я на мить заплющила очі, вже збираючись закрити кришку. Але раптом у голові промайнула думка, яка змусила мене похолоти —  труп лежав трохи не так, як першого разу, коли я зазирала до ящика. Тепер одна його рука була зігнута під кутом, але ж я пам’ятаю, що минулого разу він лежав рівно! До того ж, ця рука виявилася забрудненою чорнилом. Невже цікава бабця нишпорила в ящику  і перемістила труп? Та ще й забруднила його при цьому?

Тепер я не здивуюся, якщо зовсім скоро позаду нашого фургона ми побачимо поліційну автівку…