Розділ 6

Розділ 6

Коли я вийшла з кабінки і спокійно собі мила руки біля умивальника, я побачила, що двері відчинились, і до вбиральні увійшла висока жінка в чорній чадрі, чи паранджі, я точно не знала, як те східне вбрання називається. Запинало закривало усе її обличчя, лише очі блищали. Я якраз збиралася пройти повз неї до виходу, коли вона вхопила мене за руку і піднесла до мого обличчя якусь хустинку з різким запахом. 

“Вона ненормальна!” — подумала я. Спробувала вирватись, але її обійми були міцними, вона без усіляких зусиль втримувала мене, хоча я відчайдушно брикалася і намагалася відвести від свого обличчя ту вонючу хустину. 

“Може, то взагалі була не жінка?” — промайнуло в моїй голові. Але думки вже плуталися, у вухах зашуміло, перед очима все попливло… і за мить я провалилася в темряву. 

***

 — З вами все добре? — почула я стурбований голос. Розплющила очі. Повіки здавалися важкими, немов намащеними клеєм. Наді мою схилилася жінка в темно-синьому халаті. Вона тримала в руці щітку для прибирання.

Поступово до мене поверталася решта відчуттів. Я лежала на кафельній підлозі, і мені було дуже холодно. До того ж відчутно нудило. Але я була жива і більш-менш здорова. 

 — Ви втратили свідомість? — продовжувала допитуватись прибиральниця. — Викликати “швидку”?

Я  незграбно сіла і застогнала від різкого болю в голові. Але вже за мить відчула себе краще. Підвелася.

 — Дякую, — сказала я. — Не треба “швидкої”. Я піду до своїх друзів, якщо буде треба, вони відвезуть мене до лікарні. Я тут не сама.

Зробила крок до дверей, а потім повернулася в її бік і запитала:

— А ви бачили ту дивну жінку в паранджі? Нікого не було, коли ви увійшли?

Прибиральниця якусь мить уважно дивилася на мене. 

 — Я б вам порадила зав’язати з цим, — пробурмотіла вона і заходилася підмітати підлогу.

Я хотіла спитати, що вона мала на увазі, але раптом здогадалась. 

 — Я не наркоманка! — вигукнула я. — Я просто втратила свідомість!

 Ну не розповідати ж їй про все, що зі мною тільки що сталося!  Ні, я могла б розповісти, але тоді б викликали поліцію, довелось давати свідчення, а ми й так затримуємося. Немає часу на всі ті розбірки. 

 — Мені якось фіолетово, — відповіла прибиральниця. — Якби я знайшла тут труп, може, в мене й були б проблеми… Але ви живі, тож робіть те, що вважаєте за потрібне…

І вона втратила до мене інтерес, занурившись у процес прибирання.

“Ну так, — пробурмотіла я собі під носа, коли вже вийшла на свіже повітря. — Це я знайшла труп. І може, в мене будуть проблеми… Але зараз я хочу опинитися подалі від цього місця! Не подобається мені тут!”

Ще й до того ж, крім головного болю і нудоти, почало пекти праве зап’ястя. Може, я поранила його, коли падала?

Я задерла рукав, готова до того, що там виявиться синець чи садно, але те, що я побачила… Я скрикнула і заплющила очі. Потім знову відкрила їх.

Ні, це не була галюцинація, у мене на внутрішньому боці зап’ястя з’явилося маленьке татуювання у вигляді метелика… І чомусь воно здалося мені дуже знайомим…