Глава 24

Я знову під замком, тільки це не затишний будинок Жоржа з ​​вирізаними оленями і вишитими подушечками. Не кімната, а комірка зі стелажами, заваленими непотребом. Лише я, пил і мотлох, Айстра би такого не схвалила. Я знову в ланцюгах, нехай і не справжніх. Майя зв'язала мене якимись ганчірками. Я смикаюсь, намагаюсь звільнитися, але не виходить.

– Не витрачай сили, Зої. Я два дні витратила, щоб навчитися надійно зв'язувати людину.

Майя заходить непомітно, але здригаюся я не від тихих кроків, а від свого минулого імені.

– Мене звуть Замія.

– Нове ім'я тобі не допоможе, дурненька Зої, – сміється Майя.

Я не розумію, як вона опинилася тут, але це й на краще, адже сама просила Жоржа відвезти мене до неї, щоб вибачитися. Звичайно! Він не поїхав зі мною до міста, але упросив Майю прийти сюди. Тільки не сходиться все одно: Жорж не знав, що я втечу. Хіба що він сам би відвів мене до неї трохи пізніше. Від такого варіанту очі сльозяться. Я потираю шишку, яка вже набухла. Майя стоїть з битою, якою вдарила мене. Нова зовсім, явно сьогодні куплена.

– Я зовсім не ображаюся за це, – я вказую на голову.

– Подобається, коли тебе б'ють? Можу вдарити ще.

– Перестань. Я знаю, що ти не можеш мені довіряти після того, що я зробила. Ця бита – виправдана обережність, але вона тобі більше не знадобиться.

Вона не вірить, та й хто би так вчинив на її місці. В «Уламку» я те й діло брехала – про свій настрій, про день народження; пускала неприємні чутки про тих, хто мені заважав, сміялася над жартами тих, хто був вигідний, нехай і не подобався.

– Це Жорж тебе покликав?

– Жорж? Жорж з «Уламку»? Ні, не він. Мабуть, ще одна з твоїх жертв. Ось, подивися, що мені передали.

Майя показує конверт з флешкою, і я знаю, який вечір в «Уламку» на ній. І записка. Букви впевнені, як і рука, яка їх писала. Це я точно знаю, стільки правильних слів було написано нею в фіолетовому щоденнику. Ось як.

– Вибач. Мені дуже шкода, що так сталося, – і одразу виправляюся. – Мені дуже шкода, що я вчинила так з тобою.

– Тобі шкода? Знущаєшся наді мною, чи що? Ти намагалася мене вбити, а тепер думаєш, що кілька порожніх слів допоможуть тобі?

Вона теж вважає, що я збиралася її вбити. Якщо ще декілька людей скажуть мені те саме, я і сама в це повірю.

– Це був жарт.

Вона швидко підходить і нахиляється. В очах у неї майже така ж зелень, як і моє справжнє плаття. А ще там стільки ненависті, що я знову шкодую про свою втечу. Нащо я не побігла назад, я ж навіть розвернулася до будинку Жоржа. Відповідь проста, звичайно: тому що я дурна, навіть Майя так вважає.

– Ти просто пожартувала? А якщо я поб'ю тебе так, що вся кімната буде червоною? Як твоє гарне плаття.

Плаття не моє, я його вкрала, як і недозволену мені свободу. Ось тому Майя качає биту в руках і буде права, якщо вдарить мене знову.

–  Це був жарт. Жорстокий, безглуздий, я не подумала про те, що це настільки зашкодить тобі. Але це був жарт, а не спроба тебе позбутися.

– Знаєш, я так довго готувалася до нашої зустрічі. Вузли в'язала і довго думала, як же мені вчинити. Все ж ти хотіла мене вбити.

Я мотаю головою і черговий раз бубоню виправдання, тільки вона мене не слухає і дістає скляний флакончик.

– І я принесла тобі подарунок натомість. Тут отрута. Не швидкодіюча, не переживай, я встигну відвезти тебе до лікарні, тебе промиють і все буде добре. Якщо я захочу, звісно. У мене був шанс тоді, в «Уламку», і у тебе буде, а то негарно вийде. Не по-доброму.

Я мовчу. Не смикаюсь, не намагаюсь до неї дотягнутися.

– Ти справді хочеш вбити мене через дурний жарт?

– Але ж ти хотіла. По-твоєму, я краще?

Я згадую чужі мрії, які крала і ламала.

– Краще.

Майя здивована моїм визнанням, а я – флаконом, який вона принесла.

– Припустимо, я готова повірити в цю нісенітницю. Де були твої вибачення, Зої?

– Я боялась. Хотіла, але Яків сказав, що за такий жарт посадити можуть, і я злякалася. Злякалася, що ти подивишся на мене і зрозумієш, що це зробила я. Що я буду єдиною, хто прийде до тебе в лікарню, і це буде визнанням. Адже ми не дружили, з чого мені тебе відвідувати?

– Ти могла щось придумати. У крайньому разі відповіла би, що прийшла помилуватися моїми стражданнями. Ніхто би не посадив тебе за грати без доказів. А звідки вони, якщо ти все так красиво придумала. Можна було сказати, що ти випила зайве і переплутала замовлення. Навіть не причепишся.

– Добре. Я могла би викрутитися, але не було ніякого бажання їхати до тебе. Я була зовсім іншою людиною. І тепер я змінилася, тепер я знаю, наскільки жахливим був мій вчинок.

– Але щось ти навіть не подзвонила. Знову порожні слова.

– Я не могла зустрітися з тобою.

Я не можу розповісти про Жоржа, вона не зрозуміє. Тільки Майя не допитується причин, вони їй нецікаві. Типовий егоїзм, Жорж і її повинен був привезти до себе, щоб допомогти.