Глава 18

Я прокидаюся близько восьмої, хоча додому приїхав на світанку. Спати важко, та й все важчає цього тижня. Сцилла майже не говорить, а тепер ще й мало їсть. Цю гру на публіку час закінчувати. Іноді я сумніваюся, що це дійсно показуха, але факти говорять, що це або потреба в увазі, або каяття. У будь-якому випадку, потрібно оновити підхід до неї, враховуючи дві можливі причини такої поведінки.

Такка – моя надія, яка писала правильні слова в звітах з першого тижня, ошукала мене. Втім, я знав це, коли забирав її. Кожна з них брехала і маніпулювала, просто не так майстерно. Замія поводиться дивно: спочатку я побачив зміни в кращу сторону, а потім щось сталося, і вона стала дивитися з надією, ніби знову планує втечу. Нездатність соціопатів планувати майбутнє втомлює. Мені знову доведеться підштовхнути її в потрібну сторону і розібратися з тим, що так бадьорить її. Айстра та Німфея радують як і раніше, але це вже не ейфорія, а щось звичне і цього не вистачає, щоб піднятися і продовжувати роботу. Тільки думки про Канну допомагають все ж вилізти з ліжка.

Після сніданку і терапії квіти розсаджені по кімнатах, лише Айстра сидить в залі, схилившись над зразками тканини, які я привіз сьогодні. Я посміхаюся: така зосереджена, хоче вибрати найкращий відтінок.

– Занадто багато варіантів, так?

– Якби я побачила її фото, було б набагато легше.

– Так не можна, ти ж знаєш.

Я йду до спальні і повертаюся з довідником квітів. Айстра здригається, хоч на ньому немає ні краплі її крові, я все ретельно видалив. Я розкриваю книгу на потрібній сторінці:

– Ось дивись, з грецької мови «канна» перекладається, як «тростина», або «трубка» з латині. Логічно, бо стебло її дуже схоже на очерет. Наша Канна така ж, навіть вища за мене, струнка і гнучка. «Рослина дуже ефектна і відрізняється своєю невибагливістю». Сумніваюся, що вона невибаглива, але виглядає дуже ефектно – таке біле, яскраве волосся нижче плечей і карі очі. Цього достатньо, щоб вибрати потрібний відтінок.

– Я просто не хочу помилитися.

– Не переживай, Канна зрадіє новому кольору. О, слухай ще цікавий факт: існує легенда, що квітка вперше виросла на місці вогнища, в якому індіанський вождь спалив мирний договір, згорнутий в трубочку. Бачиш? Це знак, що Канна здатна до переродження, і де знайти місце краще за наш будинок. Ну ж, Айстра, невже це не чудова новина?

– Твій будинок, не наш.

– Не варто таке казати, ти знаєш, що це і твій будинок. Ми будемо дуже раді, коли ти будеш приїжджати в гості.

Айстра мне обрізки, і частина з них летить на підлогу.

– Щось ти розсіяна. Нездужаєш?

– Трохи втомилася. Червоний колір дуже яскравий, не уявляю, як дивитися на нього постійно.

– Так? Ну нічого, можеш не звикати до нього.

Вона не посміхається, а я знову переконуюся, що люди не розуміють моїх жартів. Я підходжу до шафи і вже уявляю червоні ланцюги на полицях.

– Є ідеї, що робити зі Сциллою? – запитує Айстра.

Мрії про нові ланцюги на полицях випаровуються, і я лише зітхаю:

– Жодної. Вона замикається все більше. І ти помітила, що вона їсть набагато менше? Як би не довелося годувати її насильно.

– Можливо, буде краще, якщо ти відвезеш її додому. Не кожен експеримент вдалий.

– Експеримент? Це її порятунок, а не якесь дослідження. І, знаєш, я міг би вчинити так з кожною, кинути на півдорозі і сказати: що ж, не всі експерименти вдалі. Я міг так вчинити і з тобою.

– А якщо звичні вулиці допоможуть їй повернутися? Якщо вона оживе від зустрічей з улюбленими людьми?

– Айстра, та що з тобою відбувається? То казала, що Замія гниле яблуко, тепер – що потрібно відправити Сциллу додому. Ти ніби розучилася розуміти наші цілі. Я взяв на себе відповідальність за кожну з вас, а ти пропонуєш мені підкинути Сциллу під двері її будинку, як залишають немовлят біля входу лікарні. Ти дійсно так жахливо про мене думаєш?

Я мовчу, а потім все ж кажу неприємні слова:

– Ти навмисно кажеш бридкі речі, щоб я почав сумніватися в твоєму переродження і залишив тебе тут?

Вона спалахує так само яскраво, як і майбутнє плаття Канни.

– Або ж думаєш відвезти Сциллу і тоді не потрібно буде шукати місце для Канни.

Я майже впевнений, що вона стане виправдовуватися або звинувачувати мене. Тільки вона абсолютно спокійна, засмучена лише, і в очах відбивається дощ:

– Ти помиляєшся, я лише хочу допомогти Сциллі, як і ти. Я так боюся побачити її в крові ще раз. Знаєш, іноді я прокидаюся серед ночі і йду перевіряти шухлядки. Чи замкнені вони. Чи надійно. Буває, що перевіряю двічі – другий раз на світанку, коли всі ще сплять, а ти ось-ось приїдеш. Я повела себе не кращим чином тоді, коли ми знайшли Сциллу. Думала за ящики ті безглузді, а вона лежала в крові. Звинувачувала Замію. Робила все, щоб не брати на себе відповідальність. Сцилла вкрала ключі, але я дозволила їй, не побачила, хоча це основне моє завдання.

Мені соромно так, як давно не було. Наговорив їй купу образливих слів щойно, але Айстра не ображається, лише продовжує пояснювати: