Розділ 27

Золоте світло, що лилося з рук Кріса, поступово згасало. Мелінда першою почала приходити до тями. Біль ще відгукувався в тілі, але рана вже затягувалася під дією зцілення. Вона сперлася рукою об підлогу й важко сіла. Поруч закашлявся Пітер. Він різко вдихнув повітря, ніби щойно виринув із глибокої води.

— Пейтон...

Це було перше слово, яке він вимовив. Кріс швидко допоміг їм підвестися.

— Не рухайтеся різко.

— Що відбувається? — хрипко запитав Пітер.

Але відповідь була просто перед ними. У центрі коридору тривав бій. Пейтон уже піднялася серед уламків столу, її обличчя було вкрите потом і пилом, волосся розтріпалося але в очах палала рішучість. Вона знову кинулася вперед. Паркер вже чекала на неї.

— Ти жива?

— Не дочекаєшся!

— Тоді нужбо!

Сайнмер ледве встиг підняти руки, Паркер атакувала справа в Пейтон зліва. Демон опинився між ними. Паркер злетіла над підлогою і врізала ногою йому в плече. Сайнмер знову похитнувся.

— Ви починаєте мене дратувати!

— Чудово! — вигукнула Паркер.

— Це взаємно! — додала Пейтон.

Але тепер демон уже не був таким розгубленим, його рухи стали жорсткішими та точнішими. Він раптом перехопив руку Паркер і різко смикнув та вдарив хвилею сили. Паркер відлетіла через кімнату в оранжерею, її тіло врізалося в шафу, дерево затріщало. На підлогу посипалися книги й уламки полиць.

— Паркер! — крикнув Кріс.

Він миттєво кинувся до неї. Тепер між Сайнмером і Пейтон нікого не залишилося. Вони дивилися один одному в очі, як двоє супротивників, як двоє лідерів. Пейтон зробила крок вперед а Сайнмер усміхнувся.

— Нарешті.

Вона відповіла ударом, її кулак врізався йому в щелепу. Демон почав відступати крок за кроком. Пейтон не зупинялася, вона рухалася так впевнено, ніби все життя займалася рукопашним боєм. Її удари були швидкими і точними, без зайвих рухів. Пітер дивився на це майже приголомшено.

— Господи...

Він навіть забув про власний біль.

— Вона так вміє битися?

Мелінда, яка стояла поруч, ледь усміхнулася.

— Ти багато чого про неї не знаєш.

Пейтон саме ухилилася від удару й відповіла серією атак. Пітер не міг відірвати погляду, навіть зараз посеред хаосу. Вона здавалася неймовірною. Тим часом Кріс уже присів біля Паркер.

— Паркер, агов, дивись на мене.

— Усе бачу...

— Тоді житимеш.

Його долоні знову засвітилися золотим світлом.

— Мені здається, мене зараз знесло через пів будинку.

— Майже так і було.

— Чудово...

Світло почало огортати її плечі і саме тоді все змінилося за одну секунду. Пейтон замахнулася для чергового удару а Сайнмер відступив убік та ухилився і вперше за весь бій не став блокувати атаку. Його рука різко рухнула вперед. Занадто швидко і несподівано знову блиснула сталь і Пейтон навіть не одразу зрозуміла, що сталося. Ніж увійшов їй у живіт. Час ніби завмер, її очі широко розкрилися, подих урвався. Рука інстинктивно опустилася до рани. Вона зробила крок назад. На пальцях виступила кров. У кімнаті запанувала мертва тиша. Паркер перестала рухатися, Кріс завмер. Навіть Сайнмер кілька секунд просто спостерігав а потім його губи розтягнулися в огидній посмішці.

— Ну що?

Він повільно схилив голову.

— Тепер ти не така крута?

Пейтон мовчала, її дихання стало важким. Вона продовжувала стискати рану рукою.

— НІ!

Пітер зірвався з місця. Усі думки миттєво зникли. Він бачив лише її, кров на її руках, біль в її очах. Він зробив крок уперед але відчув, як Мелінда схопила його за руку. Вона ледве трималася на ногах. Однією рукою спиралася на стіну іншою міцно тримала його.

— Не треба...

— Відпусти мене!

— Пітер...

— Йому кінець!

Він намагався вирватися.

— Подивись на неї!

— Саме тому не можна!

Мелінда ледве стояла, але не відпускала його, у її голосі звучала не паніка а розуміння. Небезпечне розуміння того, що Сайнмер саме цього й чекає, що будь-яка необдумана дія зараз може коштувати ще одного життя. А посеред кімнати Пейтон повільно випрямилася. Її рука все ще була притиснута до рани а в очах вже не було болю. Лише холодна, майже моторошна рішучість і це налякало Сайнмера значно сильніше, ніж будь-які її удари кількома хвилинами раніше.

Усі дивилися на Пейтон і демона. Ніхто не міг зрозуміти, що вона задумала. Кров повільно просочувала тканину її одягу. Кожен крок мав би завдавати болю, але вона ніби не помічала цього. Її погляд був прикутий лише до Сайнмера. Сам демон усміхався.

— От і все, відьмо! 

Він уже збирався зробити крок назустріч але Пейтон раптом сама рушила вперед. Сайнмер на мить розгубився.

— Що ти...

В одній руці Пейтон тримала невелику скляну пляшечку іншою все ще притискала рану на животі. Тепер між ними залишилися лічені сантиметри.

— Пейтон? — вигукнув Пітер.

Але вона навіть не озирнулася. Сайнмер примружився.

— Ти збожеволіла?

На її губах з'явилася ледь помітна усмішка і перш ніж він встиг відреагувати, вона різко підняла закривавлену руку. Її пальці вп'ялися йому в щелепу. Голова демона сіпнулася назад.

— Що за...?

Пейтон буквально відкрила йому рот силою і в ту ж секунду перекинула пляшечку. Зілля хлинуло всередину. Сайнмер захлинувся. Його очі широко розкрилися. Він спробував відштовхнути її проте Пейтон уже випустила порожню пляшечку. Скло впало на підлогу і розлетілося уламками і тією ж рукою вона затиснула йому рот, міцно і безжально, не даючи виплюнути жодної краплі.

— Проковтни!

Сайнмер замотав головою. Його тіло здригнулося. Саме тоді в бій повернулася Мелінда. Вона ледве стояла на ногах але побачила свій шанс. Її рука метнулася вперед і пляшечка зі свистом полетіла через кімнату, скло розбилося об спину Сайнмера. Зілля розтеклося по спині та шиї. Демон загарчав, шкіра почала диміти.

— Отримуй! — вигукнула Паркер.

Навіть перебуваючи на іншому кінці кімнати, вона блискавично оцінила відстань. Цей кидок був майже ідеальним. Друга пляшечка врізалася Сайнмеру в руку. Його тіло здригнулося так сильно, що затремтів увесь будинок. Він вже не міг змінювати подобу, з'явилося його істинна зовнішність. Пейтон все ще стояла впритул до нього затискаючи йому рот долонею і дивилася прямо в очі. Сайнмер уже не виглядав всемогутнім, тепер він виглядав наляканим, дезорієнтованим, беззахисним. Його руки повільно піднялися, ніби він хотів відштовхнути її але не змогли. Пальці лише тремтіли. Зілля діяло. Його магія руйнувалася зсередини. Він почав крутити головою в різні боки намагаючись вирватися, намагаючись щось сказати але Пейтон лише нахилилася ближче і тихо прошипіла: