Розділ 18

Після появи Сайнмера на вулиці, неподалік будинку, дівчата не зволікали ні секунди.

— Треба йти! — тихо та різко кинула Пейтон, хапаючи кузин за руки.

— Знову?! — видихнула Мелінда, але вже йшла слідом.

— Є план чи просто імпровізація?! — крикнула Паркер, ледве встигаючи.

Пейтон різко повернула голову:

— Йдемо до Галлівелл- Менор!

— Що?! Щоб він нас там знайшов? — не зрозуміла Мелінда.

— Мел, там повинна бути Книга Таїнств!

Цього було достатньо. Вони бвгли крізь туман, який наче намагався їх затримати, обвиваючись навколо ніг. Вулиці змінювались, будинки виринали з сірості й знову зникали. І ось — вони знову біля рідного, родинного маєтку. Пейтон зупинилася і оглянулася навколо:

— Здається тихо...

— Тоді не стій! — Мелінда рвонула вперед і першою забігла на ґанок.

Двері відчинилися різко коли вони влетіли всередину. Всередині було так само тихо, лише чулося відлуння їхніх кроків.

— На горище! — сказала Пейтон, вже біжучи сходами.

Дівчата поспішили на горище. Пейтон одразу кинулася до столу, де лежала Книга Таїнств. Вона швидко відкрила її, сторінки самі почали перегортатися під подихом магії.

— Давай… давай… — прошепотіла вона, гортаючи.

Мелінда нахилилась поруч:

— Ти впевнена, що тут є щось про нього?

— Має бути! Адже його заточили сюди нашою магією!

Паркер нервово ходила поруч:

— Було б чудово, якби сторінка сама відкрилась…

І в ту ж мить — книга різко зупинилася. Пейтон втупилась у сторінку.

— Є!

— І що?! — нетерпляче перебила Мелінда.

— Нам потрібні: шавлія, розмарин і… — вона провела пальцем по рядку — …полин.

Мелінда одразу розвернулась і поспішила до виходу:

— Я з Паркер на кухню...

Паркер вже бігла за нею:

— Я знаю де це!

На горищі залишилася лише Пейтон, вона глибоко вдихнула і почала швидко діяти. Свічки — на місце, кристали — по колу, книга — відкрита. Її руки рухались швидко, але впевнено.

— Добре… ще трохи… — прошепотіла вона.

Та щось змінилося. Повітря стало важчим. Пейтон повільно завмерла, її спина напружилась. Вона повільно обернулась до дверей, дивлячись на них краєм ока. Почулися повільні та тихі кроки. На сходах з’явилася постать — Сайнмер, але в образі Ленні. Він піднімався повільно, дивлячись прямо на неї і посміхався. Пейтон стиснула кулаки.

— Я відчувала, що ти прийдеш…

Він зупинився на останній сходинці.

— Ти дуже розумна відьмочка!

Його голос був м’який… занадто м’який. Пейтон схрестила руки на грудях і стала в лідерську позу.

— Так ніхто й не сумнівається що я розумна відьма!

— Пейтон, ти лише Чародійка, що ти можеш? — тихо відповів він і дістав з кишені жменю темного пилу.

Пейтон різко відповіла:

— Я не просто Чародійка...

Але не встигла, Сайнмер легко здув пил з долоні у її бік. Сяючі частинки миттєво огорнули її тіло. Світ почав пливти, силуєти розмились. Вона зробила крок назад, спершись об стіл рукою та впала непритомною. Сайнмер повільно підійшов до неї та нахилився і тихо прошепотів:

— Тепер я знищу вас всіх!

Свічки затремтіли а внизу, нічого не підозрюючи, Мелінда і Паркер шукали трави. Сайнмер стояв над непритомною Пейтон кілька секунд, мов милуючись своєю роботою. Його обличчя — обличчя Ленні — виглядало майже людяним але очі видавали щось темне, чужорідне. Він повільно присів поруч.

— Така краса, шкода… Краще залишу тебе на десерт! — прошепотів він.

Його рука ледь торкнулася її щоки, ніби перевіряючи, чи вона справді без свідомості.

— Твоя сила... вона буде моєю...

Він усміхнувся, потім обережно підняв її на руки. Її голова безвільно відкинулася на його плече, волосся спало вниз. Він зробив крок у бік сходів — і в цей момент вже піднімались кузини.

— Пейтон, ми...

Мелінда завмерла на півслові. Паркер витріщилася на демона і непритомну Пейтон, у його руках. Кілька секунд ніхто не рухався. Світ ніби зупинився вдруге. Очі Мелінди розширились від жаху.

— Що ти зробив з нею? — викрикнула вона.

Паркер схопила її за руку:

— Зроби щось!

Мелінда різко вирвала руку і зробила крок вперед. Її обличчя змінилось — страх змінився рішучістю. Вона різко підняла долоні щоб використати свою силу. Сайнмер навіть не здригнувся, він лише повільно повернув голову до них і посміхнувся.

— Ти ж не використаєш магію проти мене! — він трохи сильніше притиснув Пейтон до себе. — За вами я повернусь! 

Сайнмер нахилив голову і в ту ж мить він підняв руку. Навколо нього почав закручуватись темний пил та за мить, він зник разом з Пейтон. Мелінда завмерла посеред горища, важко дихаючи. Її руки повільно опустились. Паркер розвернулася до Мелінди і прокричала:

— Якого дідька ти нічого не зробила?

Мелінда швидко підійшла до столу, де лежала Книга і глянула з-під лоба на Паркер.

— Ти хотіла щоб я їх заморозила або знищила?

— Він вб'є її! — зірвалась Паркер. 

Мелінда опустила погляд в книгу.

— Тоді знайдемо спосіб щоб знайти їх! — її голос був твердим, майже сталевим. — Ми Чародійки, чорт забирай!

Паркер, взявши себе в руки, глибоко видихнула і підійшла до Мелінди і Книги.

— Що тут ще є?

Мелінда прочитала рядок вголос:

— Демони нижчого рівня дали йому ім'я — Сайнмер, насправді його ім'я — Карл...

Вони переглянулись і вперше страх змінився чимось іншим — рішучістю і розумінням, з чим їм прийдеться боротись.

— Так він і є тим туманом... — тихо сказала Паркер.

Мелінда повільно похитала головою.

— Тоді нам на допомогу потрібні стихії!

Вона різко захлопнула Книгу Таїнств.

— Це лише початок!

На горищі в реальному світі панувала напружена тиша.
Свічки ще тліли, повітря було насичене магією, яка ніби застигла після нещодавніх подій. Як раптом, Пейтон різко вдихнула. Її тіло здригнулося, і вона повільно відкрила очі.

— Кх… — вона закашлялась, намагаючись вдихнути глибше.