Розділ 3

У поліцейському відділку Пітер ще кілька секунд дивився на телефон у руці. Потім його пальці так сильно стиснули корпус, що пластик тріcнув. Тріск почув Дерріл, який сидів за кілька столів. Він підняв голову.

— Пітер?

Поруч стояв Генрі, переглядаючи папери. Вони обидва подивилися на Пітера. Той уже різко піднявся, схопив куртку зі спинки стільця.

— Все нормально? — запитав Генрі.

Пітер навіть не зупинився.

— Мені треба йти.

Він швидко попрямував до виходу з відділку. Двері грюкнули. Дерріл переглянувся з Генрі, вони переглянулися і повернулися до роботи.

В той час у коледжі. Мелінда сиділа в аудиторії, дивлячись на лист із питаннями екзамену. Але її увага була десь далеко. Телефон тихо завібрував на столі. Вона опустила очі. Повідомлення від Кріса. Мелінда відкрила його. Її очі швидко пробігли по рядках. Вона перечитала ще раз. І ще раз. Серце почало швидко битися.

— Ні… — тихо прошепотіла вона.

Мелінда різко піднялася з місця.

— Вибачте! — сказала вона викладачу, навіть не пояснюючи нічого і швидко вибігла з аудиторії. Вже в коридорі вона тремтячими пальцями набрала номер.

— Давай… давай…

Нарешті слухавку взяли.

— Ти вже прокинулась чи тебе вигнали з екзамену? — почулася весела інтонація Паркер.

— Пейтон… потрапила в аварію.

Тиша.

— Що?

— Кріс написав… вона в лікарні… без свідомості… Де ти?

— У коридорі біля аудиторій.

— Стій там.

Через хвилину Мелінда уже бігла коридором. Вона зупинилася перед Паркер.

— Це правда?

Мелінда мовчки показала їй телефон. Паркер прочитала повідомлення. Її обличчя поблідло.

— Треба їхати.

Мелінда швидко озирнулася.

— Тут не можна…

Паркер схопила її за руку.

— Сюди.

Вони швидко зайшли до маленької комірки прибиральника. Паркер зачинила двері. За секунду повітря навколо них спалахнуло білими іскрами і вони сфернулися. Наступної миті кузини з’явилися у порожньому кабінеті лікарні. Повітря тихо заіскрилося і знову стало звичайним. Паркер одразу відчинила двері і визирнула в коридор.

— Тепер знайти Кріса.

Мелінда міцно стиснула телефон.

— І дізнатися… що з Пейтон.

Вони швидко пішли коридором лікарні, уважно дивлячись навколо, шукаючи знайоме обличчя.

Коридор лікарні був наповнений тихим гулом голосів, кроків і віддалених сигналів медичної техніки. Пахло антисептиком і ліками. Кріс стояв біля відчинених дверей палати, спершися плечем об стіну. Його руки були схрещені на грудях, але напруженість у плечах видавала, що він не може знайти собі місця. Він дивився всередину палати, саме в цей момент його помітили Мелінда та Паркер, які швидко йшли коридором.

— Кріс! — тихо вигукнула Мелінда.

Вони одразу підбігли до нього. Мелінда, ледве зупинившись, притулилася до старшого брата, ніби намагаючись знайти опору. Кріс автоматично обійняв її за плечі.

— Все буде добре… — тихо сказав він.

Але його голос звучав напружено. Вони разом подивилися всередину палати. На лікарняному ліжку нерухомо лежала Пейтон. На ній була проста біла лікарняна сорочка. Її голова була обережно перебинтована, а темне волосся розсипалося по білій подушці. На шиї все ще був медичний комір, що фіксував голову. Одна рука лежала поверх ковдри, і медсестра саме встановлювала крапельницю.
Крапля за краплею прозора рідина повільно стікала по трубці. Поруч стояв лікар, який закінчував акуратно перемотувати бинтом її кисть. Мелінда нервово ковтнула.

— Вона… виглядає так тихо…

Паркер мовчала. Лікар затягнув останній виток бинта, взяв папки під руку і вийшов з палати. Він побачив трьох молодих людей біля дверей.

— Лікарю… — одразу сказав Кріс. — Як вона?

Лікар на секунду глянув у папери, потім підняв очі.

— Міс Гілліс отримала сильний удар по скроні.

Мелінда напружилася.

— Але більше нічого страшного, — продовжив лікар, трохи посміхнувшись. — Через кілька годин вона прокинеться.

Паркер видихнула.

— Слава Богу…

Лікар кивнув.

— Вибачте, мене чекають інші пацієнти. Ви можете підійти до неї.

Мелінда і Паркер одразу кинулися до ліжка. Кріс затримався на секунду.

— Дякую, лікарю, — сказав він, потиснувши йому руку.

Кріс кивнув і зайшов до палати. Мелінда вже сиділа на краю ліжка з іншого боку. Вона обережно охопила долоню Пейтон своїми, ніби боялася зробити їй боляче. Паркер стояла поруч з Меліндою. Кілька секунд вони мовчки дивилися на Пейтон. Мелінда повільно підняла голову і подивилася на Кріса.

— Зціли її.

Кріс нічого не сказав. Лише підняв руку до грудей і вказав пальцем у кут палати позаду себе. Там, майже непомітно, під стелею висіла камера спостереження. Мелінда одразу зрозуміла. Паркер обережно провела тильною стороною долоні по щоці Пейтон, прибираючи пасмо волосся з її обличчя.

— Ти нас так налякала… — тихо прошепотіла вона.

Раптом у палату майже вбіг Пітер. Він виглядав виснаженим і схвильованим. Куртка була накинута на плечі, волосся трохи розтріпане, ніби він поспішав і навіть не дивився у дзеркало. Його погляд одразу знайшов Пейтон. Він швидко підійшов до ліжка.
Пітер опустився на коліна біля неї. Його руки тремтіли, коли він взяв її долоню та обережно підніс її до губ і поцілував. Потім притиснув її руку до своєї щоки. Кілька секунд він просто сидів так, заплющивши очі. Паркер тихо відступила на крок. Мелінда мовчки дивилася на них. Пітер повільно відкрив очі та підняв голову і подивився на Кріса.

— Як так вийшло?

У його голосі було більше ніж питання. Там була тривога… і гнів. В палаті повисла напружена тиша. Було чути лише тихе крапання крапельниці і приглушені звуки коридору за дверима. Кріс повільно зробив кілька кроків уперед. Він нервово провів рукою по волоссю і почав говорити, жестикулюючи.

— Я сам не знаю, як це сталося… — сказав він, дивлячись на Пітера. — Але я точно знаю, що було зіткнення. Я почув це по телефону, а коли...

— Ти ж її світлоносець! — раптом різко перебив його Пітер, підвищивши голос.