Розділ 1

— Перша постане з полум’я заборони… друга прийде з небесного світла… а третя народиться з подиху серця…

Пальці Ґремс ковзнули по сторінці Книги Таїнств. Вона підняла очі від книги й подивилася на трьох дівчат, що стояли перед нею.

— Дівчата… — м’яко сказала вона, з легкою усмішкою. — Ці рядки написані про вас.

Навпроти неї стояли її правнучки.

Мелінда стояла рівно, тримаючи руки за спиною, ніби учениця перед вчителькою. Вона виглядала уважною, але в її очах було видно втому після сну.

Пейтон стояла трохи збоку, схрестивши руки на грудях. Її темне волосся спадало на плечі, а погляд був більше скептичний, ніж зацікавлений.

Паркер, наймолодша з них, взагалі дивилася не на Ґремс, а на свої нігті. Вона легенько проводила пилочкою по манікюру, нахиливши голову.

Ґремс замовкла.

Кілька секунд горище наповнював тихий звук пилочки.
Стара відьма повільно важко видихнула. Посмішка зникла з її обличчя.

— Ви мене взагалі слухали? — запитала вона.

Паркер на секунду підняла очі.

— Я слухаю… — безтурботно сказала вона, не припиняючи пиляти ніготь. — Просто одночасно роблю корисні речі.

Мелінда ніяково кашлянула.

— Ми слухаємо, Ґремс… просто…

Пейтон раптом розняла руки.

— Ґремс, це все дуже цікаво, — сказала вона, — але я поспішаю.

Вона розвернулася і швидко рушила до сходів.

— Пейтон! — обурено вигукнула Ґремс.

Але та вже відкривала двері на сходи.

Паркер зітхнула, сховала пилочку до кишені і пішла слідом.

— Якщо Пейтон йде, значить і я.

Мелінда на секунду затрималася, ніби хотіла щось сказати. Вона глянула на Ґремс, потім на книгу… але зрештою теж пішла за кузинами.

Кімната наповнилася звуком їхніх кроків на дерев’яних сходах. А тим часом Ґремс стояла непорушно біля книги, дивлячись їм услід.

— Ви повинні серйозніше ставитись до магічної роботи! — крикнула вона.

Її голос відлунням прокотився по сходах.

Знизу одразу ж пролунав голос Пейтон:

— Одразу після основної роботи!

А за мить — голос Мелінди:

— Та навчання!

Паркер додала веселіше:

— І після манікюру!

Ґремс повільно заплющила очі.

— Ох, Пенні… — пробурмотіла вона сама до себе, — Тобі мало було їх матерів? 

Вона знову подивилася на сторінки книги та похитала головою.

— Треба йти, бо знову почнеться цей нестерпний біль через виховання.

І з легким зітханням її напівпрозора постать повільно розчинилася в повітрі, залишивши на горищі лише стару книгу та тьмяне світло з вікна…

Дерев’яні сходи поскрипували під ногами кузин, коли вони швидко спускалися з горища. Пейтон йшла першою, перестрибуючи через одну сходинку, ніби поспішала втекти не лише з горища, а й від самої розмови. Позаду йшла Мелінда, трохи повільніше, задумливо дивлячись під ноги. Паркер замикала ходу, одночасно витягуючи з кишені маленьке дзеркальце, щоб перевірити свій макіяж.

— Серйозно…? Знову? — пробурмотіла Пейтон, зітхаючи. — Коли вона зрозуміє що ми не малі діти?

Паркер тихо засміялася.

— Ну, знаєш, Ґремс любить виховувати.

Мелінда обережно сказала:

— Вона просто хвилюється за нас.

Пейтон зупинилася на останній сходинці і різко обернулася до кузин, від цього Мелінда та Паркер ледь не врізались в неї.

— Мел, вона хвилюється за нас з того моменту, як ми відправили тітку Пайпер та дядька Лео на відпочинок.

Мелінда підняла брову.

— Це була не моя ідея.

— Це була твоя ідея! — одразу відповіла Пейтон.

— Я лише сказала, що було б круто якби ми були самі.

Пейтон пирхнула та пішла до кухні а за нею дівчата. Дійшовши, Пейтон відчинила двері на кухню.

Кухня зустріла їх ранковим безладом. На столі стояли тарілки зі сніданку, поруч лежали підручники Мелінди, блокноти Паркер та ключі від машини Пайпер, якою користувалася Пейтон. Вони лежали прямо посеред столу.

Сонячне світло падало через вікно, освітлюючи кавоварку, яка стояла на кухонній стійці. Пейтон одразу підійшла до неї. Вона взяла чашку, поставила її під носик кавоварки і натиснула кнопку. Машина тихо загуркотіла. Пейтон сперлася руками на стільницю, а потім розвернулася до кузин. Мелінда вже сиділа за столом. Вона простягнула руки вперед, поклала на них голову і заплющила очі. Паркер вмостилася поруч, водночас збираючи свої блокноти та папки до великої сумочки. Однією рукою вона складала все необхідне, а іншою доїдала тост. Пейтон кілька секунд мовчки дивилася на них.

— Ти знущаєшся?

Паркер здригнулася.

— Ммм…

— Мелінда.

Ніякої реакції.

Пейтон підійшла ближче і легенько штовхнула її долонею.

— Агов, дівчино!

Мелінда щось нерозбірливо пробурмотіла.

Пейтон штовхнула сильніше.

— Прокидайся.

Мелінда підняла голову буквально на кілька сантиметрів.

— Я не сплю…

— Ти буквально спиш на столі.

— Я просто… відпочиваю очима.

Паркер, не відриваючись від сумочки, сміючись проказала:

— Це новий рівень навчання.

Мелінда повільно відкрила одне око.

— Я до другої ночі писала роботу, майте повагу до студентки.

Пейтон заправила пасмо за вухо.

— З початку створення світу і до сьогодення в деталях?

— З біології. — проскиглила Мелінда грюкнувши головою об стіл.

Паркер раптом підняла голову.

— Ой ні.

— Що?

— Я забула роздрукувати реферат.

Пейтон зітхнула.

— Паркер…

— Що? — невинно сказала вона. — Я була зайнята.

— Чим?

Паркер закотила очі.

— Життям.

Кавоварка тихо пискнула. Пейтон повернулась, взяла чашку з кавою і зробила ковток.

— А знаєте, що найгірше?

Мелінда підняла голову і обперлась на долоню.

— І що?

— Те, що Ґремс права.

Паркер застібнула сумочку.

— Вона завжди права.

— Ні, я серйозно, — сказала Пейтон. — Магія, всілякі створіння і все таке інше… — вона зробила ще ковток кави. — І все це між роботою, навчанням і… нормальним життям.