Розділ 50

Їхню розмову обірвали кроки із оранжереї. До вітальні увійшов Лео.

— Що ви тут затіяли? — запитав він, підійшовши ближче.

Кріс глянув на батька і майже відразу мовив:

— Тату, у тебе є знайомі, які можуть відправити у минуле?

Лео зупинився, піднявши брови.

— У минуле? — він вдивився в них з подивом. — А навіщо вам?

— Є одне діло, — ухильно відповів Кріс, коротко кивнувши.

Лео поЇхнютер потилицю, задумався і нарешті сказав:

— З цим вам допоможе Клайд.

Він повернувся обличчям у порожній простір кімнати і почав насмішкувато викликати:

— А ну вилазь зі своєї смердючої нори, потворо.

Пейтон і Кріс шоковано переглянулись, але Лео пояснив:

— Його треба розізлити, інакше не прийде.

І продовжив ще більш дошкульно:

— Твоє нутро таке ж жалюгідне, як і багно.

Повітря у вітальні завирувало, здійнявся вихор, і за мить постав Клайд. Його голос гулко прокотився кімнатою:

— Лео, ти знову мене кличеш? Що на цей раз?

— Потрібна твоя допомога, — спокійно відповів Лео. — Треба потрапити у минуле.

Клайд загорівся цікавістю, його очі зблиснули:

— Раз так, правила ти знаєш.

— Не мені потрібно, — одразу заперечив Лео. — Підуть Кріс та Пейтон.

Клайд лукаво усміхнувся, клацнув пальцями, і зі стелі з гуркотом спустилися старовинні двері. Він повернувся до Лео й додав:

— Цього разу без привидів. Я перестрахувався.

Кріс простягнув долоню Пейтон:

— Готова?

Вона вдихнула на повні груди й поклала свою долоню на його долоню:

— Так.

Вони разом ступили у двері — і в ту ж мить опинилися на горищі. Вони були лише спостерігачами, непомітними свідками. Перед їхніми очима миготіли сцени з життя Прю:

…Прю, Пайпер і Фібі, які вперше стають Чародійками…Прю, розглядає таємничу картину, в якій з’являється сяйво…Прю, яка вдавала із себе кілершу…Прю та Коул на Дикому Заході…Весілля Пайпер і Лео — щаслива мить для всієї сім’ї, але Прю псує його…Деякі битви сестер, де вони використовували свої здібності.

А тоді — сцена, від якої у Пейтон стиснулося серце. Прю на руках тримала поранену Пайпер, в яку влучила куля. Пейтон не могла відірвати погляду, очі наповнювалися слізьми.

— Який жах, — прошепотіла вона

…Прю з Пайпер вже в лікарні та раптом час зупинився. Пуля, що летіла в Прю, завмерла у повітрі. І все почало відмотуватись назад.

Вони опинилися в коридорі Галлівелл-Менор. Прю та Пайпер стояли поруч із лікарем, коли раптом у кімнату вдерся демон Шекс. Він відкинув Пайпер в бік, Прю і лікаря назад, наче іграшки.

Кріс і Пейтон спостерігали, як Прю і Пайпер лежали на підлозі.

— Це кінець… — тихо мовив Кріс, схопивши Пейтон за руку.

Вона затремтіла, сльози покотилися щоками але трималась впевнено.

— Ні… ні, вона ж була такою сильною…

Він міцно обійняв її, притискаючи до себе, поки вони обоє стояли серед тієї сцени, ніби насправді там були, й оплакували Прю. Бо саме тут завершилось її земне життя.

Пізніше Кріс уважно стежив за Пейтон — її плечі більше не здригались від ридань, дихання вирівнялось. Він обережно заправив пасмо її волосся за вухо і м’яко сказав:

— Ходімо… це все.

Пейтон витерла сльози тильною стороною долоні, але її очі залишались вологими. Вона підняла погляд на нього і тихо, але впевнено мовила:

— Я хочу побачити Коула.

Кріс закотив очі й важко видихнув:

— Пейтон! Досить…

— Крісе, — перебила вона, її голос набув твердості, — З тобою чи без тебе, але я хочу це побачити.

Він зміряв її довгим поглядом, бачив упертість у її очах — ту саму, яка завжди була в Прю. І зрозумів переконати неможливо. Зітхнувши мовив:

— Добре. Тоді зроби глибокий вдих, закрий очі й подумай про нього.

Пейтон послухалась. Вона заплющила очі, її губи тремтіли від хвилювання, і вже за мить простір навколо них розчинився.

Вони опинились у склепі. Перед ними стояли Фібі та Коул. Фібі тримала ніж із краплинами його крові, її руки тремтіли, а голос лунав майже пошепки:

— Іди… будь ласка, зникни… — вона знімала з Коула пальто.

Коли він розчинився в повітрі, Фібі кинула зілля на пальто з кров’ю, і воно спалахнуло вогнем. Пейтон здригнулась, відчула, як серце стискається.

Картинки миготіли одна за одною. Коул у вигляді Бальтазара, що бився зі своїм демоном-близнюком…Похорон Прю — сльози, розбиті серця, погляд Коула на домовину… Коул, який стає Джерелом — очі, що палали вогнем, темна енергія навколо… Коронація Джерела і його Королеви… Знищення Джерела у квартирі сестрами… Коул-привид і слова Пайпер:

— ... старий друг…

Пейтон вдивлялася в кожну сцену життя, бачучи все це, а Кріс лише стискав її руку.

Далі — довгий шлях Коула, страждання та ставання посланцем Хранителя Рівноваги. Його зустріч із Прю…Тепла ніч, коли була зачата сама Пейтон.

І нарешті — сцена, що пробила її наскрізь: Прю та Коул у церкві, віддають немовля в руки черниці. Після чого вони зникли в сяйві.

Кріс нахилився до Пейтон і тихо мовив:

— Тепер ти побачила, якими були твої батьки.

Вона мовчала. Лише після довгої паузи вона видихнула:

— Так… вони через багато чого пройшли.

Вона шморгнула носом, стиснула руку Кріса і в ту ж мить біля них з’явились двері та відчинились. Вони ступили всередину й опинилися знову у вітальні будинку.

Пейтон опустила очі, і тихо промовила:

— Я була такою несправедливою до них…

Кріс посміхнувся, обійняв її плечі, легенько погладив.

— Ти така ж вперта й із характером, як тітка Прю… — сказав він тепло. — І така ж сильна й емоційна, як дядько Коул. Ти і є вони.

Він пригорнув її ближче, і Пейтон дозволила собі вперше за весь день просто притулитись, ніби знаходячи у ньому опору.

А за ними, вітерцем та тінню, непомітний для них, вже прокидався інший жах: демон Шекс ступив на землю теперішнього часу й вирушив на пошуки відьом.

Дон і Ніколас зайшовши до будинку,  стали в коридорі з валізами в руках, Пейтон швидко підбігла до них. Її очі сяяли, але в голосі звучала тривога: