Розділ 49

Мелінда розкинула карти на всіх, в інші взявши карти до рук почали їх роздивлятись. Тоді Мелінда мовила:

— Ти перший, Пітере.

Пітер обрав карту і поклав її перед Паркер. Вона забрала її собі, і обравши іншу простягнула її Уайатту і так по колу.

У цей момент у коридорі, де світло було приглушене, Паркер підвелася і попросила Кріса піти з нею, та повела його до коридору махнувши рукою, кличучи Уайатта та Мелінду. Її вираз обличчя був надто серйозним для звичайного вечора.

— Мені було видіння, — сказала вона тихим голосом.

— Що ти бачила? — одразу напружився Кріс, звівши брови.

Паркер подивилась у вітальню на кузину й відповіла:

— Пейтон. Вона лежала на підлозі… Ти намагався її привести до тями.

Мелінда здивовано склала руки на грудях:

— Ну, це логічно. Кріс же наш світлоносець, хто ще мав би бути біля неї?

Паркер різко похитала головою й перебила:

— Ні. Ви не зрозуміли. Вона не була просто без свідомості. Вона була… мертва.

Ці слова впали в тишу, наче камінь у воду. Навіть повітря в коридорі стало важким. Усі четверо мовчки перевели погляди у бік вітальні, де Пейтон сиділа на дивані схилившись до Пітера, який сидів на підлозі і розмовляли, не підозрюючи нічого.Уайатт стиснув щелепи, але нічого не сказав.

Мелінда стишено видихнула:

— Це… неможливо.

Кріс, однак, перший порушив мовчанку. Його голос був глухим, але рішучим:

— Це просто видіння, не треба про це думати.

— Може й так, — твердо додав Уайатт, але його очі все одно лишалися тривожними.

Вони всі зробили вигляд, що нічого не сталося, і спокійно повернулися до вітальні та сіли по місцях. Мелінда встигла прихопити з собою з коридору пачку чіпсів та пляшки содової.Вони сміялися, жартували, та мимоволі проводили цей вечір так, наче він міг стати останнім.

Вже пізньої ночі двері будинку відчинилися різким рухом, і з прохолодної нічної вулиці увійшли Пайпер, Лео, Дон і Ніколас. У будинку все ще лунала музика, підсвічування мерехтіло від маленьких свічок, а молодь сміялася та грала, наче вечір все ще був в розпалі.

— Що?!… Що тут коїться?! — закричала Пайпер так, що музика неначе захиталася.

Весела шестірка — Пейтон, Пітер, Кріс, Уайатт, Паркер і Мелінда — миттєво завмерли на місці, наче їх зловили за найбільшим злочином у світі. Кріс, намагаючись врятувати ситуацію, швидко махнув руками позаду себе й погасив свічки, ніби нічого й не було. Мелінда, червоніючи, метнулася до столика й натиснула кнопку на пульті — музика вмить стихла.

— Ну?! — Пайпер розвела руками й поглянула на всіх, як на школярів, що попалися на гарячому. — Що ви робите о такій порі?!

З натовпу вийшла Мелінда, намагаючись виглядати серйозно, але в голосі ще дзвеніли нотки сміху.  

— Ми… ми лише відпочивали, мамо. Нічого кримінального.

Лео, Дон і Ніколас залишалися в коридорі, спостерігаючи за сценою. Лео хитав головою, але на обличчі грала стримана посмішка. Дон прикривала рот рукою, щоб не видати сміх, а Ніколас лише підняв брови, споглядаючи картину.

— Відпочивали? — перепитала Пайпер, голосно клацаючи каблуками по підлозі й наближаючись до них. — Ви це називаєте відпочивали?! 

Посеред ночі, з музикою на півбудинку?

Мелінда підняла плечі й зітхнула:

— Ну, мамо…

— Не треба мені тут "мамо"! — урвала її Пайпер, поставивши руки в боки. — Ану швидко все прибрати і по кімнатах!

З натовпу почувся колективний стогін. Уайатт закотив очі:

— Серйозно? Ми ж нічого не зробили такого…

— Я сказала — прибрати! — Пайпер вказала пальцем на журнальний столик, завалений картами й чіпсами. — І без отих ваших відчайдушних зітхань, ясно?

Кріс пробурмотів, прибираючи зі столу крихти:

— Я ж казав, що краще тихіше грати…

Паркер пирснула зі сміху, але тут же прикрила рота рукою, побачивши, як Пайпер повернула голову до неї.

— Ще хоч одне слово — суворо сказала вона, ніби погрожуючи дітям.

Уайатт нахилився до Пітера й прошепотів, щоб чули тільки вони:

— І це твоя, скажімо так, майбутня теща.

Пітер тихо засміявся й відповів:

— Треба мені її забрати до себе у відділок, покомандувати.

— Я все чую! — вигукнула Пайпер, навіть не озираючись. — І швидше, я не збираюся чекати до ранку, поки приберете сміття.

З вітальні почулися відчайдушні голоси, гучні зітхання та шурхіт прибирання. Хтось із молоді навіть пробурмотів:

— І так з дитинства, нянчиться з нами як з дітьми…

Пайпер задоволено кивнула й нарешті розвернулася до Лео, Дон та Ніколаса:

— А ми підемо на кухню. Хай молодь займається справами.

Лео обійняв дружину за плечі:

— Ти завжди вмієш навести порядок.

— І не кажи, — всміхнулась Пайпер, і вся четвірка рушила на кухню, залишивши за собою пригнічене, але швидке прибирання.

На кухні стояла приємна тиша, яку порушувало лише легке дзижчання холодильника та стукіт ложечок об порцелянові чашки. Пайпер поставила на стіл свіжозварену каву, розлила по горнятках і, зітхнувши, сіла поруч із Лео. Дон і Ніколас виглядали трохи втомленими після насиченого дня, але чемно підтримували розмову.

Лео ковтнув кави й озвався:

— Залишайтесь у нас. Уже ніч надворі, вам буде зручніше переночувати тут.

Ніколас поглянув на Дон, немов шукаючи її підтримки, і спокійно відповів:

— Ми зняли номер у готелі. Зараз викличемо таксі та поїдемо, не хвилюйтеся.

Дон додала, лагідно посміхнувшись:

— Не хочемо завдавати вам клопоту.Пайпер хотіла було заперечити, але в цей момент двері рвучко відчинилися, й до кухні влетіла Мелінда, вся задихана, але задоволена.

— Ми все прибрали! — виголосила вона з гордістю, наче доповідала про велику перемогу.

Пайпер підняла на неї строгий погляд поверх чашки, відсьорбнула ковток і сухо сказала:

— Молодці. А тепер виклич, будь ласка, таксі, наші гості вже хочуть відпочити.

Мелінда хитро примружилася, зробила крок уперед і відповіла:

— Мамо, я чула вашу розмову. І в мене є ідея. Чому б містеру та місіс Гілліс не залишитися у квартирі Пейтон?