Розділ 45

— Для найкрасивішої, — відповів він, трохи опустивши голову, але з блиском у погляді.

Пітер допоміг Пейтон сісти. В ту ж мить до столика підійшов офіціант — молодий чоловік у білосніжній сорочці з метеликом.

— Доброго вечора. Я буду вашим офіціантом сьогодні, — він передав меню. — З вашого дозволу я поставлю квіти у вазу.

— Дякую, — Пейтон простягнула йому букет.

За хвилину офіціант повернувся вже з вазою, акуратно розставивши кожну троянду, і поставив квіти на край столика, ближче до вікна. Вигляд став ще більш урочистим.

Пітер і Пейтон переглядали меню. Їхні пальці кілька разів торкалися, коли вони одночасно бралися за сторінку своїх меню.

— Ну що, я беру стейк, — вирішив Пітер. — А ти?

— Думаю… пасту з морепродуктами, — усміхнулась Пейтон.

— Чудовий вибір. І келих червоного вина?

— Так, давай.

Коли офіціант прийняв замовлення і відійшов, Пітер на кілька секунд замовк, дивлячись на неї. Його пальці нервово ковзали по столу. Потім він поклав свою долоню на долоню Пейтон, яка лежала поруч.

— Пейтон… — його голос звучав тихо й серйозно. — Я хочу тебе про щось запитати. Але… я не буду тиснути. Якщо ти проти — я все зрозумію.

Вона нахилила голову трохи набік і прибрала пасмо за вухо, здивовано вдивляючись у його очі.

— Що сталося?

Раптом Пітер потянувся до кишені штанів з крісла і у його руках з’явилася маленька синя коробочка. Він відкрив її, а всередині заблищала витончена каблучка з камінцем, що мерехтів у світлі лампи.

— Пейтон… ти згодна стати моєю дружиною? — його голос злегка тремтів, але в очах було стільки любові й впевненості.

У Пейтон защемило серце. Її очі наповнились блиском, а щира усмішка з’явилась на губах.

— Так, — сказала вона, не вагаючись ані миті. — Так, я згодна.

Пітер, полегшено зітхнув, взяв каблучку і обережно надів її на палець Пейтон. У той самий момент кілька людей у залі, які стали свідками сцени, почали аплодувати. Дехто навіть вигукнув: «Вітаємо!».

Пітер підвівся, пригорнув Пейтон до себе й пристрасно поцілував її. Вона відповіла йому, забувши на хвильку про все навколо.

Коли вони сіли на місця, з сусіднього столика чоловік середнього віку, який до цього сидів мовчки з келихом вина, трішки відхилив своє крісло, наблизившись до Пітера.

— Вітаю вас, містере і місіс Морріс, — сказав він, піднявши келих.

Пейтон почервоніла й ніяково посміхнулась.

— Дякуємо — тихо відповіла вона.

— Дякую, сер — додав Пітер, кивнувши у відповідь.

Вони знову залишилися сам на сам, дивлячись одне одному в очі. Замовлені страви вже здавалися не такими важливими — головним було те, що сталося між ними цього вечора.

Після вечері, коли ресторан поволі спорожнів, Пітер нахилився ближче до Пейтон, його очі сяяли грайливим вогником.

— Може, поїдемо до мене? — промовив він, обережно торкнувшись її руки.

Пейтон усміхнулась і кивнула:

— Давай краще до клубу.

Пітер поклав гроші у рахунок, додавши щедрі чайові, й, піднявшись, простягнув руку Пейтон. Вона взяла з собою квіти і вони разом рушили до його машини.

Біля клубу вирувало життя: величезний натовп молоді, музика, що пробивалася крізь стіни, і яскраві вогні неонової вивіски. Пітер і Пейтон переглянулись, усміхнулись і, обійшовши натовп, швидко прослизнули всередину.

Усередині панувала святкова атмосфера: світло від прожекторів танцювало по стінах, на танцполі люди рухалися у ритмі музики, бар був переповнений.

Вони підійшли до барної стійки. Бармен, побачивши квіти в руках Пейтон, тепло привітався:

— Вечір добрий! Давайте я подбаю про цю красу.

Він узяв букет і поставив у скляну вазу прямо на барну полицю, щоб усі бачили. Пейтон ледь зашарілася, а Пітер ніжно торкнувся її плеча.

Вони пішли у VIP-зону, де було трохи тихіше, сіли на м’який диван, обійнявшись. Бармен швидко приніс напої — високі склянки з соломинками й легким паром від льоду. Пітер узяв одну, відпив через соломинку й відкинувся на спинку дивана.

У цей момент з натовпу виринула знайома компанія — кузини й кузени Пейтон. Вони весело сміялися, перегукувались і одразу зайняли місця поряд.

Паркер першою нахилилась уперед, уважно дивлячись на Пейтон і Пітера:

— Чого ви такі тихі? Вечір тільки починається!

Пітер усміхнувся, обійняв Пейтон міцніше й відповів:

— У нас є чудова новина.

Мелінда від несподіванки схопилась за серце, її очі округлилися:

— Невже… вагітна?!

Усі навколо розсміялись, навіть кілька людей за сусідніми столиками обернулися від шуму.

— Ні, — засміявся Пітер, — Але до цього в майбутньому дійдемо.

Пейтон, вся сяюча, простягнула долоню вперед і грайливо покохала пальцями показуючи родичам обручку.

На мить уся компанія завмерла, а потім вибухнула вигуками радості:

— Вітаємо! —

— Нарешті! —

— Оце так новина! —

Паркер схопила кузину за руки:

— Тільки ж пам'ятай слова Ґремс, що жінки роду Галлівелл не змінюють призвіще, а тобі доведеться змінити на Галлівелл.

Уайатт потис руку Пітеру:

— Вітаю…родичу. Тільки дивись, бережи її. Інакше матимеш справу з нами.

— Та я й не сумнівалась, що ти це скажеш, — підморгнула Пейтон.

Мелінда підскочила й зробила знак бармену двома пальцями, як досвідчена відвідувачка клубу. Бармен зрозумів з півпогляду і вже за хвилину приніс кілька пляшок із напоями та цілий піднос келихів.

— Ну що, за нову пару! — підняла келих Мелінда.

Келихи дзенькнули, музика заграла голосніше, і вечір тільки починався.

На танцполі клубу Р3 музика ставала дедалі гучнішою, світло прожекторів ритмічно пульсувало, а натовп підстрибував під веселу мелодію. Родина Галлівелл, вже трохи розслаблена після кількох келихів, майже одночасно підхопилась з місць і побігла на танцпол.

— Ну все! Хто останній — той платить за наступний раунд! — крикнула Мелінда і потягла за собою Паркер.

Кріс і Уайатт теж не відставали, обмінюючись братерськими підколами: