Розділ 43

Вперед вийшов демон у чорному балахоні. Його голос лунав гучно й урочисто:

— Донька Бальтазара. Донька полеглого Джерела. — він розкинув руки. — Нарешті ти прийшла до нас. Ти станеш новим Джерелом!

Демони навколо вмить опустилися на коліна, вклоняючись їй. Пейтон стояла мовчки, ніби розуміючи, що відбувається, її чорні очі світилися владою.

Демон у балахоні наблизився й поклав їй на плечі важкий одяг — такий самий, як у нього, але з золотим поясом.

— Прийми свій трон, донько темряви, — урочисто сказав він. — Віднині ти — наша Володарка.

Демони загули в єдиному поклоні:

— Джерело! Джерело! Джерело!

Пейтон відчула, як хвиля сили заливає її тіло. Вона не злякалася — їй подобалося це відчуття. Її губи торкнула злісна посмішка, небезпечна й зовсім не схожа на ту, що знали її кузини.

В той час горище було оповите тривожним мовчанням. Єдиним звуком було швидке гортання сторінок старої книги. Кріс стояв над Книгою Таїнств, його погляд ковзав рядками, руки впевнено перегортали аркуш за аркушем, ніби він знав, що шукає. А Мелінда з Паркер водили кристалом по карті на столі, та марно.

— Ходіть сюди, — голос Кріса пролунав твердо, без тіні вагання.

Паркер та Мелінда підійшли до нього, схилившись над книгою. На пожовклій сторінці була зображена темна постать у балахоні. Її очі були чорні, а в руках вона стискала  енергетичну кулю. Обличчя — жіноче, юне, але спотворене гнівом і владою.

Мелінда прикрила рот рукою.

— О, Боже… Це ж вона…

Паркер стиснула губи:

— Не може бути...

Кріс кивнув, не відводячи погляду від малюнка:

— Саме про це я вам казав.

Він прочитав уголос напис біля малюнка:

— «Відроджене Джерело. Дитя світла та темряви, дитя відьми та демона. Наймогутніша серед добра та зла. Викарбувана життям та смертю. Та, що обрала пітьму. Володарка всього зла.».

У кімнаті повисла тиша. Слова лягли тягарем на серця всіх трьох.

— Ні… ні! — вигукнула Мелінда, рвучко відступаючи від книги. 

— Це не може бути правдою! Це ж наша Пейтон! Вона добра! Вона не обирала пітьму, вона… вона просто… — її голос зірвався.

— Вона наша кузина, — додала Паркер, намагаючись стримати тремтіння, — Ми повинні її врятувати, а не приймати все це!

Мелінда швидко перегорнула сторінку далі й побачила текст, написаний густим чорнилом.

— Тут є закляття! — вигукнула вона. — Закляття, яке може знищити Джерело!

Кріс опустив погляд до книги, очі його стали холодними.

— І що там?

Мелінда зблідла. Її руки здригнулися, коли вона дочитала останні рядки та промовила майже пошепки:

— Воно вб’є Пейтон.

Паркер похитала головою:

— Ні! Навіть не думай про це! Кріс, ми повинні знайти інший спосіб!

Але Кріс стояв нерухомо, схрестивши руки на грудях. Він ще раз глянув на зображення дівчини в балахоні — такої ж, якою щойно бачив свою кузину. Його голос був спокійним, але сповненим болю:

— Немає іншого виходу…

Мелінда рвучко повернулася до нього.

— Ти що, здурів?! Це ж Пейтон! Наша родичка, ти пам’ятаєш?

— Вона більше не Пейтон, Мел — різко перебив Кріс. — Ви самі бачили її. Ви бачили, куди вона зникла. Вона вже серед них.

Паркер заперечно хитала головою.

— Десь всередині вона ще є. Вона ще з нами…

Кріс тяжко видихнув, опустивши погляд на сторінку.

— Я теж хочу в це вірити, — сказав він тихо. — Але якщо ми помилимося… якщо дамо їй шанс… вона знищить не лише себе. Вона знищить усіх нас.

Повітря на горищі стало важким, наче сама Книга відчувала вагу їхнього вибору.

Потріскування свічок освітлювало обличчя Паркер і Мелінди. Вони схилились над Книгою Таїнств, коли Паркер раптом швидко закрила її.

— Заждіть! — вигукнула вона, торкаючись пальцями до стародавнього символу на обкладинці.

Мелінда здивовано глянула на кузину:

— Ти що робиш?

Паркер серйозно відповіла:

— Наші сили пов’язані з Книгою… і з цим символом. Якби Пейтон остаточно перейшла на темний бік, символ розколовся б. А він цілий.

Мелінда на мить завмерла, потім широко розплющила очі:

— Тобто… є шанс, що вона ще з нами?

У цей час Кріс стояв неподалік, нахмурений, але в його погляді промайнуло полегшення.

— Отже, ще є шанс… — тихо повторив він і додав рішучим голосом: — Я дізнаюсь.

І, не давши можливості заперечити, він сфернувся до Старійшин.

Мелінда та Паркер перезирнулись, ніби шукаючи підтримки одна в одної. Мелінда нерішуче знову відкрила Книгу, гортаючи сторінки.

— Дивись… — прошепотіла вона. — Закляття "Втраченої сестри".

Паркер схилилась ближче.

— Може, це нам допоможе повернути її… — сказала вона з надією в голосі.

Вони швидко приготували все необхідне: свічки, трави, чари. Сівши на підлогу, сестри прокололи собі пальці, змішали краплі крові з зіллям, і взявшись за руки, промовили закляття. 

— "Постань відьомська сило,

До нас лети на крилах.

Кличемо тебе сюди,

Молимо тебе, прийди.

Кров до крові повернися,

У сестру нашу втілися."

Світ закрутився, і за мить вони опинились у темній печері. Стіни пульсували вогняним сяйвом від факелів. Десятки демонів стояли навколо, щось шепочучи про себе. На постаменті, вище за всіх, стояла Пейтон у чорному балахоні. Біля неї стояв той самий демон у балахоні. Він щось показував їй у товстій книзі, схожій на спотворену Книгу Таїнств.

Побачивши прибулих, демон з натовпу різко витягнув руку й вказав на них:

— Чародійки!

Усі демони розвернулись, оголюючи зуби, кігті та тримаючи в руках енергетичні кулі на поготові. Паркер нервово всміхнулась:

— Упс…

Мелінда інстинктивно підняла руки, готова до атаки.

Демон у балахоні вже збирався віддати наказ, але Пейтон повільно обернулась до нього. Її голос лунав холодно й владно: