Розділ 39

Голос затремтів, а в очах блиснули сльози.У цей момент двері різко відчинилися, й у кімнату увійшла Патті. Вона зупинилася, побачивши доньок. Її подих перехопило, і лише одне слово злетіло з губ:

— Ти така красуня…

Вона швидко зачинила двері й кинулася вперед, обіймаючи Прю так, наче боялася, що та зникне.

— Мамо… — прошепотіла Прю, притискаючись до неї.

Сльози бриніли на її віях, але усмішка світилася на обличчі.

До обіймів приєдналася Пайпер. Вони стояли всі троє — мати й дві доньки — тримаючись одна за одну, мовби час повернувся назад і не існувало ні болю, ні втрат.

Коли вони трохи відпустили одна одну, Патті лагідно провела долонею по волоссю Прю. Та схопила її долоню й поцілувала, тримаючи ніжно, немов боялася відпустити.

— Я пам’ятаю, як колись на твоєму місці стояла Пайпер у весільній сукні… — прошепотіла Патті з теплом у голосі. — А тепер — ти. Я нарешті дочекалася цього моменту.

Вона ще раз міцно обійняла найстаршу доньку.Пайпер стояла поруч, витираючи вологі очі серветкою. Прю посміхнулася їй, а Патті ніжно взяла обох за руки.Тим часом унизу, в оранжереї, Ґремс уже розставляла всіх по місцях, наче досвідчений диригент. Її голос лунав чітко:

— Так, Лео — сюди. Куп, трохи лівіше. Меліндо, не відволікайся. Паркер, тримайся ближче до кузини. Генрі стій поруч з Пейдж та дітьми. Уайатт та Кріс станьте з права. 

Усі слухняно виконували накази, але раптом Ґремс зупинилася, нахмурилася й задумливо підняла палець угору:

— Чогось бракує…

Вона озирнулася навколо, а потім швидко попрямувала до дверей у вітальню і крикнула:

— Вікторе! Йди стань біля сходів та чекай.

— Добре-добре, йду вже, — відповів Віктор, трохи розгублений, але слухняно підійшов до сходів і став, як йому сказали.

Усі вже спустилися до оранжереї й зайняли свої місця.

Нарешті з’явилися Пейтон та Пітер. Вони йшли разом, тримаючись трохи позаду всіх. Погляд Пейтон блукав, доки не зупинився на постаті біля вівтаря. Її серце стислося, коли вона побачила Коула — високого, впевненого, у костюмі. Поруч із ним стояли Ґремс та Лео.

— Коул! — видихнула вона й, мов маленька дівчинка, кинулася до нього подумки а на ділі спокійно та впевнено йшла.

Коул широко розкрив руки й міцно притиснув доньку до себе, гладячи її по спині. Його обличчя світилося від щастя.

— Моя донечка… — промовив він тихо, нахилившись до її волосся.

Пейтон посміхалась від радощів, а він стискав її ще міцніше.

Раптом Ґремс голосно плеснула в долоні:

— Ну, ну! Станьте на свої місця. Зараз вийде наречена!

Всі стихли, і слова повисли у повітрі. Очі Пейтон заблищали — не тільки від радості, а й від розуміння, що ось-ось відбудеться щось велике й особливе.

Сходами першою повільно спускалася Пайпер, тримаючи поділ своєї сукні. За нею йшла Патті, а в її долоні — тендітна долоня Прю. Сяйво від люстри падало на весільну сукню старшої доньки, і тканина мерехтіла, немов би в ній віддзеркалювалося світло самої магії.

Віктор стояв унизу, і щойно його очі зустрілися з очима Прю, він застиг. Серце билося так швидко, що йому здавалося — от-от вистрибне. У його погляді змішалося все: біль років, туга, гордість і щастя.

Патті, ніжно усміхнувшись, підвела Прю ближче і, передаючи її руку Віктору, сказала з теплою ноткою в голосі:

— На весіллях батько веде наречену до вівтаря.

Прю ледь усміхнулася, а Патті швидко поцілувала її в щоку і відійшла в бік, беручи Пайпер за руку. Разом вони пішли до оранжереї, залишаючи батька і доньку сам-на-сам.

Віктор обережно стиснув долоню Прю, немов боявся, що це примара, і вона розтане, якщо він доторкнеться занадто сильно. Він нахилився і поцілував її в щоку.

— Готова? — прошепотів він, ледве стримуючи сльози.

Прю кивнула, ковтаючи клубок у горлі.

— Так, тату. Готова.

Разом вони рушили до оранжереї.

У цей час Ґремс швидко махнула рукою, і музика раптом змінилася — зазвучала урочиста, але ніжна мелодія, що наповнила весь будинок теплом. Усі присутні обернулися.

— Ох… — вирвалося у Фібі, коли вона побачила сестру.

— Яка ж вона прекрасна… — прошепотіла Пейдж, витираючи краєм серветки очі.

Мелінда й Паркер стояли, притискаючись одна до одної, у них щоки сяяли від червоного рум'янцю, хоча на віях тремтіли краплинки радості.

Прю йшла повільно, гордо, але в її очах жила тиха ніжність. Коли вона проходила повз Пейтон та Пітера, її долоня мимоволі простягнулася вперед. Пейтон, затамувавши подих, торкнулася пальців матері. Дотик був швидким, але теплим, мов подих весняного вітру.

— Прю… — ледь чутно прошепотіла Пейтон, і її губи здригнулися від посмішки.

Пітер, стоячи поруч, кивнув Прю із повагою й підтримкою, а потім міцніше притулив Пейтон до себе за талію, намагаючись захистити її від хвилі емоцій.

Коли вони дійшли до вівтаря, Віктор зупинився. Його руки ще на мить залишалися на долоні доньки, а потім він відпустив, зробив крок назад і став поруч із Патті. Вона взяла його за руку, і він міг лише мовчати, спостерігаючи за тим, як Прю стає перед вівтарем.

Тепер Прю та Коул стояли обличчям один до одного. Вони взялися за руки, й у цю мить у світі не існувало нікого, крім них двох. Їхні погляди перепліталися, сповнені кохання, довіри й тієї сили, що витримала навіть смерть.

Коул, усміхаючись, прошепотів так, щоб чула тільки вона:

— Ти неймовірна.

Прю стиснула його руки у відповідь, її очі світилися від радості.

— Ти також.

Ґремс підняла руки, і всі присутні затихли. Її голос, спокійний і владний, рознісся по кімнаті, наче сама магія говорила через неї:

— Сьогодні ми стали свідками того, чого чекали роки. Кохання, що пройшло крізь біль, випробування і навіть смерть. Кохання, яке сильніше за час і простір. Ми зібралися тут, щоб об’єднати ці дві душі — Пруденс та Коула…Тепер ваші клятви. Перший ти, Коуле.

Коул, не відводячи очей від Прю, міцно тримав її руки. Його голос був трохи зворушений, але твердий: