Розділ 34

У кімнаті стало тихо. Всі погляди звернулися до Коула й Прю.

Паркер, не втримавшись видала дивлячись на тітку та дядька:

— Він зробив їй пропозицію!

— Що?! — вигукнула Мелінда, піднімаючи брови.

Усі одночасно здивовано подивилися на Прю й Коула. Тиша тривала кілька секунд, поки Коул сам не заговорив.

— Ми з твоєю мамою вже понад двадцять років разом, — він обернувся до Пейтон, а потім перевів погляд на всіх, — Але я так і не наважувався зробити Прю пропозицію. Тож на горищі, настав час виправити це.

У Пейтон засяяли очі. Вона крокнула вперед і запитала у Прю:

— Ти… згодна?

Усі затамували подих, чекаючи відповіді Прю.

Прю посміхнулася, відвівши волосся з обличчя, і тихо відповіла, дивлячись прямо в очі Коула:

— Так. Я згодна.

В ту ж мить у вітальні зчинився справжній вибух радості.

— Так!!! — вигукнула Мелінда й заплескала в долоні.

— Нарешті! — додала Пайпер, обіймаючи сестру.

— Вітаю! — вигукнула Фібі, стримуючи невдоволені емоції. — Я щиро рада за вас. Сподіваюсь що хоч вам пощастить.

Паркер підскочила поруч із Меліндою й сміялася, наче дитина:

— Тепер у нас буде весілля! Нарешті!

Прю, злегка зніяковівши від уваги, проте щаслива, глянула на Коула й стиснула його руку ще сильніше.

Коул підняв обличчя Прю й ніжно поцілував її. Усі навколо знову вибухнули вітаннями, вітаннями та оплесками.

У цей момент Лео та Куп переглянулись і, наче домовляючись, одночасно кинули в повітря малесенькі кульки. Над парою з’явилися десятки маленьких вогників, що спалахнули білим і рожевим сяйвом, немов зорі в нічному небі.

— Ого... — прошепотіла Пейтон, піднімаючи голову вгору.

— Як гарно — додала Паркер, обіймаючи кузину за плечі.

Вогники мерехтіли над Прю й Коулом, немов благословляючи їх союз. Всі плескали й раділи, і навіть ті, хто ще хвилину тому був у шоці від бою з демоном, зараз відчували — це був момент справжнього щастя.

Прю, притулившись до Коула, усміхнулась звертаючись до родини та притулила руку до вуха:

— Ви всі такі гучні...

— Звикайте — жартівливо відповіла Мелінда. — Досить з вас тиші.

Вітальня ще була сповнена гомону з приводу заручин. Прю з Коулом стояли осторонь та розмовляли, та вона час від часу краєм ока спостерігала за Пейтон, яка стояла біля вікна та дивилася кудись у темінь. Прю перевела погляд Коула на доньку і той кивнув.

Прю обережно підійшла й торкнулася її плеча:

— Я бачу, ти пригнічена. Це через демона? Чи щось інше?

Пейтон відвела погляд від вікна, стиснула губи й прошепотіла:

— Пітер... Він бачив усе. Навіть не дав мені пояснити.. Він просто... пішов.

Прю обійняла Пейтон, ніжно поглажуючи по волоссю.

— Мила, я знаю, як це боляче. Повір, я була в такій самій ситуації. Дуже давно, коли я зізналася Енді, що я відьма, він відреагував не так, як мені хотілося. Йому було важко прийняти, що поруч із ним буде — магія, небезпека та інший світ.

Пейтон підняла на неї зволожені очі:

— І що було далі?

Прю посміхнулася крізь легкий сум.

— А потім... дія закляття закінчилась. Пізніше, через час, він прийняв мій дар, мої страхи й те, що наше життя ніколи не буде звичайним. Так, це було нелегко, але справжнє кохання витримує навіть таке випробування. Якщо Пітер — твоя доля, він повернеться. І прийме тебе такою, яка ти є.

Пейтон ковтнула клубок у горлі, але посміхнулася матері крізь сльози.

— Ти справді думаєш, що він повернеться?

— Я вірю, — твердо відповіла Прю. — Повір і ти.

У цей момент до них підійшов Коул. Він зупинився поруч і, кинувши на Пейтон теплий погляд, сказав до Прю:

— Кохана, вже час. Нам потрібно йти.

Пейтон швидко витерла очі, намагаючись прийти до тями запитала:

— Куди ви йдете?

Коул перевів ніжний погляд на доньку:

— Нам із твоєю мамою пора повертатися до наших обов’язків. Ми мусимо тримати рівновагу. Без нас це буде неможливо.

— Але... я ще не готова відпустити вас, — тихо сказала Пейтон, обіймаючи Прю.

Прю ще міцніше притиснула її до себе:

— Ми завжди поруч, навіть якщо не фізично. Ти вже сильна, Пейтон. І ти не одна.

Коул теж дивлячись на доньку гордо сказав:

— Ми не йдемо назавжди, ти завжди зможеш нас покликати.

Вони втрьох обійнялися, і Прю прошепотіла:

— А з Пітером... дай йому час.

Прю все ще не відпускала доньку з обіймів, ніби хотіла запам’ятати кожну мить. Коул ніжно тримав обох за плечі, поглядаючи на них із усмішкою.

До них підійшла Пайпер, обережно, щоб не порушити момент, але голос її був серйозний:

— У Фібі було видіння… вам вже час.

Прю підняла очі на сестру, м’яко посміхнулась і кивнула:

— Ми готові.

Вона ще раз міцно пригорнула Пейтон, тоді простягнула долоню до Коула. Він з розумінням стиснув її пальці. Разом вони рушили до горища, а за ними пішла вся родина.

На горищі вже все було готове до ритуалу. Пейдж розставляла свічки по колу, ретельно вирівнюючи їх на підлозі. Фібі схилялась над кожною і підпалювала вогники, які відкидали теплі відблиски на старі дерев’яні стіни.

— Все готово, — нарешті вигукнула Пейдж і відступила вбік.

Усі почали підходити по черзі, щоб попрощатися. Обійми були теплі, але наповнені гірким присмаком розлуки.

Пайпер не витримала. Вона рвучко підійшла до сестри й міцно обійняла її, стискаючи так, ніби боялася відпустити. Голос її тремтів від стриманих сліз:

— Я не хочу, щоб ти знову йшла… Я не витримаю цього ще раз.

Прю ніжно провела рукою по спині сестри, намагаючись заспокоїти:

— Пайпер, я ще повернусь.

Пайпер вдихнула глибше, намагаючись зібратися, і відійшла на крок, аби дати можливість іншим підійти.

До Коула підійшов Лео. Він усміхнувся по-дружньому і простягнув руку:

— Радий був тебе бачити. Оберігай Прю.

Коул потиснув йому руку й відповів серйозно але з посмішкою:

— Я віддам усе, щоб захистити її. Ти знаєш.