Розділ 33

Пітер відчинив дверцята машини для Пейтон, і вони сіли. Дорога до редакції минула швидко.

Зупинившись, Пітер заглушив двигун. Він нахилився до Пейтон й поцілував, довго й пристрасно.

— Побачимось ввечері, — сказав він, відпускаючи її.

Пейтон усміхнулась і вже відкрила дверцята, коли він гукнув:

— Я за тобою заїду.

Вона обернулась.

— Я сьогодні йду до своїх.

— Тоді я тебе відвезу, — впевнено відповів він.

Пейтон махнула йому рукою, усміхаючись, і зникла за дверима редакції. Пітер ще кілька секунд дивився їй услід, поки її силует не зник за дверима, тоді завів двигун і поїхав у відділок.

Робочий день Пейтон видався надзвичайно насиченим: безліч статей, дзвінків і зустрічей. Наприкінці дня вона була втомлена, але щаслива — Елайза оголосила, що їде у відрядження й тимчасово передає обов’язки головного редактора саме їй.

Черіті та Майк підхопили новину першими:

— Ти уявляєш, Пейтон?! — вигукнула Черіті, обіймаючи подругу. — Ти тепер головна! Це ж такий крок!

— Та ми тепер маємо шефа в колі друзів, — засміявся Майк і підняв паперовий стаканчик з кавою. — За тебе, бос!

— Ой, перестаньте, — почервоніла Пейтон, але її усмішка не зникала. — Це тимчасово, поки Елайза відсутня.

— Ну-ну, — підморгнула Черіті. — А там дивись — і залишишся назавжди.

Вечір вона зустріла у машині Пітера. Він, як завжди, уважно слухав її розповідь про день, хоч і не дуже розумів всю журналістську "кухню".

— Тобто тепер ти головна серед усіх цих репортерів і редакторів? — перепитав він, кидаючи на неї погляд.

— Авжеж, — посміхнулась вона. — Це велика відповідальність.

— Я в тобі не сумніваюся, — впевнено сказав Пітер. — Ти ж сильна.

За кілька хвилин вони під’їхали до Галлівелл-Менор. З будинку вже здалеку долинав дивний гуркіт, схожий на вибухи. Вікна спалахували від яскравого світла, немов там проходила буря.

— Що за чортівня? — насторожено вимовив Пітер, зупиняючи машину.

— Це не просто сварка, — тихо сказала Пейтон і, не вагаючись, вистрибнула з авто.

Вона кинулась до дверей, за нею — Пітер, який на ходу витягнув пістолет. Увірвавшись усередину, вони застали хаос: меблі перевернуті, люстри гойдалися, від стін ішли тріщини. У вітальні на підлозі лежала непритомна Паркер.

— Чорт, — Пітер одразу присів біля дівчини, перевірив пульс на шиї й підняв очі до Пейтон. — Вона жива.

З горища раптом долинув крик Мелінди й гуркіт, наче хтось розтрощив усе навколо. Невагаючись Пейтон кинулась сходами.

На горищі її зустріла моторошна картина: Мелінда лежала на зламаному дивані, обличчя в крові, а поруч — демон-могильник. Його білі очі блиснули, коли він озирнувся на Пейтон.

— Ще одна... — проревів він, крокуючи до неї.

Пейтон підняла долоню, і в ній загорілася яскрава енергетична куля. Вона кинула її прямо в демона. Вибух змусив його відступити.

— Гей! — вигукнула Пайпер сфернувшись разом з Лео, Фібі, Купом, Коулом і Прю.

Лео одразу кинувся до доньки, простягнувши долоні над її чолом.

Демон загарчав, але Пейтон не відступала. Вона кидала кулю за кулею, повільно наближаючись. Нарешті один із її ударів розніс могильника на шматки. Вибухова хвиля розкидала всіх по кутках та на них полилася синя слизька маса.

— Фу! Мерзене видовище — вигукнула Фібі, витираючи з обличчя слиз.

Прю впала прямо на Коула. Він, тримаючи її в обіймах, тихо прошепотів:

— Виходь за мене.

Прю, вся в синьому слизі, поправила пасмо за вухо й усміхнулась:

— Ти серйозно?

— Я кохаю тебе, Прю, — відповів він тихо, і їхні очі зустрілися.

У цей час Пейтон підбігла до Мелінди, допомагаючи їй підвестися. Та погляд Мелінди був спрямований кудись поза Пейтон. Пейтон обернулася — на сходах стояв Пітер. Його обличчя було блідим, очі широко розкриті.

— Що за... — лише видихнув він й різко розвернувся, йдучи вниз.

— Пейтон, йди за ним, — прошепотіла Мелінда, хапаючи кузину за руку.

Пейтон кинулася слідом. Вона наздогнала Пітера вже на подвір’ї й схопила його за плече.

— Пітер, зачекай! Я не хотіла, щоб ти це побачив.

Він різко обернувся, очі сповнені гніву й шоку:

— Мій тато був правий... Ваша сімейка справді володіє магією. Я не вірив йому, а тепер...

— Пітер, дай пояснити... — почала Пейтон, але він перебив її.

— Мені треба йти! — коротко кинув він і пішов.

Він сів у машину, завів двигун і поїхав, залишивши її в темному дворі.

Пейтон стояла мов заворожена, поки машина зникала. Потім повільно обернулася назад. У дверях вона побачила, як Лео, схилившись над Паркер, зцілював її сяйвом рук. Фібі, зі сльозами на очах, тримала доньку поклавши її голову собі на коліна.

— Мамо... — ледь прошепотіла Паркер, зробивши глибокий вдих.

— Я тут, сонечко, — схлипнула Фібі, обіймаючи її. Куп присів поруч, гладячи доньку по спині.

Пейтон подивилась на сходи де Коул та Пайпер допомагали Мелінді спуститись, а Прю спускалась останньою. В серці Пейтон лишився холод — образ Пітера, що відходив від неї, відгукувався болем.

Мелінда, спускаючись сходами, раптом скривилась від болю й застогнала, намагаючись зробити крок.

— Ох... — вона підняла ногу й ледве втрималась, хапаючись за одяг Коула.

— Мелінда! — вигукнула Пайпер.

Коул миттєво й, не роздумуючи, підхопив дівчину на руки.

— Обійдемося без героїзму, — сказав він, намагаючись заспокоїти її. — Я донесу.

Він обережно заніс її до вітальні й поклав на диван. Мелінда стискала зуби, намагаючись не кричати від болю.

Лео одразу підбіг до доньки і опустився на коліна біля неї.

— Дай глянути — м’яко промовив він і закотив джинси на її нозі.

Погляд усіх присутніх зупинився на явному переломі.

— О Боже... — прошепотіла Пайпер і закрила рот руками.

— Тихо-тихо, — Лео заспокоював дружину.

Він простягнув долоні до ноги Мелінди. З його пальців засяяло тепле світло, яке поступово охопило пошкоджену ділянку. Дівчина стиснула кулак, потім зітхнула — біль відступав. На очах у всіх перелом зник, нога вирівнялась, а синці розтанули, наче й не було.