Розділ 31

— Ну що, сьогодні підемо до клубу? — голосно почав Майк, вдаривши колесами по ніжці її столу. — Якраз вихідні почались! 

— Сьогодні без мене, — не відводячи очей від екрану, відповіла Пейтон. — У мене зустріч.

Черіті хитро примружилась, сперлася ліктем на стіл Пейтон:

— З Пітером, так?

Пейтон не витримала, відклала руки від клавіатури й посміхнулась:

— Якщо чесно... то... можливо.

— Ооо! - розтягнула Черіті, схопившись за серце. — Наша Пейтон закохалась!

Майк театрально зітхнув і покрутив головою:

— Ох, Пейтон, як ти швидко змінилася. А ще більше мене дратує, що ти зовсім не проводиш час із нами. Останнього разу ми бачили тебе нормально хіба що на корпоративі. 

Пейтон зробила останній клік, ноутбук видав звук збереження, і вона, видихнувши, закрила його. 

— Так, я це зробила! — з гордістю виголосила, а тоді подивилась на друзів. — І так, мені дуже хочеться бути з вами. Але розумієте... моє життя зовсім інакше тепер. У мене є сім'я, і мені так подобається проводити з ними час. А тепер ще й Пітер... — вона зітхнула, але на її губах світилась м'яка усмішка. — Мені хочеться бути і з ним. 

Майк, розчулено примружившись, простягнув руку й лагідно провів долонею по її голові:

— Та заспокойся ти, дурненька. Я тільки радий, що ти нарешті знайшла своє щастя. І ба більше не живеш лише в світі роботи й статей. 

Черіті усміхнулась, її голос став м'якшим:

— Ми справді раді. Дуже. Але, Пейтон... хоч іноді проводь час з нами. Нам теж тебе не вистачає.

Пейтон глянула на них обох, відчуваючи, як тепло розливається всередині. Вона підняла руки й обійняла їх одночасно:

— Обіцяю. Ви ж моя опора. І нічого не змінить того, що ви — мої найкращі друзі.

Майк удавано скривився:

— Ну все, пішла романтика. Черіті, вона знову нас купила словами.

— Тільки не рюмсати, — засміялась Черіті, тицяючи йому в бік пальцем.

Троє розсміялися, і навіть втомлена редакція наповнилася живим теплом.

У редакцію зайшов високий темношкірий хлопець у строгій сорочці й темних джинсах. Його хода була впевнена, але водночас легка. Він навіть не озирнувся на інших працівників, що піднімали очі від своїх моніторів, а відразу попрямував до столика Пейтон.

Вона ще щось доробляла у ноутбуці, коли відчула теплі руки на плечах. Хтось нахилився й тихо поцілував її в щоку.

— Привіт,— прошепотів знайомий голос.Пейтон розквітла усмішкою й миттєво відповіла поцілунком у його щоку.

— Друзі,— вона підняла голову й глянула на Майка з Черіті, які від подиву вже роззявили роти, — це Пітер.

Майк підняв брови, з цікавістю розглядаючи хлопця. Черіті теж не відводила погляду.

— Тебе можна вкрасти? — тихо, але з лукавою усмішкою запитав Пітер, дивлячись на Пейтон.

Майк не втримався від жарту, розкинув руки й відповів:

— Крадіть, але повертайте вчасно. Бо вона щось зовсім забула за друзів.

— Тоді я її арештую, — відказав Пітер, допомагаючи Пейтон піднятися зі стільця, тримаючи її за руку так, ніби не збирався відпускати.

Черіті теж підвелась, склавши руки на грудях і примружившись:

— А хто ви, Пітер? У вас дуже знайоме обличчя.

Пітер глянув на неї уважно, потім кивнув:

— Інспектор Морріс.

— Ого, — протягнула Черіті, з усмішкою хитнувши головою. — Тоді не арештовуйте її. Вона нам ще потрібна.

Майк засміявся, від'їжджаючи на кріслі:

— Ага, хоча б щоб статті вчасно здавала.

Пейтон, сміючись, взяла сумочку й попрощалася:

— Ну все, ви й без мене впораєтесь. Побачимось завтра.

Вона пішла поруч із Пітером, а Черіті нахилилась до Майка й прошепотіла:

— Подивися на них! Прямо світяться.

— Та бачу, — знизав плечима Майк. — Але все одно я буду ревнувати, такий красунчик.

Вони обоє засміялись і повернулись до своїх справ, хоча час від часу ще кидали погляди на двері, за якими щойно зникла Пейтон.

На вулиці вечір був теплий, ліхтарі вже горіли м'яким жовтим світлом. Пітер підійшов до чорної машини й галантно відчинив дверцята для Пейтон.

— Прошу, міс, — з удаваною серйозністю промовив він.

— Ого, який джентльмен, — пожартувала Пейтон, сідаючи всередину. — Тільки не кажи, що так з усіма дівчатами.

— Ні, — відповів він, нахилившись ближче й тихо додав. — Лише з тобою.

Її щоки порожевіли, і вона, опустивши погляд, усміхнулася.

Пітер обійшов машину, сів за кермо й завів двигун.

— Ти виглядаєш втомленою, — промовив він, кидаючи на неї короткий погляд.

— Робота, — знизала вона плечима. — Але тепер я щаслива, що день закінчився так.

— Радий це чути, — сказав він, торкнувшись її руки, поки машина плавно рушала з місця.

Вони їхали вулицями, підсвіченими вечірніми вогнями міста. Музика тихо грала в радіо, створюючи атмосферу затишку.

— Ти ж не сказала друзям, куди ми? — з хитрою посмішкою запитав Пітер.

— Ні, — відповіла вона. — Сказала просто: зустріч.

— І правильно, — кивнув він. — Бо я хочу, щоб цей вечір був лише для нас двох.

Пейтон подивилася на нього довгим поглядом і тихо прошепотіла:

— Тоді везіть мене, інспекторе.

Машина плавно зупинилась неподалік ресторану. Всередині було видно м’яке світло і чути гомін гостей.

— Приїхали, — сказав Пітер, глянувши на Пейтон.

— Нарешті, я вже уявляю, як буду сидіти за столиком і просто відпочивати, — усміхнулась вона.

Вони вийшли з машини, взялись за руки й зайшли до ресторану. 

Біля входу їх зустрів адміністратор.

— Столик для Пітера Морріса та Пейтон Гілліс, — впевнено промовив Пітер.

— Так, звісно. Сюди, будь ласка, — відповів адміністратор і провів їх у глиб залу.

Вони сіли, офіціант підніс меню. Пейтон кинула погляд на Пітера й зітхнула:

— Я навіть не голодна, якось більше хочеться просто говорити з тобою.

— Тоді говорімо, — усміхнувся він. — Їжа може зачекати.

Але все ж замовили лише легку вечерю і, сміючись, почали ділитися історіями про роботу, випадкові кумедні ситуації. Пейтон розповідала з виразними жестами, а Пітер дивився на неї, немов не існувало нікого іншого у світі.