Розділ 30

Пітер перевів погляд на Прю, трохи хвилюючись, але впевнено розмовляючи: 

— А ви, певно, мама Пейтон. 

Прю примружилася, здивовано перепитавши: 

— А як ти вгадав? 

Пітер усміхнувся: 

— Сестер Галлівелл знаю ще з дитинства. А ви зовсім не змінились. Вас легко впізнати на світлинах у альбомі та на стінах. І, до речі, ви з Пейтон наче близнючки. 

Прю розчулилась. Вона заправила пасмо волосся за вухо й тепло сказала: 

— А він мені подобається. 

— От і породичались, — додала Пейдж. 

Дерріл, який до цього мовчки спостерігав за сценою, гордо поплескав сина по плечу: 

— До речі, Пітер тепер інспектор. Тож усі питання — тепер до нього. 

— Інспектор? — в один голос вигукнули Пайпер і Пейдж. 

— Виходить, родинна традиція, — з відповів Лео.

Пейтон спустилась зі сходів, поправляючи волосся й сумочку на плечі. На кухні всі ще були за розмовами. Вона зупинилась біля дверей кухні і, усміхнувшись, подивилася на Пітера:

— Не відвезеш мене на роботу? Пітер відразу випрямився й кивнув: 

— Звичайно. 

Дерріл, сидячи з чашкою кави, підняв на сина серйозний погляд: 

— Потім одразу у відділок. 

Та Пітер нічого не відповів, він простягнув руку, і Пейтон, трохи з теплом, охопила її своєю рукою. Вони обмінялися поглядами й тихо вийшли з дому. За ними зачинилися двері, і Дерріл, нахмурившись, перевів погляд на Прю: 

— А хто ця дівчина? 

Пайпер схрестивши руки на грудях і трохи лукаво усміхаючись: 

— Це Пейтон. Донька Прю та Коула. 

— Що? — Дерріл подавившись кавою, здивовано дивлячись то на Прю, то на Коула. 

— Як це взагалі можливо? 

Коул спокійно нахилився вперед, сперся ліктями на стіл і пояснив: 

— Вона народилася вже після наших смертей у цьому світі... Дуже довга історія. 

Дерріл повільно кивнув, переварюючи почуте. 

— Виходить… у вас це вже сімейне? Мати дітей, у яких все повторюється, як у матерів. 

Пейдж різко вигукнула й навіть підняла руку, ніби на уроці: 

— Ей! Я не така! 

— Так, — підхопила Пайпер, хитро посміхнувшись, — у тебе все вийшло навпаки. І вона багатозначно глянула на Лео. 

Лео зніяковіло посміхнувся й потер потилицю: 

— Ну, це… доля любить жартувати. 

Прю розсміялася, дивлячись на сестер: 

— А я обрала того, якого ще не було в нашій родині, окрім Мелінди Уоррен. 

Дерріл тільки зітхнув і пробурмотів собі під ніс: 

— Галлівелли… нічого не змінюється. 

У кухні було гамірно. Пайпер, схрестивши руки, різко вигукнула: 

— Що ж… тоді хутко збирайтесь! 

Вона рішуче підхопила Прю за верх сорочки, змушуючи її встати, а Пейдж плеснула старшу сестру по сідницях. 

— Ай! — вскрикнула Прю. 

І вже за мить вони стояли поруч одна з одною. Пейдж, тримала долоню Прю і вони разом сфернулись.

Пайпер повернулась до Дерріла: 

— Дай мені адресу. Ми сфернемось туди без зайвих свідків і шуму. 

Дерріл витягнув із кишені невеличкий записник та ручку, швидко написав адресу й подав Пайпер: 

— Нехай Фібі використає свої сили, щоб зрозуміти, що сталося. 

— Якщо вона не зайнята своїми справами, — буркнула Пайпер, іронічно закотивши очі. 

Вона поклала долоню Деррілу на спину, проводжаючи його до виходу. 

— Їй не дуже подобається бути в компанії Прю, а тим паче Коула та Пейтон, — сказала вона тихо, але з натяком. 

— Я зрозумів, — кивнув Дерріл. — Розумію її. Якщо що — телефонуйте. 

Пайпер зачинила за ним двері, обернулася до дому й гучно вигукнула: 

— Ті, хто довго збирається, будуть розслідувати вбивство особисто без моєї допомоги! 

Її слова ще луною розкотились по коридорах, коли зі сходів уже поспіхом збігли Прю та Пейдж. Пейдж у бежевій в’язаній сукні з грубими ботинками виглядала стильно, а Прю застібала ґудзик на білій блузці й поправляла бордову спідницю-олівець. 

— Так мило, що вже не я це кричу, — з посмішкою промовила Прю. 

— Будете себе так вести — Прю знову стане старшою, — буркнула Пайпер, відчиняючи двері, щоб провести сестер. Ті весело перезирнулися й вийшли за двері. 

У кухні залишились Коул і Лео. Вони спокійно допили каву, обмінялись короткими кивками й розійшлись кожен у свої справи. 

Тим часом машина Пітера під’їхала до редакції. Він заглушив мотор і нахилився ближче до Пейтон, торкнувшись її губами. 

— Я буду о шостій, — тихо сказав він, майже пошепки. 

— Домовились, — усміхнулась Пейтон, виходячи з машини. 

Вона ще раз обернулась, помахала йому рукою. Пітер підморгнув, завів мотор і поїхав у відділок. 

Пейтон з піднесеним настроєм увійшла до редакції. На вході її вже чекали Майк і Черіті — обидва стояли, схрестивши руки на грудях і з серйозним виглядом. 

— Що таке? — запитала Пейтон, намагаючись приховати усмішку. 

— «Що таке?!» — гучно повторив Майк, так, що навіть кілька людей у залі озирнулись. Він зніяковіло знизив голос: 

— Ти цілуєшся з хлопцем, а ми навіть не знаємо, хто це! Пейтон розсміялась, прикриваючи рот долонею. 

— Вона ще й знущається, — закотила очі Черіті. — Ну ж бо, розповідай! 

Пейтон узяла їх під руки й повела до робочих столиків. Сіла й, дивлячись на друзів, почала свою розповідь зі слів, наче це був вступ до великої статті: 

— Моє життя змінилося назавжди... Вона розповіла все: що її справжні батьки — Прю та Коул, що її тітки — ті самі сестри Галлівелл, що в неї з’явилось багато кузин і кузенів. І що тепер у її житті є хлопець, який несподівано підкорив її серце. Майк і Черіті слухали з широко розплющеними очима. Коли Пейтон замовкла, Черіті нахилилась ближче до Майка й майже пошепки, але так, щоб Пейтон теж почула, сказала: 

— Викликай швидку. Вона збожеволіла. 

Майк удав, що шукає телефон у кишені: 

— Добре, набираю «швидку допомогу для журналістів». 

— Ей! — засміялась Пейтон і кинула в нього папірцем. — Я серйозно! 

Але в її очах сяяло щастя, і друзі, навіть жартуючи, бачили — вона вперше по-справжньому закохана та щаслива.