Розділ 22

У цей момент із кімнати долинув тихий сонний голос Пейтон:

— Це сон... Я сплю...

Лео ще раз глянув крізь шпаринку на Пейтон, яка вже міцно заснула на ліжку серед клаптиків минулого, і тільки тоді тихо закрив двері.

На горищі будинку Галлівел- Менор вже була легка тиша, тільки лампа кидала м'яке жовте світло на розкладену карту і кристал, що час від часу тремтів, реагуючи на магічну ауру. Прю і Фібі сиділи за столом. Фібі ще трохи схлипувала, але поступово заспокоїлась. Вона глибоко вдихнула й, повернувшись до сестри, тихо промовила:

— Розкажи мені... як ти стала Хранителькою? Ти... бачила Енді, маму, Ґремс?

Прю зітхнула. Її очі стали віддаленими, немов вона переживала все знову.

— Я прокинулась на підлозі... в оранжереї, — почала вона, повільно. — Підвівшись, почала кликати вас. Думала, ви десь поруч.

Фібі нахилилась ближче:

— Ти не зрозуміла, що померла?

Прю похитала головою й опустила очі:

— Тоді ні. Все було ніби я просто була непритомна. Але коли пішла шукати вас, то у вітальні були мама і Ґремс. Мама підійшла й обійняла мене... а Ґремс почала говорити про пророцтво. І в ту ж мить я вже була серед Старійшин. А далі... ти знаєш.

Вона зітхнула й додала ледь чутно:

— Енді я так і не бачила...

Фібі простягнула руки вперед, долонями догори. Її погляд був м'яким, майже благаючим.

Прю подивилася на неї, але зрозуміла чого вимагає від неї Фібі. Вона поклала свої долоні на руки сестри. Ледь відбулося торкання, тіло Фібі здригнулося, очі закрились, і вона втратила контроль над подихом.

Видіння нахлинули одне за одним.

Вона бачила: Прю на підлозі веранди; мамині теплі обійми, за її спиною — Ґремс у кріслі; білий туман і зал зі Старійшинами; як до Прю виходить Коул; дві сфери, що влітають у її тіло, і сяйво, яке осяює всю залу; романтичні миті з Коулом; народження маленької Пейтон; Старійшини, що стоять навколо Прю та Коула з немовлям, та їх втечу; черницю, якій вони віддають немовля; дитинство Пейтон, її сміх; місії, які Прю і Коул виконують разом; і той момент, коли Коул дивився на усміхнену Прю, закоханий, а тоді — поява в їхньому домі.

Відкривши очі Фібі видихнувши відкрила рота і в ту ж мить здригнулась знову..

Тепер вона бачила інше: як Коул приходить у будинок із квітами, а Прю кидає його силою в їдальню; як вони разом подорожують на Дикому Заході у ковбойських костюмах; похорон Прю, обличчя, сповнені болю як сестер, батька, Лео так і Коула; коронація Коула та Фібі, чорні обітниці; сестри, які знищують його у квартирі; самотнього Коула, що споглядає за Фібі на відстані; мить, коли він допомагає Пайпер, і вона називає його "старим другом"; як він стоїть перед Старійшинами, і ті ведуть його до підземелля; випробування, крики від нестерпного болю, коли рука Старійшини втискається в його груди; і нарешті — світло, і в тому світлі він бачить Прю.

На цьому видіння обірвалось. Фібі різко вдихнула, вирвала руки, її тіло тремтіло. Вона широко розплющила очі, перевела подих і опустила погляд на підлогу.

— Отакої... — тихо промовила вона. — Я навіть не здогадувалась, що все настільки... складно.

Тоді Фібі підняла на Прю очі, сповнені і жалю, і розуміння.

— Сестро... через що ти пройшла... — її голос зірвався, — і ще ти з ним... 

Прю сумно посміхнулась, але впевнено:

— Я з ним, бо так має бути.

Фібі важко видихнула, потираючи скроні.

— Це змінює все... все, що я думала про вас двох.

Прю нахилилась трохи вперед, її голос був тепліший:

— Тому... прийми це. Я не хочу втрачати ні вас, ні Пейтон... ні Коула...

Фібі кивнула, але залишилась у глибоких роздумах, бо її серце досі боролось між минулою ненавистю й новим розумінням.

Ранок у квартирі Пейтон був тихим. Сонячні промені пробивались крізь фіранки, освітлюючи кімнату м'яким світлом. Дівчина прокинулась, відчуваючи на собі тепло ковдри. Вона поворухнулась, протерла очі й помітила, що на комоді акуратно складені шматочки фотографій і дитячих малюнків. Вона задумалась на мить, вдивляючись у цей порядок, ніби хтось навмисне хотів показати їй, що минуле можна зібрати навіть із уламків.

Пейтон підвелась, потягнулась і пішла до кухні. На дивані ж, згорнувшись у незручній позі, спав Лео. Він прокинувся від того, що почув її кроки. Він штурхнув ліктем Коула, який ще спав поруч.

Коул важко розплющив очі, нахмурився і підняв голову. Він швидким рухом потер очі, намагаючись відігнати сон.

Вони мовчки спостерігали, як Пейтон на кухні налила воду в кавоварку, поставила чашку і, поки лила собі каву, задумливо дивилась у вікно. Її рухи були автоматичними, але в них відчувалась втома й роздратування.

Коли вона допила каву, пішла в ванну, привела себе до ладу, одягнулась у діловий костюм і швидко склала в сумку документи, телефон і блокнот та вийшла з квартири, зачинивши двері.

Лео і Коул обмінялись поглядами. Коул провів долонею перед своїм та обличчям Лео і знову стали видимі та майже одночасно підвелись і сфернулись назад до будинку.

Пейтон, прийшовши до редакції побачила що вже панувала робоча атмосфера. Хтось друкував статті, хтось збирав матеріал, а робітники віконної фірми лагодили розбите вікно після вчорашнього вторгнення. Стук молотків і дзижчання дрелі відлунювало в приміщенні.

Пейтон пройшла повз колег і швидким рухом кинула сумку на свій стіл. Сівши в крісло, вона відкрила ноутбук. Екран освітив її обличчя, але натхнення не було. Вона почала щось писати, слова плутались, думки перескакували, і зрештою вона з роздратуванням почала швидко та голосно клацати по клавіатурі.

— Та що ж таке! — прошипіла вона, стискаючи зуби.

Шум привернув увагу Майка і Черіті. Вони визирнули одночасно з-за спільної перегородки між столами.

— Якась вона нервова, — підняв брови Майк, киваючи у бік Пейтон.

— Гайда! — відповіла Черіті, і вони обидва відкотили свої крісла від своїх місць та підкотились ближче до Пейтон.

— Ти як? — запитав Майк, нахиляючись до неї.