Розділ 20

— Я вже не маю тих сил. У мене тепер інші.

Фібі закліпала очима, погляд її наповнився здивуванням і сум’яттям:

— Інші?..

Пейдж несміливо усміхнулась та додала:

— А я — напіввідьма й напівсвітлоносець. 

Прю підійшла ближче й несподівано обійняла Пейдж. Та здригнулася від несподіванки, але зворушено притиснула старшу сестру у відповідь.

— Дякую, що замінила мене, — прошепотіла Прю лише для неї, і, відпустивши, знову стала на своє місце, трохи зібрана й стримана.

У цей момент у дверях з’явилися Лео й Коул. Лео підійшов до Пайпер, м’яко обійняв її й глибоко зітхнув.

— У мене є як погані новини, так і хороші, — почав він і, кивнувши в бік Коула, дав йому знак підтвердити сказане.

Коул кивнув у відповідь.

— Пейтон — їхня донька, — твердо озвучив Лео.

— Що?! — різко обернулася Пайпер, дивлячись то на чоловіка, то на Прю й Коула. — Це як так?

За нею на них здивовано глянули Фібі й Пейдж.

Лео зібрався з думками й відповів Пайпер, переводячи погляд на натовп:

— Коли ми хотіли бути разом, Старійшини нам не дозволяли. Але ми все одно лишилися разом і народили дітей. Так і вони. Прю та Коул, всупереч забороні лишилися разом. І в них народилася Пейтон. Але вона — особлива. Обрана. Вона донька світла й темряви.

Фібі при цих словах різко опустила голову. Її очі блиснули гнівом, і вона, зціпивши зуби, підійшла до Коула.

— Що ти зробив з моєю сестрою? — її голос затремтів від люті й образи.

Напруга була такою густою, що здавалося, повітря можна було різати ножем. Очі Фібі були прикуті до Коула. Вони палали образою, гнівом і болем водночас. Коул дивився на Фібі з відчуттям сорому і жалю.

Він заговорив рівним голосом, наче важив кожне слово:

— Фібі… Я розумію твої відчуття. Здається, я знаю, у чому справа. Мені шкода, що все так вийшло. Але про нас я не жалкую, і ти повинна це знати. — Він зітхнув. — Я кохав тебе всім серцем. А після свого відходу намагався допомогти тобі, щоб ти не втратила віру в чоловіків.

Фібі дивилася на нього з відразою ніби от-от могла вбити, але мовчала.

Коул продовжив:

— А сам… я пішов до Старійшин, щоб змінити свою долю. І в цій новій долі я зустрів Прю. — Він перевів на неї погляд. — І покохав.

— Він більше не демон, — вставив Лео, дивлячись на Фібі, — його душа чиста.

Фібі різко зреагувала, її голос тремтів, але був гострим, як ніж:

— Тобі було замало однієї, тому ти вирішив заволодіти іншою сестрою? — вона зробила крок уперед, вказуючи на нього пальцем. — І з’являєшся саме тоді, коли за вашою донькою женуться всі — як Старійшини так і демони?

Коул залишився спокійним:

— Фібі… Я не чекав від тебе прощення. І не шукаю виправдань. Але знай: Пейтон — це не моя темна сторона. Вона найкраще, що я міг залишити після себе.

В розмову втрутилась Пейдж, склавши руки на грудях і трохи нахиливши голову набік:

— Особливо тоді, коли ти був Джерелом, так? — її голос був колючим.

Коул нарешті всміхнувся — насмішкувато, навіть трохи зухвало.

— За тобою, Пейдж, я точно не сумував.

Він хитнув головою, а його посмішка розширилася.

Пейдж теж підняла куточок губ у такій же дражливій посмішці. 

— Досить, — різко втрутилася Пайпер, її голос луною відбився від стін. — У нас є серйозніші справи, ніж ваші перепалки.

Фібі нервово змахнула руками, наче відганяла всі думки навколо:

— Я піду до Книги Таїнств! — вигукнула вона. 

Вона підняла руки до скронь, розчепіривши пальці, ніби намагалася втримати думки, і поспішила в бік сходів.

— Я допоможу, — одразу відгукнулась Пейдж і швидким кроком пішла за нею.

В оранжереї Прю, опустивши очі, відвернулась і повільно рушила до кухні а за нею пішов Лео, залишивши Пайпер і Коула. Вони стояли один навпроти одного: він, злегка нахиливши голову і склавши руки на грудях, вона — з напруженим поглядом. Мовчання затягнулось. В повітрі відчувалась незручне становище.

Пайпер зітхнула, але так і не знайшла слів.

Тоді Коул тихо сказав:

— Я піду прослідкую за Пейтон.

Пайпер ледь помітно кивнула, але не відповіла. Тіло Коула осяяло білим сяйвом, і він сфернувся.

Пайпер залишилась сама в оранжереї. Потім розвернулась і рушила до кухні. У дверях вона вже почула тихий голос Прю, що розмовляла з Лео.

— Прю… — Лео обережно дивився на старшу сестру. — Ти ж розумієш, що приховувати правду більше не вийде?

Прю підняла на нього втомлені очі й відповіла рівно:

— Я знаю, Лео. Але боюся, що коли правда нарешті відкриється… буде вже запізно.

Пайпер увійшла на кухню і приєдналася до них.

— Прю… чому саме Коул? — в її голосі відчувалася щира цікавість.

Прю повернулася до Пайпер і відповіла:

— Коли Старійшини обрали мене бути Хранителькою, — почала вона, — Коул вже пройшов ряд випробувань по очищенню душі. Він став посланцем. Тоді Старійшини вирішили, щоб ми працювали разом.

Пайпер вдивлялася в сестру, слухаючи кожне слово.

— Я не хотіла бути з ним через Фібі, — продовжила Прю, — але бачучи, як він працює на стороні добра… я змінила своє рішення.

Лео, стояв обпершись на раковину уважно слухав і вставив власне пояснення, його голос був рівний:

— Саме тому ти і стала Хранителем Рівноваги, — промовив він, кивнувши головою. — Ти мудра. Ти дала шанс на виправлення демону.

Прю усміхнулася, ніби згадуючи давні часи. Пайпер відчула, що тепер зрозуміла щось більше, ніж просто слова — вона побачила, чому вибір Прю був правильним. В кімнаті повисла тиха повага, як би підтверджуючи вагу цих рішень і важливість ролей, які вони всі грали.

— І це означає, що навіть темрява може стати на сторону світла та навпаки, — промовила Пайпер.

Прю кивнула у відповідь:

— А може й бути поруч, разом. І саме тому ми з Коулом тут, ми тримаємо рівновагу. Тому Пейтон народилась так як казало пророцтво, вона дитя рівноваги, вона поєднала в собі: світло та пітьму, добро та зло…відьму та демона, але колишніх — сказала вона більш серйозно.