Розділ 19

Пейтон, зірвалась з місця.

— Що за нісенітниці?! Які магічні сили?— її голос зірвався. — Ви певно божевільні!

В цей час Фібі не давши договорити Пейтон, почала говорити сама.

— Тоді чому я не бачила жодного видіння?— запитала вона. — Якщо це правда… я б мала це побачити!

І в ту ж мить у кімнаті пролунав голос. Він лунав ніби з усіх боків, владний і знайомий:

— Я заборонила!

Усі озирнулись, намагаючись зрозуміти, звідки він. І тоді кімнату залило яскравим світлом. Воно наростало, змушуючи всіх прикрити очі руками, а потім поступово почало спадати, відкриваючи дві постаті.

Пейтон, вдивляючись у них, ледь чутно промовила:

— …Прю… Коул…

Всі завмерли. Губи Пайпер затремтіли. Їй так хотілося кинутись до сестри, обійняти, відчути, що вона знову поруч, але щось стримало її.

Прю стояла велична й спокійна, погляд її був водночас твердим і теплим.

— Я заборонила, — повторила вона вже чіткіше, звертаючись до Фібі.

Фібі дивилась на сестру широко відкритими очима, але швидко перевела погляд на того, хто стояв поруч з нею. І коли її очі зупинились на Коулові, вираз обличчя змінився: вона скривилася від злості.

Коул стояв поруч із Прю, його обличчя було серйозним. Він обперся на двері і нічого не казав, тільки спрямував погляд на Пейтон.

Прю вдихнула, і її голос пролунав твердо:

— Все, що відбувається… не випадковість, — Прю подивилась на Пейтон, — Все добре, люба! Тобі немає чого хвилюватись.

Запала глибока тиша — кожен чекав відповіді, яку могли дати тільки Прю та Коул.

Пейтон порушила тишу збиваним голосом:

— Я не знаю, хто ви такі… і що тут відбувається. Але це… це занадто! Я йду звідси.

Вона мовчки пройшла повз Прю та Коула, стараючись не зустрічатися з ними поглядом. Її кроки луною віддавались у старовинному коридорі. Батьки дівчини лише провели її поглядом, даючи все переосмислити.

Мелінда кинулась за нею:

— Почекай! Пейтон! — схопивши її за руку.

Дівчина зупинилась на мить, погляд її був повний розгубленості та страху. Але за мить вона рвучко вирвала руку й кинулась далі. Вийшовши за двері, грюкнула ними так, що стіни задрижали.

В оранжереї після кількох секунд Прю зітхнула й мовила твердо:

— Їй зараз краще побути на самоті.

Лео, насупивши брови звернувся до Прю:

— Ти не хочеш нічого пояснити? —його погляд перескочив на Коула. — І чому ти, Коул, разом з Прю зісферився сюди?

Фібі відчувала, як її серце шалено калатає, і раптом вирвалося:

— Чому ти не з’являлася всі ці роки? — вона глянула на старшу сестру, очі її блищали слізьми.

— Це довга історія… — опустивши очі вниз почала Прю, але її перебили.

Фібі вказала на Коула, очі палали гнівом:

— Чому він з тобою?

Коул, не втративши холоднокровності, всівся на крісло яке було поруч, недбало закинув ногу на ногу, схрестив руки на грудях. Його губи розтягнулись у знайомій самовпевненій усмішці:

— А ти не рада мене бачити?

Фібі видихнула, закотила очі й в’їдливо відповіла:

— Я тебе взагалі не хочу бачити.

— Фібі! Досить! — різко обірвала Пайпер. Її голос затремтів, вона ледве тримала себе в руках.

Вона повільно підійшла до Прю. Страх і радість змішались у її очах. І раптом Пайпер кинулась до сестри міцно її обійнявши.

— Я так довго чекала цієї миті… — прошепотіла вона, зариваючись обличчям у плече Прю.

Прю відповіла обіймами, її очі наповнились слізьми, але вона посміхалась.

Фібі, розчулена до глибини душі, не витримала й також підійшла ближче. Вона пригорнулась до старших сестер, і трійця знову була разом, знову «Сила трьох» як у старі часи  у простому родинному жесті.

Прю, відпустивши однією рукою Пайпер, простягнула її до Фібі, пригорнувши обох сестер одразу.

Лише Пейдж стояла осторонь, поруч із Лео, відчуваючи себе зайвою у цій емоційній хвилі.

Коли сльози трохи вщухли, Фібі витерла обличчя.

Тоді Лео зробивши кроки вперед, його усмішка була світлою, майже дитячою. Він дивився на Прю з теплом та обійняв її. Відпускаючи він подивився на Коула:

— Можна тебе на хвилинку? — звернувся він до нього.

Коул піднявся, обережно погладив Прю по руці, мов даючи зрозуміти, що все гаразд, і пішов за Лео у вітальню.

Пайпер, ще витираючи очі, підійшла до Пейдж. Поклала руку їй на плече й ніжно стиснула.

— Прю… ми маємо тебе познайомити.

Прю здивовано подивилась у бік молодої жінки, яка стояла трохи осторонь, ніби не наважуючись підійти.

— Це Пейдж, — промовила Пайпер з усмішкою. — Вона наша рідна сестра… по мамі.

Погляди Прю й Пейдж зустрілись. В обох в очах була невпевненість, подив і цілий океан запитань.

— Ще одна “П”.. — ледь чутно промовила Прю.

Між ними зависла мить тиші, повна значення.

У вітальні панувала напружена розмова. Потріскування старого годинника на камінній полиці зрідка перебивало діалог. Лео сидів на дивані, нахилившись трохи вперед, лікті сперті на коліна. Його очі не зводили погляду з Коула, який сидів розвалившись у кріслі, мовби розмова не мала для нього жодної ваги.

— Розкажи мені, хто та дівчина? — запитав Лео, голос його звучав твердо. — І як вона стосується Прю та цього пророцтва?

Коул нахилився трохи вперед, їхні обличчя опинилися близько. Його голос був холодним, майже відстороненим:

— Пейтон — наша донька. Вона і є пророцтво.

Вимовивши це, Коул відкинувся назад, розвалившись у кріслі. Лео затамував подих, його очі розширилися від почутого. Він завмер, намагаючись усвідомити слова, які щойно пролунали.

Коул повів пальцем по бильцю крісла, ніби щось малюючи, і продовжив рівним тоном:

— Після смерті, Прю стала Хранителькою рівноваги. А я — її посланцем.

— Що?.. — Лео перепитав не вірячи своїм вухам.

Коул перевів на нього погляд, очі його палали серйозністю:

— Я не закінчив. Коли ми почали працювати разом… я закохався. Розумієш? Як колись у Фібі. Але як би це грубо не звучало, Прю я покохав більше.