Розділ 10

Пейтон відчула, як у грудях щось тремтіло. Вона відвернулась, щоб приховати усмішку:

— Дурник…

Другий рік у UCLA став для Пейтон часом відкриттів: вона не тільки вдосконалювалася як журналістка, а й відкривала нове хобі — фотографію. А ще — відчувала, що поруч із Алексом у її серці зароджується щось більше, ніж дружба.

Ввечері після роботи в редакції, Алекс проводжав Пейтон додому, але на півдорозі, стоячи під ліхтарем, він несміливо сказав:

— Слухай… може, зайдеш до мене? Просто… фільм подивимось.

Пейтон почервоніла, але відповіла:

— Добре…

Квартира Алекса була невелика, притаманна гуртожитку але затишна— книжки на полицях, кілька рамок з його фотографіями на стінах і два ліжка— для нього і для сусіда. У його квартирі вони справді почали дивитися фільм, проте погляди, сміх і випадкові дотики швидко розчинили незручність. Вони обоє ніяковіли, але бажання було сильнішим. Це стало їхнім першим досвідом близькості — ніжним, але водночас палким.

Після цього Алекс мовчки узяв її за руку і довів до дому. Перед дверима він поцілував її в губи.

— Добраніч, — тихо промовив він, усміхаючись.

— Добраніч, — відповіла Пейтон, ще не вірячи, що все це відбувається з нею.

Відчинивши двері, Пейтон застигла: у темній кімнаті стояла Меган. Її очі палахкотіли гнівом.

— То ось куди ти пропала, — з іронією сказала вона. — Думаєш, я не бачила? Ви цілувались прямо під вікном!

Пейтон зніяковіла, поклавши сумку на стіл.

— Меган… послухай, я не розумію, тобі подобається Алекс? Вибач, я не знала….

Меган розлючено засміялась:

— Не знала? Брехня! Ти забрала його в мене!

Вона кинулась на Пейтон, збивши з ніг. Її руки здавлювали горло так сильно, що Пейтон захрипіла.

— Відпусти… мене… — вирвалася з її рота.

У паніці Пейтон схопила Меган за обличчя — і раптом шкіра злізла під її долонею. Відкрилася справжня сутність: спотворене зміїне лице, з гострими зубами й пласким носом.

— Що ти таке?! — закричала Пейтон.

— Твоя смерть, відьмо! — прошипіла Меган і кинула її до стіни. Пейтон вдарилася спиною, повітря вибило з грудей.

І тут, від страху й відчаю, з її долоні вирвалась яскрава куля енергії. Вона влучила прямо в груди Меган.

— Ні-і-і!!! — заверещала та, горячи в світлій енергії. Її тіло розсипалося попелом.

Від тіла Меган спалахнув килим, вогонь швидко пішов стінами. Дим та полум'я заповнили кімнату, очі Пейтон сльозилися. Вона притисла руку до рота й, тримаючись за стіни, вибігла надвір.

На вулиці вже зібралися люди, сусіди дивились на вогонь, викликали пожежників.

— Там дівчина була! — вигукнула якась жінка.

— Це ж вона! — вказав чоловік на Пейтон, яка вийшла, кашляючи.

Пейтон стояла серед натовпу, ще не вірячи в те, що сталося.

Пожежні машини з сиренами перекривали вулицю, червоні вогні миготіли в нічному димному повітрі. Полум’я вже стихало, пожежники гасили останні язики вогню, а поліція відганяла зівак.

Пейтон, загорнута у теплу ковдру, сиділа біля пожежної машини. Її обличчя було закіптюжене, волосся розкуйовджене, а руки ще тремтіли. Вона намагалася зібратися з думками.

До неї підійшов кремезний шериф з блокнотом у руках:

— Дівчино, ви мешкаєте тут? — спитав він рівним голосом.

— Так… так, це моя квартира… — проковтнувши клубок у горлі відповіла Пейтон.

— Розкажіть, що сталося. Ви були всередині?

Пейтон на мить заплющила очі, перш ніж відповісти:

— Ми з Меган… моєю сусідкою… посварилися. Вона гримнула дверима і пішла. Потім я відчула запах диму. Все було так швидко… я ледве встигла вибігти. — її голос зривався, але брехня звучала переконливо.

Шериф кивнув, роблячи нотатки.

— Зрозуміло! Якщо згадаєте щось важливе — дзвоніть. Ми ще перевіримо, що стало причиною займання.

І тут раптом крізь натовп прорвався Алекс. Він схопив Пейтон за плечі, його очі були налякані:

— Я щойно дізнався! Ти як? — він говорив збентежено й задихано.

— Жива… — прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози.

Алекс глянув на шерифа:

— Вибачте, сер. Можна я відведу її до себе? Вона вся на нервах, їй треба спокій.

Шериф знизав плечима:

— Можете йти. 

Алекс притиснув Пейтон до себе, обійняв так, ніби боявся відпустити.

— Ходімо, — тихо сказав він. — Все буде добре.

Він поцілував її в скроню, загорнув ковдру міцніше і повів у напрямку свого гуртожитку. Дим, галас і гул сирен залишався позаду, а Пейтон ішла поруч з Алексом, намагаючись викинути з голови думки.

Вже в гуртожитку, він посадив Пейтон біля столу, поставив перед нею склянку води.

— Ти вся тремтиш, — тихо промовив він, торкаючись її рук. — Боже, як же я злякався… Я думав, що втрачу тебе.

Пейтон опустила погляд у склянку. Її губи ще здригалися.

— Алекс… — почала вона, але голос затремтів. — Там сталося дещо, про що я… я навіть не знаю, як сказати.

Він сів поруч, взяв її за руку.

— Говори. Я вислухаю все.

Вона глибоко вдихнула, але в грудях стискало:

— Це була не просто пожежа. Меган… вона напала на мене. Але вона була… не людиною. Її обличчя… — Пейтон злякано затулила очі долонями. — Воно зсунулося, злізло, і під ним було щось жахливе. Наче… змія.

Алекс мовчав кілька секунд, розгублений.

— Ти маєш на увазі… маску? Грим? Може, вона щось прийняла?

— Ні! — вигукнула Пейтон різкіше, ніж хотіла. — Ти думаєш, я б вигадувала?! Я бачила це! Я відчувала її руки на шиї! Я… я зробила щось, чого сама не розумію, і вона згоріла прямо переді мною!

В кімнаті запала тиша, яку порушував лише далекий шум сирен. Алекс повільно вдихнув і нахилився ближче.

— Послухай… я вірю, що ти щось бачила. Але ти зараз у шоці, ти могла…

— Ти не віриш мені, — гірко перебила Пейтон, відштовхнувши його руку. — Я б не повірила.

— Ні, — він схопив її знову. — Я просто хочу зрозуміти. Я бачу, що ти не вигадуєш. Твої очі… — він торкнувся її щоки. — Ти налякана до кісток. Я з тобою, добре? Навіть якщо це звучить… божевільно.