Розділ 3

Він зробив крок ближче, пальці легенько торкнулися її руки. Коул притиснув її до холодної стіни, його губи знайшли її губи у пристрасному поцілунку. Прю заплющила очі, і всі страхи, сумніви, образи — зникли.

Її руки міцно обвили його шию. Вона відчувала силу його обіймів, тепло його тіла, і вперше не відштовхнула, а віддалася. Її рухи стали сміливішими: вона підштовхнула його до крісла, сама опустила його вниз і сіла на коліна Коула, обіймаючи, немов боялася відпустити, Коул в той час провів однією рукою по волоссю Прю, схвативши ніжно пасмо тримав його а іншою розстібав з неї одяг.

Між ними вже не було небесних наказів, пророцтв чи місій. Була лише вона й він. Двоє тих, кого доля колись розкидала по різні боки світла і темряви, а тепер з’єднала.

Їх огорнуло бажання, але за ним стояло щось більше — довіра, якої Прю ніколи не відчувала до Коула раніше. Вони втратили лік часу, бо саме ця ніч стала їхньою — ніч, коли ворог і союзник перестали існувати, а залишилися лише чоловік і жінка, що нарешті знайшли одне одного.

Світло ранкового сонця пробивалося крізь напіввідкриті жалюзі. Тиша квартири була наповнена лише шурхотом легкого вітру, що заходив із відчиненого вікна.

Прю повільно розплющила очі. Вона лежала у м’якому ліжку, відчуваючи тепло ковдри на голому тілі. Перевернувшись на бік, вона побачила Коула, який ще спав. Його обличчя виглядало спокійним, майже невинним — зовсім не схожим на того чоловіка, котрим він був колись.

Прю на мить завмерла. В її свідомості боролися думки: «Він колишній демон… колишній чоловік моєї сестри… але зараз він мій союзник. І… я дозволила собі закохатися в нього».

Вона тихо сіла на край ліжка, притримуючи ковдру біля грудей. Подивилася у вікно — і раптом відчула дивний легкий поштовх усередині. Немов хвиля тепла пройшла крізь її тіло. Серце завмерло.

— «Що це?.. Невже… я можу так швидко  бути... вагітною?»

Прю провела рукою по животі, не знаючи, боятися чи радіти цій думці. Її обличчя відобразило сум’яття, тривогу й водночас незрозуміле тепло.

Позаду почувся рух. Коул прокинувся й тихо підвівся. Він підійшов до неї ззаду й м’яко обійняв, притиснувши до себе. Його руки були теплі, сильні, а обійми — захисні.

— Доброго ранку, — прошепотів він біля її вуха.

Прю не відповіла одразу. Легкий вітер із вікна грався її темним волоссям, і кілька пасм торкнулися лиця Коула. Він нахилився ще ближче, вдихнувши її аромат, немов боявся втратити цю мить.

Прю заплющила очі, відчуваючи, як серце б’ється швидше. Вона знала, що попереду їх чекають питання, небезпеки, можливо — навіть осуд сестер. Але зараз, у цих руках, вона вперше відчувала не тягар відповідальності, а просте жіноче щастя.

Вона поклала свою руку поверх його долоні й тихо сказала:

— Коул… все змінилося.

Він ніжно поцілував її у волосся.

— І знаєш, Прю, я не хочу, щоб це колись закінчилось.

Вона всміхнулася крізь тривогу, притулившись до нього ще ближче. Десь глибоко всередині залишалося питання — «чи це справді нове життя зароджується в мені?» — але відповідь чекала попереду.

А зараз був тільки ранок, вітер, і він поруч.

Коул раптово підвівся з ліжка, швидко почав одягати свій темний костюм. Його обличчя було зосередженим.

— Прю, одягайся. — Його голос звучав твердо. — Щось не так. Я відчуваю тривогу.

Прю мовчки піднялась і натягнула вузькі чорні шкіряні штани, облягаючий топ і коротку куртку, що підкреслювали її силу та стиль. Вона заклала волосся за вуха й глянула на Коула.

— Ти думаєш, демон? — запитала вона.

Коул злегка хитнув головою.

— Не знаю. Але воно близько.

У цей момент двері квартири відчинилися, і всередину ступила молода дівчина років двадцяти. Вона несла в руках ключі, які випали на підлогу, щойно її очі зустріли незнайомців.

— Хто ви?! — вигукнула вона, відступаючи назад. — Як ви сюди потрапили?!

— Вибач, — сказала Прю, піднявши руки вгору. — Це помилка. Ми... випадково сюди потрапили.

— Випадково? — дівчина скривилася. — Це моя квартира!

Коул зробив крок уперед, намагаючись говорити спокійно:

— Ми не хочемо тобі зла. Просто... помилка.

Та раптом повітря стало густішим, ніби погасло світло. У кутку кімнати згустилася чорна тінь. Із неї повільно вийшла постать — високий чоловік із чорними крилами за спиною, одягнений у темну мантію. Його очі світилися холодним сріблом.

— Нарешті, — його голос пролунав, немов подих могили. — Її душа належить мені.

Дівчина закричала й відступила до стіни.

— Що це?! Хто він?!

Прю інстинктивно стала перед нею, дивлячись прямо на янгола.

— Вона під нашим захистом!

Чорний янгол нахилив голову, розглядаючи її.

— Захист? Людська жінка не здатна змінити угоду. Її життя віддане давно.

Коул виступив уперед, його голос був спокійним та врівноваженим:

— Ти помиляєшся. Вона ще має шанс.

Прю кинула на Коула швидкий погляд.

— Але шкода, твій вже добігає кінця, — з жалем та гумором, промовив Коул до янгола. — Тож, бувай.

Чорний янгол примружився, його крила здригнулися.

— Ви хто такі?

— Рівновага, — холодно кинула Прю.

У цю мить, з долонь Коула вирвалося яскраве світло прямісінько у чорного янгола. Той захитався, крила розкрилися в шаленому тріпотінні що розривали кімнату.

Прю використала момент, немов намалювала долонею коло в повітрі. Яскраве коло збільшилося, затягуючи чорного янгола.

Дівчина, ще не розуміючи нічого, затулила голову руками й стиснулася в кутку.

— Коул! — вигукнула Прю. — Відпускай його!

Коул відпустив постать, зімкнувши свої долоні в кулаки. Чорний янгол заревів, але вже було пізно — Прю легкою ходою долоні закинула янгола у коло. Зойк і шелест крил розчинилися у повітрі і коло нарешті зникло.

У кімнаті настала тиша.

Дівчина злякано дивилася на них.

— Ви... хто ви такі?

Прю вдихнула глибше, а тоді лише промовила:

— Просто ті, хто опинився тут вчасно.