Розділ 1

Прю відчула холодну дерев’яну підлогу під руками, коли повільно підвелася. Веранду осявало сонячне світло, але воно було іншим — теплішим, чистішим, ніби кожен промінь світив напряму в її душу. 

Шпалери, меблі, навіть пил у повітрі здавалися більш живими, насиченими барвами. Наче світ перейшов у іншу площину, де реальність і мрія злилися воєдино. Вона покликала сестер, ступила кілька кроків до вітальні — і її серце завмерло.

У кріслі, спокійно та велично, сиділа Ґремс. Її погляд був лагідним, але водночас сповненим глибинної мудрості. На сусідньому кріслі — Патті, така ж жива й прекрасна, як у спогадах, ніби роки і смерть нічого не значили.

Патті піднялася і швидко підійшла, обійнявши доньку так міцно, що Прю відчула тепло й силу її рук, відчуття, яке вже давно здалося забутим.

— Ласкаво прошу додому, люба, — прошепотіла вона. 

Ґремс уважно дивилася на Прю й сказала твердо, але з ніжністю:

— Пруденс, тільки не хвилюйся. Так мало статися… заради пророцтва.

— Якого пророцтва? — збентежено запитала Прю.

Патті ледь усміхнулася, але в її очах світилося щось невимовно серйозне:

— Повір, ще не час. Незабаром ти все дізнаєшся.

Вона легенько торкнулася пальцями руки доньки. І в ту ж мить світ навколо розчинився.

На небесах панувала тиша, легкий сяючий туман огортав усе навколо. Прю стояла перед Радою Старійшин. Її серце ще пам’ятало біль і холод останньої битви, але тепер перед нею була зовсім інша реальність — спокій і світло.

Головний Старійшина ступив уперед, його голос лунав глибоко й урочисто:

— Прю Галлівелл, твоя жертва заради родини була великою. Ти віддала найдорожче — своє життя, аби твої сестри могли жити далі й боронити добро. Тому ми пропонуємо тобі високу честь.

Прю опустила погляд, її очі блиснули сумом.

— Я не хочу честі, — тихо відповіла вона. — Я хочу бути поряд із мамою… і Ґремс. Я віддала своє життя заради них і сестер. Хіба це не достатньо?

Старійшини перезирнулись, і головний, злегка нахилившись уперед, сказав твердо:

— Тобі ще не час відійти у вічність. Твоє призначення ще не виконане.

Прю зітхнула, відчуваючи, як хвиля протесту піднімається в грудях.

— А що ви хочете від мене? Я вже зробила все, що могла.

У цю мить позаду головного Старійшини з’явилася знайома постать. Темний силует поволі вийшов із сяючого світла. Прю застигла, серце наче зупинилося.

— Коул?.. — її голос затремтів.

Він дивився на неї спокійно, з тією ж легкою сумною усмішкою, яку вона пам’ятала.

— Він буде твоїм посланцем, — проголосив головний Старійшина. — Разом ви зможете підтримувати рівновагу. А через нього ти зможеш допомагати своїм сестрам і племінникам.

Прю здивовано відступила на крок.

— Коул? Дякую, але мені не потрібна допомога демона.

Коул підняв руку, зупиняючи її слова.

— Я не той, ким був колись, Прю, — тихо сказав він. — Мені дали другий шанс. Ми з тобою можемо зробити те, чого не зміг би ніхто інший.

Вона вдивлялася в нього, намагаючись відчути, чи правдиві його слова.

— Я не знаю, чи зможу довіряти тобі, — промовила вона.

Коул кивнув, його очі світилися щирістю:

— І не прошу тебе вірити одразу. Просто дозволь мені бути поруч.

Головний Старійшина додав:

— Ти — Хранитель Рівноваги. А він — твій провідник у світі, де світло й темрява постійно переплітаються. Разом ви зможете захистити тих, кого любиш.

Прю стояла мовчки, борючись із собою. Але думка про сестер, про майбутнє маленьких племінників змусила її серце пом’якшати. Вона зітхнула й прошепотіла:

— Добре. Але все це — заради них.

Коул усміхнувся трохи тепліше й прошепотів так, щоб чула лише вона:

— І цього досить…

У величній залі, де стіни сяяли м’яким світлом від тисяч магічних символів, панувала тиша. Лише приглушене мерехтіння сфер, що плавали під куполом, наповнювало простір відчуттям вічності.

Старійшина, вбраний у світлу мантію, підійшов до Прю. Його рухи були величні й урочисті. Простягнувши руку, він закликав силу — над долонею з’явилися дві світлі сфери, які закрутилися у спіраль, виблискуючи, наче живі.

Інші Старійшини водночас підняли голови до небес і здійняли руки вгору. Над ними розгорнулося сяйво, схоже на зоряне небо, що розширювалося й переливалося, ніби саме космос благословляв новий союз. Їхні голоси заговорили одночасно, стародавньою мовою, і кожне слово відлунювало, наче закляття.

Сфери, що тримав Старійшина, злетіли до Прю. У польоті вони перепліталися між собою, народжуючи нові іскри — золоті та срібні нитки магії, що нагадували зоряний пил. Коли вони увійшли в її тіло, залу осяяло яскраве біле світло, яке розтікалося по стінах, перетворюючи їх на дзеркала нескінченної енергії.

Прю розправила плечі — і в цю мить її очі стали цілком білими, сяючи силою, якої не знала навіть вона сама. Навколо її долонь почали обертатися прозорі хвилі енергії, що то згущувалися у світлові крила, то розсипалися на іскри. На мить повітря довкола здригнулося — й вона відчула, що може керувати потоком часу: зупиняти його або прискорювати.

Світло поступово згасло. Очі Прю знову стали звичними, але в них тепер сяяла нова міць — холодна й чиста, як сама рівновага.

— Тепер у тебе нова сила, — впевнено промовив Старійшина. Його голос лунав урочисто, але й тепло. 

— Ти більше не Чародійка. Ти стала Хранителькою Рівноваги. Ти можеш сферитися… але й більше — керувати світлом, часом і гармонією світу.

Прю подивилася на свої руки, де ще залишалися відблиски світла. У глибині її серця відлунювало нове відчуття: сила, що не належала ні добру, ні злу, а була понад ними.

Прю подивилася на свої руки, де ще залишалися відблиски світла. У глибині її серця відлунювало нове відчуття: сила, що не належала ні добру, ні злу, а була понад ними.

Тепер вона знала: її шлях почався з початку, але вже на іншому рівні — рівні тих, хто керує рівновагою всього світу. 

Коул пригадав у думках яким був його нелегкий шлях до цього: зала була огорнута темрявою з блідими відблисками вогню, немов саме повітря дихало пекельним злом . Коул стояв на колінах, знесилений після довгих і виснажливих випробувань. Його тіло було вкрито потом і кров’ю, але найбільше його гнітила вага власної темної спадщини, яку він намагався перемогти.