Розділ 48

Кілька хвилин ми з Арміном дивилися один на одного, схрестившись поглядами. Нарешті Лиходієв неохоче визнав:

– Та зрозумів я, що все, або майже все, що ти казала – правда. Ми давно не приділяли належної уваги проблемам звичайних людей. Розглядали лише шкоду, яку завдавали безневинним городянам обдаровані. Сама концепція служби нашого Ордена давно змінилася, а ми ніби зациклилися на тому, щоб якнайсильніше урізати права відьом і відьмаків. А виходить, що наші підопічні й самі непогано можуть одне одному життя псувати. Досить так суворо на мене дивитися, кохана. Для того ми тут і зібралися, щоб міняти самі основи нашого співіснування.

– Треба ж, – мало не засміялася, коли помітила, якими здивованими поглядами перекинулися мої співробітники, – а ти вмієш висловлюватися не менш пафосно, ніж твій татко.

– Арі, ну годі вже насміхатися. Ти принижуєш мій авторитет перед підлеглими.

– Гаразд, – змилувалася я на його прохання. – До речі, щодо підлеглих. Я думаю, що нам пора і перерву зробити. Зараз по домівках, а до п'ятої вечора всі повернемося. І з завтрашнього дня почнемо працювати з одинадцятої та... до скільки вийде. Молодь так до п'ятої вечора і приходитиме. Решту часу для роботи нехай визначають самі.

Невдоволене обличчя Арміна треба було бачити.

– Не думав же ти, – попередила я його обурення, – що ми по десять годин на день працюватимемо?

– Значить, мій робочий графік теж трохи зміниться, – одразу відповів підприємливий чоловік. – Я керівник, мені можна.

– Ось і керуй, – погодилася поступливо. – А ми додому.

– Я, мабуть, вас тут зачекаю, – невпевнено заперечив Іван. – Мені далеко добиратися.

– Якщо вже ти тепер у нашій команді, значить на тебе теж поширюється привілей по доставленню на робоче місце і назад, – пояснила я. – Тож користуйся. До речі, справа твоєї сусідки буде під номером "2".

Через пів години, ми з Петрусем входили в будинок Арміна, який тепер став і нашим домом. Коли я скинула куртку, взуття і попрямувала в кухню, фамільяр, що мовчав всю дорогу, раптом напружено запитав:

– Арі, що відбувається?

– Що саме тебе цікавить? Якщо те, що Лиходієв не приховував перед своїми, що в нас стосунки, то я не знала, що він збирався виставити їх напоказ.

– Я не про це, – заперечив фамільяр. – Щось трапилося, коли ми тільки увійшли до того інквізиторського гадючника? Ти не те щоб злякалася... Ну, не знаю, як сказати. У тебе такий приголомшений вираз обличчя був, ніби хтось тріснув тебе по голові чимось важким.

Я здивувалася.

– Ти не знаєш?

Відповіддю мені було багатозначне мовчання. Дивно, я не намагалася відгородитися від свого чотириногого друга, і все-таки він нічого не відчув.

– Зі мною знову розмовляв дух. Сказав, що я скоро дізнаюся про те, що мені належить знати. Або, щось таке. Точно, – не зважаючи на смішно відвислу щелепу Петрика, стала наливати воду в чайник, – я тоді якраз подумала, що непогано б погортати свій гримуар, і знайти щось про інквізиторів, тоді й почула його голос.

– Мені одному це здається підозрілим?

– Не одному, – запевнила я. – Але ж я не могла продовжувати розмову з ним у подібних обставинах?

– Не до добра це, – похмуро пробурмотіло поросятко і попрямувало до холодильника. Дуже сподіваюся, що фамільяр помиляється.

Тільки сподівалася я даремно. Як показав час, Петрусь мав рацію. Оскільки видалася вільна годинка, вирішила приготувати щось смачненьке до вечері. Не думаю, що можна чимось здивувати людину, для якої пообідати в ресторані, це так само просто, як з'їсти бутерброд, але я спробую.

Зробити два – три салати та спекти яблучний пиріг не складе ніяких труднощів. Розумію, що це не Бог знає що, але мені чомусь захотілося подбати про свого чоловіка. А те, що він саме мій, я переконуюся з кожним днем ​​все сильніше. Не сумніваюся, що й Армін теж відчуває такі почуття. Можливо, навіть сильніше та гостріше, ніж я.

Чи можна полюбити людину по-справжньому за такий короткий час, що ми знайомі з Лиходієвим? Думаю, що так. Але іноді мені здається, що мій особистий інквізитор почуває до мене щось більше, ніж просто кохання – якесь дивне тяжіння, чинити опір якому він не може.

Його намір негайно мчати до мене, коли він подумав, що я в ліжку не одна – тому показник. Навіть чітко усвідомлюючи, що нікого стороннього він, швидше за все, у мене вдома не виявить, готовий був одразу стрибнути в машину і провести кілька нічних годин у дорозі. Міг вломитися у двері, якби знадобилося, аби переконатися, що я в безпеці та належу тільки йому. Це лякало та захоплювало одночасно.

Чи нормальна така всепоглинуща пристрасть, яка стирає всі умовності, оголюючи справжні почуття. Чи безпечні почуття, які прив'язують міцніше за будь-який ланцюг? Не знаю, як пояснити, але здається, що те, що я маю незабаром дізнатися, стосується саме нас з Арміном і я майже впевнена, що новини мені навряд чи сподобаються.

Салати були готові, яблучний пиріг заповнив кухню божественним аромат кориці та яблук, а я швиденько навела порядок на кухні, і вже була одягнена, коли автомобільний сигнал поквапив мене. Микола, як і розпорядилася, першими забрав нас із Петрусем. Коли я підіймалася сходами, що вели до будівлі з таємничою вивіскою "КБРГУ", на майданчику ґанку вже чекав на мене Армін.

До призначеної години зібралися вже всі співробітники нового відділу. Ніхто з інквізиторів більше нашу команду не потурбував і ми дуже продуктивно попрацювали. Тому що справи у нас було одразу дві, довелося розділитися. Спочатку я хотіла доручити займатися родиною Муратових дівчатам, а сусідкою Петрова – чоловікам, але потім зустріла такий жалібний погляд Юліана, що мало не розсміялася, але все ж таки вирішила – гаразд, нехай хлопець працює разом зі своєю красунею. Аби це роботі не заважало. Сама буду приєднуватися туди, де знадобиться моя допомога.

Працівникам потрібно було зробити якісні фото кожного персонажа, про який буде згадка у справі. Ненав'язливо розпитати сусідів, записавши на диктофон бесіди, дізнатися про друзів та впливових осіб, які можуть втрутитися, якщо щось піде не так, як заплановано.