Розділ 41

Коли пролунав сигнал на перерву, я відразу ж відправила Петруся, щоб покликав моїх майбутніх підлеглих на співбесіду. Треба ж, як гордо це звучить – я проводитиму співбесіду! Насправді мені доведеться ще вмовляти, щоби мої захисники погодилися зі мною працювати. Далеко не кожен з обдарованих зважиться на службу в інквізиції.

У мене іншого вибору немає, Армін все одно від мене не відстане, то нехай уже я буду у нього під наглядом, чим він, взагалі, стеження за мною влаштує. Він на це цілком здатний.

Особливо я хвилювалася про згоду Христини, надто вже негативно вона налаштована щодо Лиходієва, але нічого, я сподіваюся, що все згодом устаканиться і в майбутньому з нас вийде цілком працездатний колектив.

П'ять хвилин потому в бібліотеці вже стояли всі троє студентів зі своїми фамільярами і на всі очі витріщалися на мене. Артем тільки посміювався, спостерігаючи, німу сцену. Найпершим відмер, звичайно ж, Юліан.

– Ні за що! – твердо припечатав він, притискаючи свою відьмочку до грудей. – Я не допущу, щоб Христина опинилася в оточенні неадекватних інквізиторів, здатних будь-якої миті завдати їй шкоди!

– А ти? – незворушно поцікавилася я? – Теж не ризикнеш використати такий рідкісний шанс, щоб довести, що ми анітрохи не гірші за цих зарозумілих задавак. Невже не захочеш застосувати на благо людям всі ті знання, які дала тобі академія?

Холодов розгубився. По ньому видно було, що він якраз не роздумуючи побіг би торувати непроторенні стежки, але ясно ж, що дівчина, якій він симпатизує, від нього не відстане. Такий вже у неї характер – рятувати всіх, кому необхідно, щоб його врятували.

Але найпершою погодилася, на мій подив, Ванда. Щоправда, спочатку вона делікатно поцікавилася:

– Аріянелло, я правильно розумію, що у вас особисті стосунки з Вищим інквізитором нашого міста?

– Можна й так сказати, – ухильно пересмикнула плечима. Не хотілося мені виносити приватні справи на огляд громадськості, але Соболь не задовольнилася такою відповіддю.

– Я не збираюся бігати містом, кричачи про ваші стосунки в гучномовець, але мені потрібно знати, у вас це, справді, серйозно?

– Настільки серйозно, що я вже переїхала до нього, – вирішила все-таки зізнатися. – Така відповідь тебе влаштовує?

– Більш ніж влаштовує, – кивнула вона головою й оголосила: – Я з вами.

– Тільки давай, будь ласка, на "ти". Нам працювати разом. Які можуть бути церемонії?

Фамільяр Ванди здивовано подивився на свою господиню, але промовчав. Вона спокійно йому пояснила:

– Якщо Лиходієв так настирливо вчепився в Аріянеллу, то не допустить, щоб хтось із її підлеглих постраждав.

– Христя? – я перевела запитальний погляд на молоду відьмочку.

– Могла б і не питати, – посміхнулася вона. – Я теж із тобою.

– Христино, – сердито підвищив голос Юліан. – Я...

– А ти мені не чоловік і не татко, щоб я тебе беззаперечно слухалася.

Холодов навіть не здивувався, тільки скривився, ніби в нього зуб раптово заболів.

– Сонечко, ти ж розумієш, що це небезпечно? Тобі там не місце.

– А тобі?

– Я інша справа. Я – чоловік, мені самою природою призначено бути захисником. Але як можна захистити тебе, якщо ти в перших рядах там, де заварюється якась каша?

Але Христина так твердо і непохитно подивилася на свого хлопця, що той тільки тяжко зітхнув.

– Можна подумати, що якби я був твоїм чоловіком, ти послухалася б.

– А тобі, як я бачу, дуже весело? – суворо запитала я, звертаючись до Артема, що явно розважався. Йому б ще відро попкорну в руки, щоб зовсім зручно було споглядати виставу.

– Еге ж, – його усмішка стала ще трохи ширшою, і він, не відриваючи глузливого погляду від Юліана, легко знизав плечима. – Я, наприклад, завжди за цікаву роботу, – відповів він спокійно. – Крім того, – новий бібліотекар багатозначно подивився на студента, – я весь час готовий до пригод. І, правду кажучи, люба майбутня родичко, мені цікаво було б поспостерігати, як ти спробуєш впоратися з цими недоростками.

Юліан, стиснувши кулаки, готував уже різку відповідь (як же, якийсь залітний мужик, хай і інквізитор, засумнівався в його сміливості), але Христина знову втрутилася.

– Я згодна, – сказала вона тихо, але впевнено.

Її хлопець здивовано обернувся, враз забувши про спалах злості. А дівчина продовжила, вперто не дивлячись на нього:

– Я розумію, що робота в інквізиції – це не прогулянка в саду з трояндами, але я впораюся. Принаймні постараюся впоратися.

Юліан, засмучений такою твердою заявою, відкрив рота, але нічого не зміг сказати. Він дивився то на Христину, то на мене, перетравлюючи почуте. Його фамільяр сердито рикнув, потім хапнув відьмочку за поділ сукні та потягнув на себе.

– Ш-ш-с… – нагадала про себе смарагдова змійка. – Ану, відпусти її, нахабний клубок шерсті.

Я зробила глибокий вдих, намагаючись стримати сміх. А вовк-то, як до пари своєму господареві, виявляється. Мабуть, повністю підтримує свого хазяїна у виборі подруги, не те, що мій фамільяр. У Петруся з Лиходієвим нелюбов виникла з першого погляду. Мені вдалося навіть не посміхнутися, хоч Артем і Валеріена вже відверто сміялися.

– Юліан, – м'яко сказала я, – мені чудово зрозумілі твої переживання. Віриш, я й сама побоююся, але ми, дійсно, працюватимемо під наглядом Арміна. Я впевнена, що він постарається не допустити, щоб нам загрожувала якась небезпека. Звітуватимемо теж тільки перед ним.

Юліан помовчав, роздивляючись свої руки. На його обличчі виразно позначилася боротьба почуттів. Нарешті він зітхнув і неохоче пробурчав:

– Добре, припустимо тобі я повірю, але раптом комусь із цих, – він недбало махнув головою в бік Артема, – спаде на думку, що можна спробувати принизити наших дівчат чи ще гірше?

– Якщо щось піде не так, – перебила я його, – ми всі разом будемо розв'язувати цю проблему. Ну що, ви згодні?

У результаті погодилися всі. Тепер справа залишалася за малим – змусити інквізиторів поважати обдарованих. Або принаймні хоча б нас, якщо не всіх.