Розділ 35

У салоні панувала тиша. Діти, бачачи, що мама нервується, теж не дуже поспішали радіти змінам у їхньому житті. Але рівно до того моменту, поки ми не дісталися місця призначення. Варто нам було опинитись у квартирі, як настрій у всіх різко пішов угору.

– До школи, щоправда, далеко, але трамвайна зупинка зовсім поряд, – пояснила я. – Хоч вставати вранці доведеться раніше, але я думаю, це варте того, щоб жити в теплі та добрі.

– Звичайно, варто! – вигукнула Полінка. – А телевізор нам можна вмикати?

– Можна, але після того, як зробите усі уроки. Насте, а ти чого мовчиш? Чи подобається тобі тут?

Але жінка тільки кивнула, її погляд так і залип на швейній машинці.

– Цим також можна користуватися?

– А ти вмієш шити? – зацікавилася я.

– Колись добре шила, мене бабуся вчила. Останні роки лише незначне щось робила – наприклад, якщо потрібно було відремонтувати одяг, штори підшити чи наволочки пошити.

– Значить, згадаєш усе, що знала, – підвела я підсумок і попрямувала до дверей. – Влаштовуйтесь.

Затримувати мене не стали, я швидко збігла сходами й вийшла на вулицю. Ауді стояла на протилежному боці вулиці, а поруч походжав Микола. Ти дивись, як його розібрало! Все ж таки любов з першого погляду існує. Підійшла і, не чекаючи навідних питань, одразу повідомила:

– Їм усе подобається.

Потім трохи подумала і запитала:

– Чи є поблизу магазин з доставленням?

Кмітливий чоловік вмить зрозумів до чого я хилю і засяяв, як нова копійка:

– Я сам все куплю і принесу, скажу, що від вас на новосілля.

– Ось і добре, – схвально кивнула, і зі спокійною совістю вирушила додому.

Залишок дня пройшов за звичайним сценарієм, а ввечері ми з Аміном знову розмовляли. Він дуже цікаво розповідав історії що з ним відбувалися, веселив смішними випадками зі студентського життя, а насамкінець розмови знову нагадав, щоб нікуди не лізла. Він приїде і все, що мене турбує, вирішить.

Вівторок і середа пройшли напрочуд тихо, правда, всі з нетерпінням чекали новин з Миргорода. Але жодних подій не траплялося, тому Михайлина трохи заспокоїлася і вже не пропонувала мені терміново повернуться до Костянтинова.

Сама я теж не дуже поспішала збирати валізи в дорогу. Ось дочекаюся, поки повернеться Лиходієв зі своєї поїздки, тоді й вирішуватиму, як чинити далі.

Випитувати в Арміна про новий договір я навіть не пробувала, а він теж не поспішав лякати мене будь-якими новинами. Я ж просто вдавала, що ні сном ні духом не знаю про зміни, які можуть прийти разом із підписанням дивного договору.

Увечері ми знову розмовляли з інквізитором. Розмовляли про все, що спадало на думку. Я поскаржилася, що академія раптово втратила бібліотекаря, викладача рунології й тарології та ще і я вже майже відпрацювала. Тітка зараз у нестямі від такого непорядку. Невже мені доведеться ще на якийсь час затриматися в академії?

– Арі, Вогнику ти мій яскравий, – тихо і проникливо шепотів Армін, коли я вже почала провалюватися в сон, – як же я сумую. Як хочу тебе обійняти та більше ніколи не відпускати. Знала б ти, на що я зважився, аби тільки ти зрозуміла, що заради тебе я здатний багато на що. Щоб ти визнала, що я саме той, хто тобі потрібен. Що саме я зможу дати тобі те, що не зможе дати ніхто інший.

А може, він нічого подібного і не казав? Може, все це мені лише наснилося?

Наступний ранок прийшов з дощем, вітром і зниженням температури. Зрозуміло, що вже майже листопад, але так хочеться надихатися перед зимою теплими лагідними днями. Проте осінь цього року зовсім не тішить гарною погодою.

Вирішила порадувати себе сама. Одягла вузькі штани теплого коричневого кольору та об'ємний пухнастий жовтий светр. Ну ось! Чим не сонечко? Ще й намисто з червоного бурштину одягла, яке мені від бабусі дісталося. От і все. І собі настрій підняла, і в академії замість сонця буду.

Петрусь відмовився підіймати свій настрій разом зі мною і всю дорогу до навчального закладу похмуро цокав копитами мокрим асфальтом. Фамільяри на застуду не хворіють, але теж віддають перевагу сонячній і теплій погоді.

До бібліотечного приміщення ми з кабанчиком увійшли майже перед закінченням першої пари. Я зняла куртку і постала перед начальницею вся така сонячна-сонячна!

– Ти схожа на курча-переростка, – спустила мене з небес на землю Валеріена.

– А ти – на білобрису демоницю, – відбила я.

Ференц лишень гордо задерла підборіддя, хизуючись блискучими рогами.

Я навіть сама запишалася. Це ж треба, яку якісну ілюзію наклала зі злості. Досі тримається. А Валеріені несподівано сподобався новий стиль, от вона і красується тепер перед усією академією. Поки ми сперечалися, почалася перерва. Петрик, позіхаючи, вирушив на крісло до Сільвера, бібліотекарка принесла на свій стіл кілька книг, які мали особливий попит, я перемістила журнали, які хтось розсіяно запхав зовсім на інший стелаж, а потім двері відчинилися і перший студент поспішив до нас, щоб узяти потрібну йому літературу. Я вже видала підручники декільком учням, коли в коридорі виник якийсь дивний гул, а потім двері різко відчинилися і в бібліотеку влетіла злякана Христина. Усі присутні здивовано подивилися на неї.

– Там... Там, – задихаючись від швидкого бігу, видавила дівчина. – Там інквізитори!

Бібліотека вмить спорожніла. Хто з обдарованих, при здоровому глузді, захоче зайвий раз перетинатися з інквізитором?

– Їх там що, більше, ніж один? – уточнила Валеріена і піднялася. Я на автоматі махнула рукою в її бік, повертаючи начальниці звичайний вигляд, від гріха якомога далі, і теж подивилася на дівчину. Зеленоока відьмочка вже ледь зубами не цокала.

– А що, коли вони вже довідалися, що в нас несподівано така сильна відьма з'явилася і заберуть тебе?

– За що? – легковажно поцікавилася я, хоча, чесно кажучи, причин було чимало. Але ніхто про них не знав, окрім Арміна, звісно. А в ньому я чомусь була впевнена. Він не зрадить.