Розділ 33

Перерва закінчилася і почалася наступна пара. Я розставила літературу, що повернули студенти, по місцях і тільки тоді звернула увагу, що за стелажами, в одному з крісел, що стояли біля стіни, сплять обидва наші фамільяри. Цікаво, коли вони встигли порозумітися? Здивовано оглянула незвичну композицію і покликала:

– Петрусю, я до ректора зараз. Ти зі мною?

Мій помічник розплющив одне око, навіть не підводячи голови, і ліниво поцікавився:

– Я тобі потрібний там?

– Та ніби ні.

– Тоді я ще поваляюся.

Я вже прямувала до дверей, коли мене зупинив глузливий голос Валеріени:

– Як там Вищий поживає? Щасливий, мабуть, що ти змилостивилася над ним настільки, щоб впустити у власне ліжко?

Від подиву я мало не спіткнулася на рівному місці.

– З чого ти взяла, що зі мною був саме інквізитор?

– А хто ще міг бути?

– Чи мало чоловіків на білому світі? – загадково промовила я. – Навіть Михайлина не запідозрила мене у зв'язку з Вищим інквізитором, а ти раптом одразу подумала на Лиходієва.

– Тому що ректорка не бачила, яким поглядом обдарував тебе цей мужик, а я бачила. А оскільки ти виявилася не такою вже й дурненькою, як зовсім ще недавно всі думали, то я впевнена, ти не стала б наражати когось з обдарованих на небезпеку. Цей інквізитор не вибачить зазіхання стороннього чоловіка на жінку, яку вже вважає своєю.

– Гаразд, – змирилася я з тим, що хтось здогадався про мій секрет. – Ти вгадала, я справді була з ним, – помітивши, що бібліотекарка вже відкрила рота, щоб ще щось запитати, я її випередила:

– Якщо ти зараз запитаєш, який Лиходієв у ліжку, то ризикуєш отримати не смертельне, але дуже шкідливе прокляття.

– Яке саме? – зацікавилася вона.

– Можу зробити так, що волосся на голові випаде, а там де воно зазвичай не росте, виросте довге і кущисте.

– Ти, справді, таке зумієш зробити?

– Хочеш перевірити?

– Гаразд, здаюся!

Я посміхнулася і пішла далі, а вже біля дверей до мене долинуло:

– Подумаєш, який страшний секрет. Не хочеш, не кажи, спитаю у Лиходієва сама, коли він сюди заявиться. Ми ж можемо цілком мило поворкувати?

Дивна, ірраціональна лють піднялася в мене всередині. Я різко розвернулась і зло примружившись, вдавано спокійно поцікавилася:

– Що ти сказала?

– Нічого, – невинно відповіла Валеріена. – Просто вголос подумала.

Не встигла я схаменутися, як у моїй голові виникли слова заклинання, а рука, наче сама собою, зробила пас. Ревнощі – неприємне почуття. Тепер я можу точно уявити, що відчув мій інквізитор, коли вирішив, що в нього з'явився суперник.

Валеріена охнула і її руки піднялися до голови. Не встигла вона полегшено зітхнути, відчувши в долонях своє дорогоцінне волосся, як кинувши погляд на білий локон, гаркнула на всю бібліотеку:

– Блондинка? Ти мене зробила білявкою?

– Рогатою білявкою, – уїдливо поправила я і знову повернулася до дверей.

Не встигла взятися за ручку, як двері відчинилися самі й ректорка, власною персоною, переступила поріг бібліотеки.

– Що тут відбувається?

– А тут щось відбувається? – ледве стримуючи сміх, запитала я.

– Ференц, ти чому з рогами? – Михайлина зацікавлено оглянула білі локони та чорні, блискучі, ніби лаковані штиблети, ріжки, на голові бібліотекарки.

– Вирішила змінити імідж, – кинувши на мене сердитий погляд, відрапортувала Валеріена. – Мені личить такий прикид?

– Не думаю, – з сумнівом промовила Гайворонська старша. – Але, головне, щоб тобі подобалося. – Арі, – це вже до мене. – Ти ще не передумала їхати з Березня?

– Поки не знаю, – я підозріло подивилася на тітоньку. – Умовляти будеш?

– Ні, не буду, – приголомшила мене Михайлина. – Якщо ти твердо вирішила, то їдь, не буду затримувати тебе. Допрацюєш до кінця тижня і можеш бути вільною.

Ми з Валеріеною здивовано поглянули на керівницю.

– Знайшлася мені заміна? – поцікавилася Ференц.

– Ні, знайшлися неприємності на нашу голову.

– У якому сенсі? Начебто нічого не віщувало.

– Я сама майже нічого не знаю, але щось відбувається. Інквізиція знову якусь капость нам готує.

Я одразу згадала про Лиходієва. Він мені й словом не натякнув на будь-які зміни у відносинах з обдарованими. Невже нічого не знав? Чи приховав навмисно? Чомусь не хотілося думати про нього погано.

– Звідки це відомо? – запитала я.

– У Маргарити, моєї приятельки, двоюрідна сестра перебуває в Миргородському Ковені, вона телефоном попередила, що на нас чекають якісь зміни. На завтра їхню Верховну та ще двох відьом запросили на зустріч із Вищим інквізитором. Говорять, що той готує якийсь договір.

– Можливо, вони нарешті зрозуміли, що не всі відьми – зло, і вирішили пом'якшити свої закони?

– Авжеж, від них чекати хороших новин, тільки час гаяти. Ось я і думаю, що тепер тобі вдома буде спокійніше. Все-таки, той, хто сильніший, завжди під більш ретельним наглядом. А у вас там лише один Вищий і є, не те, що тут – два десятки інквізиторів.

– Так тут і обдарованих у сотні разів більше, ніж у Костянтинові.

– Не має значення, головне, що тут і інквізиторів, як собак нерізаних.

– Пані ректор, я думаю, хвилюватися ще передчасно, – погодилася зі мною бібліотекарка. – Ніхто поки що не знає, що вони там пропонувати збираються. У крайньому разі, ніхто не може змусити Верховну відьму області щось підписати, якщо вона цього не захоче. Нині не середньовіччя.

– Валеріено, ти, зараз, взагалі, про що говориш? Ви, звісно, не в курсі, ці відомості не особливо поширюються серед обдарованих, але тільки цього року було заблоковано дар у трьох відьом, минулого року – у двох, позаминулого – у чотирьох. І це лише у нашій області.

Я сіпнулася і злякано подивилася на тітку. Одна річ, припускати, що таке десь відбувається, інша – точно знати.

– Зрозуміло, що відьми у жодному разі не святі, але я не думаю, що всі ті жінки були злочинницями.