Розділ 23

Ми гуляли, напевно, близько години, обговорюючи все, що вдалося випитати в Анастасії.

Спочатку вона взагалі не хотіла нічого говорити про своє життя. Ми просто пили чай і після кількох питань ні про що і таких самих відповідей, Армін не витримав і прямо запитав, чому так трапилося, що Настя з дітьми опинилася в таких жалюгідних умовах і отримав у відповідь запевнення, що все це тимчасово і скоро зміниться. Лиходієв розгубився і зніяковіло глянув на мене. Ну що, поговорив відверто, самовпевнений інквізитор?

Насміхатися з цього приводу я не стала. Допила чай і підвелася.

– Настю, нам би пошептатися, – запропонувала я, рішуче дістаючи мобільник. – А діти поки що мультики подивляться. Арміне, перенеси стільці на кухню, будь ласка, а ми поки що стіл до ліжка посунемо.

Радості дітлахів не було межі, і за секунду вони всі рядком вже сиділи на ліжку. Поруч примостився, хитро поблискуючи очима-намистинками, мій фамільяр. Він наглядатиме, щоб ніхто з малих не вирішив підслухати одкровення своєї матері.

– У мене планшет у машині, – згадав раптом Лиходієв. – На ньому зручніше буде дивитися та й інтернет у мене безлімітний.

– Давай, – зраділа я.

Коли всі діти вже були при ділі, дорослі посідали біля кухонного столика.

Я прошепотіла заклинання довіри до співрозмовника і бажання поділитися з ним наболілим, і жінка, нарешті, здалася.

Розповіла і про весілля, на якому були присутні лише молоді, свідки та батьки з обох боків. Про те, як першого ж понеділка заміжнього життя, нова мешканка була відправлена ​​на кухню владною рукою свекрухи, щоб дівчина показала, на що вона здатна, крім того, як спати до обіду. Як зрозуміла Настя, п'яту ранку її свекруха вважає обідом, але сперечатися не стала. Може, й справді, так треба? Вона, напевно, має довести свою спроможність, як нова господиня будинку.

Тільки хазяйкою молода жінка так і не стала. Точніше, вона стала у двоповерховому будинку чоловіка безплатною служницею. І всім це було дуже зручно, крім самої Анастасії. На її боязкі заперечення, що вимоги до неї занадто завищені й вона не встигає навіть відпочити нормально, свекруха одразу ставила невістку на місце різкими словами:

– Чи не занадто, люба, ти намагаєшся високо себе поставити? Твоя справа – слідкувати за будинком, а багато в тебе роботи чи мало, слідкувати буду я. Втомилася вона, чи бачили таке? Від чого? Сидиш вдома, не працюєш, який тобі ще потрібен відпочинок? Поспала вночі й вистачить з тебе. Чоловік твій – роботяга і годувальник, а ти – дармоїдка. Тож хай хоч якась користь від тебе буде. Споконвічно жіноча справа – створювати затишок у домі. Ось і створюй. Для будь-якої нормальної жінки, це задоволення, а не робота.

Настя ковтала гіркі сльози й знову бралася за справу, ображено думаючи, що сама свекруха не дуже поспішає отримати задоволення від прибирання. Молода дружина сподівалася, що все якось перемелеться. Марат, зрештою, зрозуміє, як їй важко і заступиться за неї перед своєю владною матір'ю.

Їй було соромно скаржитися на нову сім'ю своїм батькам, і вона мовчала. Мовчала до того самого дня, коли впала і розбила голову. Тоді вона навіть не пішла спати в подружню постіль, а лягла в гостьовій кімнаті. У глибині душі молода жінка все ж таки сподівалася, що Марат, коли побачить, що вона не з'явилася в спальні, хоча б прийде до неї просити вибачення. Але чоловік спокійно проспав всю ніч, анітрохи не хвилюючись про душевний та фізичний стан дружини.

Вранці Настя все ж таки зважилася. Увійшла до спальні й, не побачивши там чоловіка, попрямувала до шафи за документами. Якщо вже вирішила повернути собі незалежність, то треба було не гаючись збиратися до РАГСу, щоб подати заяву про розірвання шлюбу.

Коли Марат прийшов з душу, він застав свою мишку-дружину, яка зосереджено складала документи в прозору пластикову теку.

– Куди зібралася? – спитав він грубо. – Я тобі вже не раз казав, що працювати не підеш, більше повторювати не збираюся. Нема чого мене ганьбити. Мені не потрібно, щоб підлеглі пліткували, що я утискаю дружину і змушую її працювати.

Марат мав невелику власну будівельну фірму, тож вважав, що грошей їм і так вистачає, а дружина більше користі принесе, якщо сидітиме вдома. Яка там у неї  зарплата у перукарні була? Так, одні сльози, а не гроші.

Настя промовчала, тільки клацнула кнопкою, закриваючи теку.

– Ти глуха? – з півоберту завівся чоловік. – Кидай ці папірці та йди у їдальню! Я вже спізнююся. Давай-но, поспішай, щоб через десять хвилин сніданок був на обідньому столі.

– Нехай тобі сніданок тепер мама подає, – прошепотіла Настя. – Я хочу розлучитися.

– Чого? – заволав розлючений чоловік. – Ти що собі дозволяєш? А ну, марш на кухню! Бігом!

Останнє слово він вигукнув їй прямо в обличчя, за кілька кроків подолавши відстань між ними.

Настя злякано відсахнулася і  вдарилася спиною об дверцята серванта. Усередині серванта щось переливчасто задзвеніло. Світло навколо неї раптом потьмяніло, ніби хтось безжально висмикнув вилку настільної лампи з розетки й навколишній світ перед нею почав розпливатися.

Серце застукотіло так швидко, що здавалося, воно ось-ось вискочить з грудей. Занудило, тіло раптом стало важким і неслухняним, ноги підгиналися, а руки тягли вниз, ніби Настя в кожній тримала по каменюці. Думки почали плутатися, повітря ставало дуже щільним і густим, а потім чорна завіса накрила її з головою і викинула за межу свідомості.

Прийшла жінка до тями, коли в кімнаті вже був лікар. Мабуть, отямилася від болю, коли він, обмацуючи її голову, натиснув на ґулю в неї на потилиці. Вона застогнала, але очі не розплющила.

– Я ж питав, – сердито заговорив медик, – чи не падала ваша дружина? Тут же навіть шкіра пошкоджена. Про гематому я взагалі мовчу. Ви що, справді, нічого не бачили й не знаєте?

– Нічого, – впевнено підтвердив Марат. – При мені Настуня не падала.

«Настуня, треба ж!» – подумала молода жінка. – «Коли він востаннє так мене називав?»