Розділ 16

Вже восьма на годиннику, і ми з фамільяром знову вирушаємо в дорогу. Тепер мій одяг трохи відрізняється від того, що був, коли я повернулася з академії: чорна куртка з капюшоном, чорні джинси та легкі, зручні кросівки. Звісно, вони теж чорні. На спині рюкзак з травами та іншими інгредієнтами, які знадобляться для ритуалу.

Поки йдемо, я згадую наше несподіване чаювання з дітьми. Всі малюки виявилися напрочуд вихованими та добрими. Без вагань я зібрала солодощі, що залишилися після вечері, та поклала їх у кошик. Туди ж закинула дві банки згущеного молока і банку чудової меленої кави.

У пластикове відро, яке діти принесли з собою, висипала з вази цукерки. Треба було бачити вираз облич дітей, коли я все це для них завантажувала.

Спочатку думала, що гості миттєво зметуть усі ласощі, що я наготувала, зі столу, але цього не сталося. Всі спокійно пили чай і обережно, по одному, брали печиво з тарілок. Було помітно, як хлопчаки спеціально повільно пережовують, щоб якнайдовше насолоджуватися смаком.

Завтра я обов'язково завітаю до їхньої родини. Хочу почути від матері історію, яка привела сім'ю до такого складного становища. Невелике закляття, яке дозволило дітям бачити у мені друга, якому можна розповісти всі секрети, і мені стає відома адреса цієї трійці, що виявилася братами та сестрою.

Впевнена, що хтось скоро дуже пошкодує, що ці малюки залишилися без даху над головою та елементарних зручностей, а їхня мати з усіх сил старається, лише щоб їх прогодувати. Які вже тут ласощі?

– Такі гарні дітки, – з розумінням відреагував Петрусь на мої думки, – і така погань у них тато.

– Згодна, – підтвердила я. – Нічого, ми трохи відкоригуємо його плани на майбутнє. Щоб життя не здавалося суцільною малиною.

Трамвайна зупинка вже була зовсім поруч, і я з задоволенням вмостилася на вільній лавці. Наше містечко невелике, тож навіть у "годину пік" можна спокійно дістатися додому, не простоюючи довго на зупинках, а зараз і поготів.

Під'їхав трамвай, і я, взявши на руки свого улюбленця, пішла до другого вагона. Там було лише кілька пасажирів, і я приєдналася до них. Як виявилося пізніше, не надто вдале рішення.

Попереду, на перших місцях вагона, сиділа пара у поважному віці, тісно притиснувшись один до одного, а одразу за ними влаштувалися троє підлітків років 15-16.

Вони, мабуть, не знайшли кращого заняття, ніж насміхатися з літніх людей та ображати їх. Сміливості їм, ймовірно, додавало те, що всі троє були добряче напідпитку. Літній чоловік обурено пробував вгамувати надто веселих хлопців, але бабуся лише злякано чіплялася за нього, коли він намагався підвестися.

Ну що ж за невдалий день? Я підійшла ближче і стала поруч зі старенькими.

– О! Яке курчатко! – втупилися в нас з Петрусем три пари осоловілих очей, – А нам саме конче потрібна жіноча увага. Тільки бабця трапилася не першої молодості.

Всі троє зареготали, не гірше за коней, потім той, що виглядав старшим і першим затіяв розмову, продовжив:

– Яке ж нам щастя привалило, одразу три в одному: і видовища, і задоволення, і їжа в одній пляшці. Ги-ги-ги! З цього свинтуса вийде кльовий шашлик, а дамочка нас обслужить на вищому рівні.
Бабуся з жахом подивилася на малолітніх розбишак, а потім перевела погляд на мене.

– Дівчинко, – прошепотіла вона одними губами, – біжи звідси.

– Тільки після вас, – твердо відповіла я, бо вже зрозуміла, що хлопці не давали парі вийти з трамвая, а контролер був у першому вагоні, тому захистити стареньких було нікому.

– Ну звичайно, – знову зареготали ці нахаби, – зараз ми всі вийдемо, правда, красуне?

Ми з фамільяром переглянулися й обидва погоджено кивнули. Я повернулася до трійці й, дивлячись прямо в очі старшому, почала читати заклинання:

– O, wula sEmbE forie, wo e xiri bOxi sEngni ra. Kɔɛ foye sɛnbɛ ra, i xa e raxara. Wo xa wo magoro bOxi ma ye xOrOxOE sEmbE ra. Black Lake sEmbE ra, wo e ra limaniya. E xui xa ba alɔ foye xui, e fate fate bɛndɛ xa findi gɛmɛ ra. Wo xa abadan gɛmɛ sa e fari han soge xa ​​a ɲɛrɛ fɔlɔ subaxɛ ma!

Перші кілька секунд хулігани ще реготали, але сміх швидко змінився на зле шипіння, коли вони зрозуміли, що їхні тіла більше не слухаються. Лідер розгульної компанії навіть встиг підхопитися на ноги, але довго вони його не втримали, підкосилися, і переляканий забіяка звалився повз лаву, та так на підлозі й завмер.

– Що ти зі мною зробила, с...ко? – ледь видушив він крізь зуби.

– Намагаюся заповнити прогалини у вашому вихованні, якщо ваші батьки цим не переймалися, – охоче пояснила, спостерігаючи, як обличчя інших хлопців сіріють від страху, і вони теж застигають, ніби приросли до своїх місць. Лише перелякано витріщаються на мене.

– Відпусти нас, – тоненько скрикнув наймолодший із трійці, який, здається, враз протверезів. Це якщо він, справді, був п'яний, а не прикидався.

– У вас є трохи часу, щоб обдумати свою негідну поведінку і закарбувати на своїх нахабних носах, що дорослих треба поважати.

– Та йди ти! – ще намагався огризатися старший, але я зупинила його жестом.

– Настав час заткнутися, – скомандувала я і зробила останній пас рукою.

Якраз у цей момент наш транспорт зупинився, і я повернулася до літньої пари:

– Думаю, вам краще доїхати додому наступним трамваєм.

Подружжя ошелешено подивилося на хлопців, що наче знагла заснули, і поспішило до виходу. Уже на сходах старенька зупинилася та озирнулася.

– А вони живі? – запитала злякано.

– Та що з ними буде? – усміхнулася я. – Ну, трохи перебрали, з ким не трапляється. От і відключилися. Нічого, прокинуться, розумнішими будуть.

Двері зачинилися, і трамвай продовжив свій маршрут. Я ще трохи почаклувала, закладаючи потрібні відомості в дурні голови невдах-хуліганів. Тепер вони вже не зможуть точно згадати, як виглядала та, хто їх знерухомила.

А трамвай все їхав і їхав, ненадовго зупиняючись і знову вирушаючи далі. Дивно, але пасажирів у нашому вагоні не додавалося. Лише контролерка зайшла, щоб узяти в мене гроші за проїзд, і на наступній зупинці повернулася у перший вагон.