Розділ 11

Весь день я підсвідомо побоювалась, що інквізитор з’явиться в бібліотеці, але коли настінний годинник над входом показав вже чотири години дня, а перевірка до нас так і не добралася, це почало здаватися дивним.

Хоч він і попередив, що інспекція буде тривати три дні, отже, у нього є ще доба, але дивно, що після його нападок він жодного разу не заглянув до бібліотеки.

Михайлина, мабуть, повідомила Лиходієва, хто я і ким їй доводжуся. Якщо інквізитор вже побачив мене, то приховувати це не було сенсу. Захоче, сам усе дізнається. А починати хитрувати, лише зайві підозри викликати.

Я настільки задумалася, що здригнулася, коли почулася тиха готична музика. Отже, корпоратив таки планується? Чудове святкування у вчорашньому одязі! Цікаво, чи буде якась їжа на заході, чи краще збігати в їдальню? Напевно, не завадить трохи перекусити, адже обід у мене був легкий.

– Петрусю, – звернулася до фамільяра, – а чи не час нам підкріпитися?

– Думаю, що саме час, – погодилося моє поросятко, і ми рушили до виходу. Лише простягнула руку, щоб відчинити двері, як вони самі відкрилися. На порозі стояв Лиходієв.

– Які гості в нашій хаті! – скривилася бібліотекарка.

– Ага, – примружився він, – фанатка Перуна, любителька кидати в людей блискавки.

– Ну чому ж любителька? Я в цьому професіонал.

– Анітрохи не сумніваюся. Можу я, е...

– Валеріена Пертосівна Ференц, – представилася господиня приміщення.

– Валеріено Пертосівно, – повторив інквізитор, – не залишите нас із вашою помічницею на кілька хвилин?

Вона насмішкувато пирхнула, але встала з-за столу і вийшла. Коли двері зачинилися, Лиходієв подивився на Петруся.

– Навіть не сподівайся, – обурився фамільяр, – пусти козла в город.

Дивно, але інквізитор ніяк на це не зреагував, лише перевів погляд на мене. Чомусь зараз він виглядав менш доглянутим, ніж вранці.

– Аріянелло, – він трохи помовчав, ніби вагався, а потім раптом ошелешив мене: – Я пропоную тобі стати моєю коханкою на певний час, поки цей дивний потяг до тебе не зникне.

Моя рука піднялася, але Армін швидко її перехопив.

– Заспокойся, – наші погляди схрестилися, немов дві шпаги в поєдинку, – Це буде взаємовигідний зв'язок. Я тобі заплачу, скільки скажеш.

– Та невже? – процідила, щосили стримуючи гнів, що рвався назовні. – І у скільки ж ти збирався мене оцінити?

Якось безглуздо звертатися до нього на "ви" після такого початку розмови.

– Відьмам же все одно, коли й з ким. То чому б і не зі мною?

Другу мою руку він не встиг перехопити, і звук ляпаса пролунав по всій бібліотеці.

– Та що не так? – Армін смикнув мене за руку і я впечаталася в його груди. – Я ж такий самий чоловік, як усі ті, з якими ти спала до сьогоднішнього дня. Чим саме я тобі не догодив?

Обличчя інквізитора перекосилося і я, справді, його злякалася. Здавалося, він просто зараз потягне мене в ліжко. Виглядало все так, ніби я на сексуального маніяка натрапила на темній вулиці.

– Відпусти! – звеліла, помітивши, що Петрусь весь підібрався, готуючись до нападу. Подумки наказала йому не втручатися і різко штовхнула Лиходієва в груди.
Від несподіванки він випустив мене і сердито подивився прямо в очі.

– Скільки тобі потрібно грошей? Чи, може, ти віддаєш перевагу коштовностям або золоту? Що тобі потрібно, зрештою?

– Мені потрібно, щоб людина, яка ненавидить відьом, залишила одну з них у спокої, – прошипіла я, відступаючи.

– Я не можу, – відповів він з притиском, – це сильніше за мене. Просто погодься і можеш навіть продовжувати спати зі своїми коханцями, тільки щоб я про це не знав.

– У тебе все гаразд з головою?

– До того, як тебе побачив, думав, що так. Тепер уже не впевнений.

– Пане Лиходієв, будь ласка, покиньте бібліотеку.

Очі Арміна, здається, стали ще темнішими. Пробурмотівши: «Я не можу!», він схопив мене за плечі й притягнув ближче. Глухо застогнав і впився поцілунком у мої губи.

Не встигла отямитися, як чоловік відхилився і вилаявся. Я навіть не одразу зрозуміла, що сталося. Виявилося, що мій фамільяр все ж таки не послухався і вчепився інквізиторові в ногу. Тепер, мабуть, постраждали не тільки штани перевіряльника, але і його нога.

– Петрусю, припини! – крикнула я, але Лиходієв вже різко струсив фамільяра, і той знову ковзнув по підлозі за кілька метрів, а потім раптово завмер і я відчула його страх.

Перевела погляд на Арміна, який відскочив від мене і рвонув свій піджак, так що ґудзики відлетіли та покотилися по підлозі. З обличчям, що палало гнівом, він висмикнув з-за пояса рифлене руків'я.

Я застигла на мить, а потім кинулася до розлюченого чоловіка, намагаючись його зупинити. Якщо він зараз вдарить мого фамільяра інквізиторським батогом, то вб'є! Нехай батіг і не дуже великий, приблизно метр у довжину, але небезпечний не своїми розмірами.

І саме у цей момент інквізитор крутнув своєю зброєю над головою. Я відсахнулася, затуляючись руками й закричала.

– О, Господи!

Від нестерпного болю в руках я одразу не зрозуміла, чий голос чую і що за стукіт за ним. Сльози затуманили очі, потекли по щоках.

– О, Господи, я не хотів! Арі, будь ласка, пробач мені! Навіщо ж ти? Я ніколи б не вдарив фамільяра, я просто...

Раптом двері відчинилися, і в бібліотеку увірвалася Валеріена. Я повільно опустилася на коліна, майже втрачаючи свідомість. Шкіра на руках палала вогнем, темнішала та опухала, утворюючи пухирі.

– Сільвер, бігом за Гортензією, нехай вона буде тут через хвилину з набором першої допомоги після нападу інквізитора.

Я навіть не помітила, коли фамільяр бібліотекарки залишив приміщення. Лише крутнула головою, струшуючи сльози, і глянула на Арміна, який немов закам’янів. Здавалося, він раптово постарів на десяток років, а в його очах плескалися жах і біль. Знову двері відчинилися, влетіла Михайлина і кинулась до мене.