Розділ 8

Чи знали ви, що свині можуть гарчати? Запевняю, що так. І ось зараз я крізь сон чую тихий горловий рик Петруся. Неохоче відкриваю одне око. Неподалік стояв чоловік, якого мій фамільяр щойно попередив, що підходити до сплячої відьми – не найкраща ідея. Спросоння і в тьмяному світлі єдиної лампочки біля входу, яку я залишила увімкненою, не одразу впізнала, кого це принесло до нашої тимчасової спальні.

– Зникни, нечиста сила, – бурмочу, знову заплющуючи очі, – або перетворися в текілу.

– Відьма!

– Знаю.

Я позіхнула і повернулася до лісу задом. Точніше, задом до інквізитора. Так, це був саме Лиходієв, щоб йому жаба... груди запропонувала! Жодного спокою від нього немає.

– Дивно, що така молода дівчина спить у такий ранній час.

– Кури вже на сідало сіли, – відмахнулася я, – отже, вже можна спати.

Накидка повільно сповзла з моїх плечей, руйнуючи такий затишний кокон. Не озираючись, штовхнула ногою порушника спокою. Напевно, ще не зовсім прокинулася. Ще звинуватить тепер мене в нападі, за ним не заіржавіє.

– Для сну є спеціальний час доби, – не відставав інспектор, – То чим же відунка займалася вночі?

Сон зник без сліду, наче випарувався. Невже інквізитор зміг визначити по залишковому сліду в колі, хто проводив ритуал і використовував магію? Не може такого бути, це просто нереально!

– Тим, чим і всі інші молоді дівчата, – я навмисно протяжно позіхнула, – коханням.

– Ось як? – у його голосі прозвучав сарказм. – Невже всю ніч, що навіть на сон часу не залишилося?

Причепився, як реп'ях. Що йому від мене потрібно? Відпочиваю собі й нікому не заважаю. Неохоче знову повернулася до інспектора і невдоволено пробурмотіла:

– Ну, не всі ж такі, як інквізитори, у світі є ще й справжні чоловіки.

Помилувалася, як кам'яніє обличчя настирливого перевіряльника, і зловтішно посміхнулася.

– Добре, – безтурботно повідомила Лиходієва.

– Що – добре? – процідив він, зміряючи мене вбивчим поглядом.

– Не буду спати, – піднявшись з ложа, що так сподобалось, пояснила я поступливо. – Тільки не забудьте потім оголосити наказ по академії, коли можна вирушати в ліжечко. А то ми тут не знаємо, що лягати раніше зазначеного часу – серйозне правопорушення.

– Дівчинко, не провокуй, – досить різко зупинив мене Армін, – не варто кидати виклик інквізитору.

– Але ж я сама чемність і ввічливість, – запротестувала я. – Хто ж винен, що є справжні чоловіки, а є... інквізитори.

Здавалося, Лиходієв зараз вибухне від злості або мене підірве. Але він зробив по-іншому. За мить я опинилася у його залізних обіймах, і губи інквізитора накрили мої у шаленому поцілунку.

Я похитнулася від шоку і ледь втрималась на ногах. Але навіть якби й втратила рівновагу, навряд чи мені дозволили б впасти. Армін ніби збожеволів. Мене ніхто так не цілував за все моє життя! Його язик рішуче подолав опір моїх губ і увірвався до рота. Широка долоня сповзла нижче моєї талії й притиснула міцніше, щоб я відчула те, в чому тільки-но засумнівалася.

Я, як нерозумна курка, віддалася поцілунку, а він раптом застогнав і звільнив мене.

– Зараз же відпусти мене, бісове поріддя, – гнівно вигукнув Лиходієв, смикаючи ногою, в яку вп'явся зубами мій фамільяр.

Петрусь зірвався зі штанини інспектора, проїхавшись на животі кілька метрів, підхопився і знову кинувся до кривдника, намагаючись хапнути.

– Якщо ця свиня ще раз спробує на мене напасти, я її знешкоджу надовго, – гаркнув Лиходієв, і в мене ледь серце не вискочило з грудей.

– Петрусь! – нарешті я вийшла зі ступору, кинулася до поросяти, впала перед ним на коліна і міцно пригорнула до себе. В очах потемніло, дихання застрягло в горлі. Втрату другого фамільяра я не переживу. Що від інквізиторів можна очікувати всього, що завгодно, мені давно відомо. Всі вони ніби з одного тіста зліплені.

– Сам ти свиня, – прошипів розлючений Петрусь і я одразу ж схопила його за писок, щоб не менш розлючений чоловік не почув чогось ще міцнішого. Інакше точно прикінчить поросятко прямо зараз. Але фамільяр відчайдушно виривався.

– Що ти сказав? – грізно запитав інквізитор. – Та як ти смієш, чушка невмита?

– Я кабан! – заверещало порося, вирвавши пащу з захоплення. – Відпусти мене! – це вже мені. – Більше кусати його не буду. Не хочу бруднитися об інквізитора.

Коли я піднялася й обережно поставила його на підлогу, він з ненавистю подивився на Лиходієва:

– А свиня – це той, хто нахабно чіпляється до дівчат.

– Ця тварина трохи по-іншому називається, – зітхнула я, підтримуючи свого маленького друга. Хоч би що там було, ставлення Лиходієва до відьом не погіршиться. Далі нема куди.

Але я помилялася, у нас ще є куди прагнути. Тому що, зло виблискуючи очима, як демон-месник, Армін приголомшив мене:

– Що ти зі мною зробила, відьма?

Поки я кліпала очима, намагалася зрозуміти питання, він продовжив:

– Що за приворотне зілля ти на мені використала? Краще зізнайся сама, бо я все одно дізнаюся, і тоді тобі не поздоровиться!

– Зовсім збожеволів, – я відкрила рот від подиву.

І одразу ж його погляд перемістився на мої губи.

– Щоб завтра вранці протиотрута була в мене, ти зрозуміла?

– О боги! – застогнала я. – Нам надіслали божевільного перевіряльника. Куди цей світ котиться?

Лиходієв вирішив не обтяжувати себе відповіддю. Він схопив мене за руку і притягнув до себе. Знову його губи владно обхопили мої, змушуючи відповісти на поцілунок. Вирватися не вдалося, а заподіяти справжню шкоду інквізитору – це  все одно, що смерть.

Він сам відірвався від мене, коли повітря в легенях вже майже не залишилося, і прошепотів прямо в обличчя:

– Якщо твій миршавий недогодованець мене вкусить, я його вб’ю, – і знову потягнувся до мене.

Я різко відвернулась і швидко почала бурмотіти заклинання. Армін спочатку не зрозумів, що я роблю, але коли усвідомив, притиснув свою широку долоню до мого рота. Та я вже встигла вимовити слова, залишалося лише зробити пас рукою. Що я й зробила, адже руки вже були вільні.